ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

30 січня 2007 р.

№ 3/258

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши    касаційну скаргу Приватного підприємства “Тех-Аіф”

на                    постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2006р.

у справі          № 3/258

за позовом     Приватного підприємства “Тех-Аіф”

до                     Відкритого акціонерного товариства “Херсонський завод карданних валів”

про                       стягнення 385 968,26 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Скорик А.В. (директор),

від відповідача:  Агафонов В.М. (директор),

                            Петровська В.І. (довіреність від 19.12.06. №010/5083),

У судовому засіданні 23.01.2007р. оголошувалася перерва до 30.01.2007р. в порядку, передбаченому ст.77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Тех-Аіф” звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Херсонський завод карданних валів” і просило суд стягнути з останнього борг, який виник внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо поставки продукції.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 14.12.2004р. (суддя Немченко Л.М.) об’єднано в одне провадження позовні вимоги, які викладені у справах, порушених господарським судом №3/278, 3/279, 3/258, та визначено номер цієї справи 3/258 та загальну ціну позову у сумі 385 968,26 грн. (а.с.194 т.3).

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те, що за даними його бухгалтерського обліку, у нього відсутня заборгованість, оскільки він в рахунок погашення боргу передав позивачеві продукцію. У підтвердження своїх доводів відповідач надав суду копії первинних документів та зазначив, що оригінали цих документів вилучені прокуратурою області та знаходяться у кримінальній справі №500060-03, провадження в якій закінчено.

Позивач не визнає факт виконання зобов’язань відповідачем  і пояснює, що надані копії первинних документів не відповідають оригіналам цих документів. На підставі вказаних копій документів та актів перевірки контрольно-ревізійного управління Херсонської області, що проводилась за дорученням обласної прокуратури, судом були ухвалені рішення у справах №3/278, 3/279, 3/258. Однак, за касаційною скаргою позивача вони бути перевірені та скасовані Вищим господарським судом України, який у своїх постановах від 14.09.2004р. рекомендував при новому розгляді справ призначити судово-бухгалтерську експертизу зі спірних питань.

Під час нового розгляду даної справи, господарським судом Херсонської області призначено судово-бухгалтерську, судово-технічну, почеркознавчу експертизи та ухвалено рішення від 10.07.2006р. (суддя Немченко Л.М.), яким позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 385 718,66 грн. боргу та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судом першої інстанції встановлено, що сторони уклали договір купівлі-продажу №13-01 від 04.06.2001р., відповідно до якого відповідач зобов’язався на умовах передоплати продати позивачу свою продукцію по підбору із наявності запасні частини за цінами, діючими за прейскурантом у відповідача, на загальну суму 85 980,0 грн.

На виконання умов вказаного договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 91 596,40 грн.

За даними позивача відповідач свої договірні зобов’язання виконав частково на суму 12 900,0 грн. Отже, відповідачем не поставлено продукцію на суму 78 696,40 грн., у зв’язку з чим, позивач заявив вимогу №8 від 30.05.2003р. до відповідача про підготовку до відвантаження 658 шт. елементів фільтруючих за ціною 68 грн. за одиницю згідно прейскурантів відповідача від 01.06.2001р. та 01.01.2002р. Докази виконання відповідачем цієї вимоги відсутні.

Також 31.10.2001р. сторони уклали договір купівлі-продажу №1-02, відповідно до якого відповідач зобов’язався на умовах передоплати продати позивачу свою продукцію по підбору із наявності запасні частини за цінами, діючими за прейскурантом у відповідача на загальну суму 194 083,0 грн.

На виконання умов вказаного договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 184 800,0 грн.

За даними позивача відповідач свої зобов’язання не виконав. У зв’язку з чим позивач надіслав відповідачу вимогу №9 від 30.05.2003р. про підготовку до відвантаження 1327 шт. елементів фільтруючих за ціною 116 грн. за одиницю та 1 елемент фільтруючий за ціною 68 грн. згідно прейскурантів відповідача від 01.06.2001р. та 01.01.2002р.  Докази виконання відповідачем цієї вимоги відсутні.

Окрім того, без укладання договору у письмовій формі сторони домовились про поставку на умовах передплати запчастин на суму 122 491,86 грн., що підтверджується  виписаними відповідачем рахунками-фактурами, в яких останній зазначив назву запчастини, її кількість та ціну.

На виконання цих рахунків-фактур позивач перерахував відповідачу 122 471,86 грн.  За даними позивача відповідач свої зобов’язання не виконав, у зв’язку чим позивач пред’явив до останнього вимогу №10 від 30.05.2003р. про підготовку до відвантаження запчастин, що визначені в рахунках-фактурах.

Відповідач, заперечуючи заявлені вимоги, посилається на те, що договірні зобов’язання за вказаними вище договорами та рахунками-фактурами ним виконані, про що свідчать первинні документи –накази на відпуск продукції та довіреності позивача на отримання зазначеної продукції.

З огляду на надані копії первинних документів та з метою з’ясування даних аналітичного та синтетичного бухгалтерського обліку сторін суд відповідно до ст.41 ГПК України призначив судово-бухгалтерську експертизу, на вирішення якої поставив питання про наявність за даними бухгалтерського обліку заборгованості (кредиторської у позивача та дебіторської у відповідача) за спірними договорами та рахунками-фактурами, а також чи можуть бути доказами виконання відповідачем договірних зобов’язань надані ним первинні документи.

Згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи від 05.08.2005р., зробленого судовим експертом Щербиною А.М., за даними бухгалтерського обліку відповідача його дебіторська заборгованість складає 1028,72 грн., а за даними позивача кредиторська заборгованість відповідача перед позивачем складає 385 718,66 грн. (а.с.12 т.4).

Щодо первинних документів, наданих відповідачем та  складених відповідно до наказу Мінфіну України №88 від 24.05.1995р., то експерт дійшов висновку про те, що вони можуть підтверджувати факт передачі товару лише за умов, що особи, які склали та підписали первинні документи є уповноваженими особами відповідача і позивача та підписи на первинних документах відповідають підписам осіб, які відпустили та отримали матеріальні цінності.

За клопотанням позивача судом призначена судово-почеркознавча експертиза, на вирішення якої поставлено питання щодо належності підписів на первинних документах (наказах про відпуск продукції та довіреностях) директору ПП “Тех-Аіф” Скорику М.В. та щодо належності на довіреностях відбитків печатки ПП “Тех-Аіф”.

Відповідно до висновку судово-технічної експертизи №1839 від 04.04.2006р. (а.с.92 т.4), наданого Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз, відтиски круглої печатки на довіреностях нанесені не кліше круглої печатки ПП “Тех-Аіф”. Тільки на довіреності ЯНА №006210 від 02.08.2002 відтиск круглої печатки нанесений кліше печатки ПП “Тех-Аіф”.

Також, згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №1840 від 28.04.2006р. (а.с.101 т.4), наданого Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз, рукописні записи на довіреності ЯНА №006210 від 02.08.2002р. виконані Скориком А.В. На 8 довіреностях рукописні записи виконані не Скориком А.В. Підтвердити,  чи зроблені підписи на досліджуваних довіреностях Скориком А.В. експерту не виявилось можливим. Підписи від імені Скорика А.В. на наказах №№ 450, 440, 448, 141, 158, 185, 708, 568, 486, 426, 470, 476, 633, 700, 457, 432, 420, 416, 412, 365, 364, 312, 189, 171, 144 виконані не Скориком А.В. Встановити, чи виконані  Скориком А.В. підписи в рядку “Получил” в наказах №№658, 607, 221, 521, 520, 471, 419, 300, 212, 179, 166, 534, 387 не виявилось можливим. Питання про виконання однією особою від імені Скорика А.В. підписів на довіреностях та наказах експертизою не вирішувалось.

З огляду на надані первинні документи та експертні висновки суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вони не можуть бути належними доказами виконання  відповідачем договірних зобов’язань за договорами від 04.07.2001р., від 31.10.2001р. та усними угодами, що підтверджені рахунками-фактурами та платіжними дорученнями про їх сплату.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що висновком почеркознавчої експертизи встановлено, що рукописні записи на всіх довіреностях, окрім довіреності ЯНА №006210, виконані не директором ПП “Тех-Аіф”, відбитки печатки на них зроблені не кліше печатки ПП “Тех-Аіф”, а тому ці довіреності є фіктивними. На частині наказів на загальну суму 178934,76 грн., за висновком експертизи, в рядку “получил” підписи виконані не Скориком А.В. На решті наказів експертиза не підтвердила підпис директора підприємства позивача Скорика А.В., у зв’язку з чим ці накази судом не прийнято до уваги.

Окрім того, всі довіреності, у тому числі і довіреність ЯНА №006210 від 02.08.2002р., яка виконана позивачем, не містять відомостей про кількість отриманого товару, що не відповідає пункту 6 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих, використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України №99 від 16.05.1996р.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про невиконання відповідачем договірних зобов’язань на суму 385 718,66 грн., у зв’язку з чим, вимоги позивача на вказану суму судом визнано доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. (головуючий, суддя Коробка Н.Д., судді Хуторний В.М., Юхименко О.В.) рішення суду першої інстанції змінено. Позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 10 288,66 грн. та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Зокрема, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання договору купівлі-продажу від 04.06.2001р. позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 91 596,40 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними документами, а також висновком експерта (а.с.15 т.4), яким встановлено, що документально підтверджується реалізація запасних частин відповідачем на суму 84 974,34 грн. тобто недопоставлено матеріальних цінностей на суму 6622,06 грн.

На виконання договору купівлі-продажу від 31.10.2001р. позивач здійснив передплату відповідачу на загальну суму 184 800,0 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами, банківськими виписками та висновком експерта (а.с.16 т.4).

Наказами на відпуск готової продукції на виконання вказаного договору відповідач передав позивачу товарно-матеріальні цінності на загальну суму 194059,82 грн. Згідно висновку експерта реалізовано матеріальних цінностей, згідно вказаного договору, на 9259,82 грн. більше, ніж надійшло грошових коштів відповідачу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 31.10.2001р.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що виставлені відповідачем позивачу рахунки-фактури на суму 122 471,86 грн., останнім оплачені у повному обсязі.

Як встановлено експертом, згідно наказів на відпуск  продукції позивачу було передано через Скорика А.В. товарно-матеріальні цінності на загальну суму 118 805,26 грн. Таким чином, недопоставка за вказаними рахунками-фактурами, складає 3 666,60 грн.

На підставі викладено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість відповідача із недопоставки продукції існує за договором №13-01 від 04.06.2001р. у сумі 6 622,06 грн. та за оплаченими рахунками-фактурами у розмірі 3666,60 грн., а всього 10 288,66 грн.

При цьому, із доводами суду першої інстанції про те, що надані відповідачем первинні бухгалтерські  документи  не можуть бути прийняті в якості доказів виконання зобов’язань з поставки продукції, суд апеляційної інстанції не погодився, пославшись на  експертний висновок судово-бухгалтерської експертизи (а.с.24 т.4), де вказано, що первісні документи,  надані відповідачем, можуть підтверджувати факт передачі матеріальних цінностей відповідачем позивачу за умови, якщо особи, які їх склали та підписали первісні документи, є уповноваженими особами Херсонського заводу карданних валів та ПП “Тех-Аіф” і підписи в первісних документах відповідають особам, які відпустили та отримали матеріальні цінності.

Оцінивши висновок судово-почеркознавчої експертизи №1839 від 04.04.2006р., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що однозначно стверджувати, що довіреності були виписані не позивачем, чи є підробленими, і про це напевно знав відповідач, у суду немає підстав.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що довіреності, залучені до матеріалів справи, загалом оформлені вірно і належним чином, а при візуальному огляді не давали підстав для відмови у видачі продукції особі, що їх пред’явила. Тобто працівники відповідача, не будучи фахівцями із спеціальних питань (зокрема, відповідності підписів та печаток) не повинні були перевіряти тотожність підписів осіб, що їх пред’явили та тотожність печаток підприємства позивача, а тому не мали підстав для відмови у видачі продукції. Відносно відсутності у цих довіреностей даних про кількість товарно-матеріальних цінностей, які слід отримати, і одиниці їх виміру, суд апеляційної інстанції зазначив, що їх відсутність не робить ці довіреності недійсними, оскільки це  може впливати лише на зобов’язання підприємства, що їх видало, відносно кількості отриманого.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що залучені до справи накази про відпуск продукції, довіреності на її отримання, свідчать про те, що відповідач частково виконав зобов’язання за угодами, а його заборгованість становить лише 10 288,55 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що   підлягає  задоволенню з таких підстав.

В силу ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Проте, прийнята у даній справі постанова суду апеляційної інстанції цим вимогам не відповідає.

Так, предметом позову у даній справі є вимога позивача про повернення грошових коштів, перерахованих ним відповідачу на виконання укладених між сторонами договорів купівлі-продажу №13-01 від 04.06.2001р., №1-02 від 31.10.2001р. та рахунків-фактур, виписаних відповідачем, а підставою позову –невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо поставки товару. Прострочення виконання відповідачем свого зобов’язання стало підставою для відмови позивача від виконання відповідачем зобов’язання щодо поставки товару, внаслідок втрати інтересу  у такому виконанні, у зв’язку з чим позивач просить захистити його порушене право шляхом стягнення з відповідача грошових коштів.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує  заперечення проти позову. При цьому, згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть  підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною другою статті 22 ГПК України, передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч.2 ст.43 ГПК України), якими, в силу ст.32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Засоби, якими встановлюються ці дані, наведені у ч.2 вказаної статті, зокрема, ними є висновки судових експертів.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час нового розгляду даної справи були  повно  вивчені і досліджені докази, які знаходяться у матеріалах справи, у відповідності до правил оцінки письмових доказів, за наслідками чого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем  саме на суму 385 718,66 грн.

При цьому, висновок суду апеляційної інстанції про те, що первинні бухгалтерські документи, надані відповідачем,   а саме його накази на відпуск продукції позивачу та довіреності, видані від імені директора ПП “Тех-Аіф” Скорика А.В., є належними доказами виконання відповідачем своїх зобов’язань, колегія суддів вважає таким, що зроблений  з порушенням правил оцінки письмових доказів, зокрема щодо їх належності та допустимості.

Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність підстав вважати довіреності такими, що виписані не позивачем чи є підробленими, - необґрунтовані, оскільки такий висновок суду спростовується наявними у матеріалах справи належними доказами, зокрема, висновками судових експертиз, призначених судом першої інстанції для роз’яснення питань, що потребують спеціальних знань.

Так, за наслідками дослідження первинних документів з реалізації відповідачем матеріальних цінностей, судовим експертом-бухгалтером встановлено, що вони можуть підтверджувати факт передачі матеріальних цінностей відповідачем позивачу за умови, що особи, які склали та підписали первинні документи, є уповноваженими особами ВАТ “Херсонський завод карданних валів” та ПП “Тех-Аіф” і підписи в первинних документах відповідають особам, які відпустили і отримали матеріальні цінності. При цьому, експертом було взято до уваги той факт, що у постанові першого заступника прокурора Херсонської області Сакал В.І. зазначено, що згідно висновку Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру в УМВС України в Херсонській області, відбитки печатей і підписів керівника ПП “Тех-Аіф” на довіреностях ЯЕВ №№686452-686459 та отримання товарно-матеріальних цінностей у ВАТ “Херсонкьсий завод карданних валів”,  підроблені (а.с.24, т.4).

Подібне застереження щодо доказів, наданих відповідачем, має місце і у довідці ДПІ у м.Херсоні про результати позапланової документальної перевірки від 24.05.2004р. №2354/26-2/26-205/30245699/ДСК (а.с.107, т.1). Зокрема зазначено, що тільки у разі визнання дійсними накладних, ПП “Тех-Аіф” повинно буде відобразити отримання ТМЦ у податковому обліку як податковий кредит.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи, призначеної судом першої інстанції, також встановлено, що рукописні записи на всіх довіреностях, окрім довіреності ЯНА №006210, виконані не директором ПП “Тех-Аіф”, відбитки печатки на них зроблені не кліше печатки ПП “Тех-Аіф”. На частині наказів на загальну суму 178934,76 грн. в рядку “получил” підписи виконані не Скориком А.В.

Враховуючи наведе, висновок суду першої інстанції про те, що надані відповідачем первинні документи не можуть бути належними доказами виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань за договорами купівлі-продажу та рахунками-фактурами, є таким, що зроблений у відповідності з нормами процесуального права.

Окрім того, судом першої інстанції правильно взято до уваги факт невідповідності довіреностей вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих, використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України №99 від 16.05.96р.  У зв’язку з чим, є безпідставним посилання суду апеляційної інстанції на те, що спірні довіреності були оформлені вірно і належним чином.

Інших доказів виконання своїх зобов’язань, які б відповідали вимогам процесуального закону щодо їх належності та допустимості, відповідачем не надано.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, які визначають порядок подання  і правила оцінки письмових доказів, та безпідставно  скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, заклавши у підґрунтя своїх висновків припущення.

Надання  судом апеляційної інстанції оцінки діям працівників відповідача, які, за висновком суду, не повинні були перевіряти тотожність підписів осіб, що їх пред’явили та тотожність печаток підприємства позивача, виходить за межі господарського судочинства, оскільки це є компетенцією правоохоронних органів.

Посилання відповідача у своєму відзиві на касаційну скаргу на кримінальну справу №500060-03, порушену прокуратурою Херсонської області за фактом привласнення чужого майна у великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем, та закриту 27.02.2004р., колегія суддів не бере до уваги з огляду на вимоги ст.1117 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи, що  постанова прокуратури Херсонської області про закриття кримінальної справи №500060-03 від 27.02.2004р., як вбачається із змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, не була предметом дослідження під час нового розгляду даної справи. Зазначене відповідає вимогам ч.3 ст.35 ГПК України, згідно яких підставою звільнення від доказування є вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили. Отже, факти, викладені в матеріалах органів дізнання чи досудового слідства, не мають преюдиційного значення.

Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає  скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства “Тех-Аіф” задовольнити.

2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Херсонської області від 10.07.2006р. у справі №3/258.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій