ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2006 р. | № 28/437-05-9763 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: | Першикова Є.В., |
суддів: | Савенко Г.В., |
Ходаківської І.П., |
розглянула |
касаційну скаргу | підприємства-фірми "ДОКС" (далі Підприємство) |
на рішення | господарського суду Одеської області |
від | 20.12.05 |
у справі | № 28/437-05-9763 |
господарського суду | Одеської області |
за позовом | Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі Фонд) |
до | відкритого акціонерного товариства "Металобаза" (далі Товариство), Підприємства |
за участю: | прокуратури Одеської області (далі Прокуратура) |
про | визнання договору оренди недійсним |
В засіданнях взяли участь представники
- позивача: | Григорчук В.І. (за дов. № 23 від 10.10.06) - у судовому засіданні 12.10.06, 26.10.06; |
- відповідачів: | Товариства: Гідулянов К.В. (№ 18 від 02.02.06) - у судовому засіданні 12.10.06; 02.11.06; Підприємства: Скоробогатов А.В. (за дов. б/н від 01.03.06) - у судовому засіданні 12.10.06, 26.10.06; 02.11.06; |
- Прокуратури: | Савицька О.В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посвідчення № 231 від 20.07.05) - у судовому засіданні 26.10.06. |
Ухвалою від 25.09.06 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Шаргало В.І., Жаботина Г.В., утвореному розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 04.09.06, касаційна скарга Підприємства була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 12.10.06.
У зв'язку з виходом суддів Савенко Г.В. та Ходаківської І.П. з відпустки справа розглядається колегією суддів у постійному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Савенко Г.В., Ходаківська І.П., утвореному розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 09.04.04.
Оскільки у судовому засіданні 12.10.06 було встановлено факт неповідомлення Прокуратури, яка є учасником даного спору, про дату, час і місце розгляду справи, ухвалою від 12.10.06 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 26.10.06.
У зв'язку з надходженням телеграми Товариства про відкладення розгляду справи з підстав неможливості взяти участь у судовому засіданні 26.10.06 його представника, ухвалою від 26.10.06 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 02.11.06. Про наступну дату, час та місце розгляду справи учасників судового процесу було додатково повідомлено телеграмами суду.
Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судового засідання 12.10.06, 26.10.06, 02.11.06. Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 26.10.06 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 20.12.05 господарського суду Одеської області (суддя Гуляк Г.І.) позовні вимоги Фонду задоволено повністю.
Визнано недійсним договір від 05.08.05, укладений між Товариством та Підприємством.
Підприємство зобов'язано повернути Товариству майно, яке передано за договором оренди та актом прийому-передачі від 05.08.05.
З Підприємства на користь Державного бюджету стягнуто державне мито в сумі 42,50 грн., та на користь ДП "Судовий інформаційний центр"
59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
З Товариства на користь Державного бюджету стягнуто державне мито в сумі 42,50 грн. та на користь ДП "Судовий інформаційний центр" 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди було укладено з порушеннями норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 117, 161 Цивільного кодексу України, оскільки підписано головою правління Товариства з перевищенням повноважень, у зв'язку з тим, що відповідно до п.п. 8.2.4 Статуту Товариства погодження операцій щодо розпорядження нерухомим майном Товариства, балансова вартість якого перевищує суму еквіваленту десяти відсоткам статутного фонду Товариства відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів, а тому суд дійшов до висновку, що рішення щодо доцільності передачі в оренду майна Товариства на суму понад 3 000 000,00 грн., повинно було розглядатися та, у позитивному випадку, прийматися на загальних зборах акціонерів, одним з найзначніших з яких є Фонд.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 20.12.05 господарського суду Одеської області скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржене судове рішення було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, Підприємство вважає, що місцевим судом при винесенні рішення безпідставно не було взято до уваги та не застосовано положень ст.ст. 317, 761, п. 3 ст. 778 Цивільного кодексу України, та необґрунтовано зроблено посилання на порушення п.п.1 п. 1 ст. 117, абз. 2 ч. 1 ст. 161, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 284 Господарського кодексу України,
Зокрема, скаржник зазначає про те, що судом при винесенні рішення було помилково вказано на порушення п.п. 8.2.4 Статуту Товариства, оскільки у вказаному пункті йдеться про необхідність погодження операцій щодо розпорядження майном Товариства, балансова вартість якого перевищує суму, еквівалентну десяти відсоткам статутного фонду, проте оренда –є передачею майна у користування, а тому, на думку Підприємства, судом невірно застосовано норми матеріального права, які регулюють поняття права користування та розпорядження майном.
Також, скаржник вказує, що місцевий суд помилково послався в оскарженому судовому акті на порушення Товариством вимог Положення про порядок здійснення контролю за розпорядженням майном господарських товариств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17.06.04 № 1194 (далі Положення), оскільки вказане Положення не було в установленому порядку зареєстровано Міністерством юстиції України.
Крім того, скаржник вважає помилковим, не мотивованим та таким, що не відповідає дійсності та законодавству України твердження суду першої інстанції про те, що спірний договір оренди порушує майнові права акціонерів Товариства.
Фонд та Товариство у своїх відзивах на касаційну скаргу щодо доводів скаржника заперечують, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просять оскаржене рішення суду залишити без змін, а касаційну скаргу Підприємства без задоволення.
Зокрема, Фонд зазначає, що тільки загальні збори акціонерів Товариства мали право вирішувати питання щодо можливості надання в оренду майна Товариства, вартість якого перевищувала 30% його статутного фонду.
Також, Фонд вказує, що у контексті п.п. 8.2.4 Статуту під терміном "розпорядження" мається на увазі прийняття рішень уповноваженим органом щодо долі майна Товариства.
Крім того, Фонд у своєму відзиві зауважив, що наказ Фонду державного майна України № 1194 від 17.06.04 є чинним, оскільки прийнятий на виконання п.п. 29, 44 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.04 № 155 та опублікований у збірнику систематизованого законодавства України (2005,04 № 4). У зв'язку з зазначеними обставинами, та тим, що голова правління Товариства є найманим працівником органу приватизації, Фонд вважає, що Товариство мало виконувати вказаний наказ Фонду.
Товариство у своєму відзиві на касаційну скаргу також зазначає, що уклавши спірний договір оренди, голова правління Товариства здійснив розпорядження майном щодо передачі його в довгострокове користування орендаря, який, згідно умов договору, у разі поліпшення об'єкта оренди не меш ніж на 25% його залишкової вартості має першочергове право викупу об'єкта оренди за його залишковою вартістю на момент викупу. У зв'язку з наведеним Товариство вважає, що шляхом укладення спірного договору відбулось саме розпорядженням майном Товариства.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та Прокуратури, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередньою судовою інстанцією обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, Товариство було створене у відповідності до Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про господарські товариства", згідно рішення засновників в особі Фонду та орендного підприємства "Металобаза" на підставі угоди № 1 від 31.07.98, шляхом перетворення з орендного підприємства "Металобаза" у відкрите акціонерне товариство, згідно наказу Фонду № 958 від 31.07.98 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Металобаза". При цьому, місцевим судом встановлено, що держава в особі Фонду є власником акцій Товариства у розмірі 67,01% його статутного фонду, а тому функції управління корпоративними правами держави у Товаристві здійснює Фонд, як орган управління корпоративними правами в особі своїх представників у складі спостережної ради.
При вирішенні спору місцевим судом встановлено, що спостережна рада згідно до п.п. 8.3.1 Статуту Товариства, як орган захисту інтересів держави та акціонерів, здійснює контроль за діяльністю правління Товариства.
На підставі наданих сторонами доказів по справі попередньою судовою інстанцією встановлено, що Підприємство звернулось до Товариства з листом від 10.06.05 з пропозицією укласти довгостроковий договір оренди майна, яке не використовується Товариством.
На підставі матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що протоколом правління Товариства від 15.06.05 пропозиція Підприємства про укладення договору оренди була прийнята, та вирішено в разі отримання дозволу Наглядової ради доручити голові правління підготувати всі необхідні документи і правовстановлюючі документи, технічну документацію, інвентаризацію майна, замовити аудиторську перевірку у незалежного аудитора з метою підтвердження балансу за півріччя, підписати договір про намір з Підприємством та підписати нотаріальний договір оренди строком на 49 років.
На підставі наданих сторонами доказів по справімісцевим судом встановлено, що протоколом наглядової /спостережної/ ради Товариства від 18.06.05 була надана згода на підписання довгострокового договору оренди з Підприємством, за умови: проведення незалежної оцінки вартості основних засобів, які передбачається передати в оренду (нерухомого майна будівель споруд); включення до умов договору оренди обов'язків Підприємства щодо добудови та введення в експлуатацію об'єктів незавершеного будівництва, а також проведення капітального ремонту будівель та споруд, компенсації земельного податку та витрат Товариства на комунальні послуги, які фактично будуть витрачені орендарем.
При вирішенні спору по суті судом першої інстанції встановлено, що 05.08.05 між Товариством та Підприємством було укладено договір оренди групи інвентарних об'єктів, які належать Товариству, терміном до 2025 року, посвідчений приватним нотаріусом Руських С.Б. та зареєстрованим під
№ 5293. При цьому, попередньою судовою інстанцією встановлено, що передані в оренду основні засоби складають 92% виробничих потужностей від загальної вартості основних засобів Товариства.
Крім того, місцевим судом встановлено, що Товариством укладено 15 договорів оренди майна, які діяли на момент укладення спірного договору з Підприємством, а тому згідно п. 10.2 спірного договору оренди він вступає в дію з відкладальною умовою, тобто договір починає діяти з моменту припинення, розірвання або визнання недійсними 12 договорів з зазначених 15.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що при прийнятті рішення по суті спору господарський суд Одеської області взяв до уваги наказ Фонду державного майна України від 17.06.04 № 1194, яким затверджено Положення про порядок здійснення контролю за розпорядженням майна господарських товариств (далі Положення), яким визначено порядок розпорядження основними засобами та іншими активами господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка становить більше 50%, у тому числі порядок передачі їх в оренду.
Зокрема, судом першої інстанції було враховано, що у відповідності до
п. 60 вказаного Положення повноваження в частині розгляду та укладення договорів оренди майна покладаються на органи управління господарського товариства відповідно до статуту та законодавства, а у даному випадку, - на Спостережну раду Товариства.
З урахуванням зазначеного положення місцевий суд дійшов до висновку, що згода на підписання довгострокового договору оренди з Підприємством надана наглядовою /спостережною/ радою Товариства згідно протоколу від 18.06.05, була надана виключно як попередня згода на передачу майна Товариства в оренду з метою отримання прибутку та більш ефективного використання майна, яке не задіяне у виробничому процесі.
При цьому, суд першої інстанції врахував, що всупереч вимог п.п. 59-62, 65, 70 Положення, керівництво Товариства попередньо до укладення спірного договору оренди не надало до органу управління корпоративними правами необхідного пакету документів, передбачених п. 70 Положення, для прийняття органом приватизації рішення щодо доцільності передачі майна Товариства в оренду.
Крім того, при прийнятті рішення по суті спору місцевий суд також врахував Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.08.05 за № 343-р "Про внесення змін до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.07.05 за № 285" щодо план-графіку підготовки та проведення продажу пакета акцій Товариства з метою недопущення знецінення 67,01% державного пакету акцій Товариства, на підставі якого дійшов до висновку, що спірний договір оренди укладений між Товариством та Підприємством суперечить вимогам чинного законодавства та порушує майнові права акціонерів Товариства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.78 № 3 (далі Постанова Пленуму) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; ссоба, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що за змістом ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом п. 5 Постанови Пленуму у разі визнання угоди недійсною суд повинен у рішенні послатися на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що наказ Фонду державного майна України від 17.06.04 № 1194 "Про затвердження Положення про порядок здійснення контролю за розпорядженням майном господарських товариств", посилання на яке зроблено судом першої інстанції в мотивувальній частині оскарженого рішення, не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України в установленому порядку, та станом на день прийняття оскарженого рішення у справі був скасований Наказом Фонду державного майна України від 08.11.05 № 2946 "Про затвердження Положення про порядок здійснення контролю за розпорядженням активами, що належать господарським товариствам", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.06 за № 208/12082.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" від 28.12.92 № 731 (далі Постанова) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, органи господарського управління і контролю направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані. При направленні на виконання та опублікуванні нормативно-правового акта посилання на дату і номер державної реєстрації акта є обов'язковим.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що суд першої інстанції при винесенні рішення врахував розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.08.05 № 343-р яким було затверджено план-графік підготовки та проведення продажу пакета акцій ВАТ "Металобаза", проте таке розпорядження було скасовано розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.12.05 № 571-р, а тому станом на день винесення даної постанови також не може бути прийняте до уваги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийнят тя обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та інши ми законами України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що Господарським процесуальним кодексом України встановлено вимоги щодо змісту рішення, зокрема, поставлено певні умови щодо по рядку складання господарського рішення та його змісту.
Так, госпо дарське рішення має відповідати вимогам високої судової куль тури, які ставляться до офіційних документів. Воно повинно бути викладеним грамотно, чітко, зрозуміло, бути законним, обґрунтованим, переконливим і однозначним, безумовним і безальтернативним.
Отже, головними вимогами до судового рішення є його законність та обґрунтованість. Законність –це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення. Вона передбачає дотри мання і правильне застосування норм матеріального та проце суального права. Обґрунтованість рішення –це вимога до фактичної сторони рішення, яка полягає в тому, що рішення повинні ґрунтуватися на всіх підтверджених у ході розгляду спра ви фактичних обставинах, які мають значення для справи, а висновки суду повинні відповідати встановленим обставинам та дослідженим доказам. Порушення судом цих вимог до судо вого рішення тягне за собою скасування або зміну незаконного чи необґрунтованого рішення.
За загальним правилом, господарське рішення складається з чотирьох частин: вступної, описової, мо тивувальної і резолютивної.
Відповідно до п. 6 роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення” мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках –на норми Конституції України, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах й інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних випадках - також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України та керуючись роз'ясненнями п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.96 № 9 суди при вирішенні господарського спору повинні виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що місцевим судом при винесенні рішення по суті спору зазначеного не було враховано і помилково покладено в основу оскарженого судового рішення підзаконний акт, не зареєстрований в Міністерстві юстиції України в установленому законом порядку.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу підприємства-фірми "ДОКС" задовольнити.
Рішення від 20.12.05 господарського суду Одеської області у справі
№ 28/437-05-9763 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий | Є.Першиков |
судді: | Г.Савенко |
І.Ходаківська |