справа № 2-8/10

провадження № -

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2010 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

в складі :

головуючого Голосій А.В.

при секретарі Горідько Г.О.

за участю адвоката ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городище цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до державного нотаріуса Городищенської державної нотаріальної контори, Старосільської сільської ради про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, видані державною нотаріальною конторою 29.04.1995 року на ім.”я ОСОБА_3 та від 12.06.1996 року на ім.”я ОСОБА_4 та визнання права власності на житловий будинок, третя особа – ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2К звернувся до суду з позовом до державного нотаріуса Городищенської державної нотаріальної контори, Старосільської сільської ради про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, видані державною нотаріальною конторою 29.04.1995 року на ім.”я ОСОБА_3 та від 12.06.1996 року на ім.”я ОСОБА_4 та визнання права власності на житловий будинок, третя особа – ОСОБА_5. Обґрунтовуючи свою позовну заяву позивач посилається на те, що він 10 грудня 1997 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_4) ОСОБА_6. Від даного шлюбу 30 січня 1978 року у них народився син ОСОБА_7. Також з ними однією сім”єю проживали діти дружини позивача: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_4) ОСОБА_8 . У 1975 році вони побудували житловий будинок, проте документально оформлений він був на матір позивача ОСОБА_9, як голову колгоспного двору. 21 лютого 1992 року матір позивача померла, внаслідок чого відкрилася спадшина на її майно. До спадкової маси входить житловий будинок по вул.. Гагаріна № 35 с. Старосілля Городищенського району Черкаської області. Свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 квітня 1995 року було оформлене на онука спадкодавиці, неповнолітнього сина позивача ОСОБА_7, який 21 жовтня 1995 року загинув наслідком чого було відкриття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину отримав ОСОБА_4 син дружини позивача. Позивач , вважає, що зазначені дії державного нотаріуса, про які йому стало відомо лише після смерті ОСОБА_4, ущемили та повністю не визнали його права спадкоємця за законом першої черги після померлої ОСОБА_9, тому звернувся до суду з даним позовом.

24.04.2009 року позивач ОСОБА_2 помер і до участі у справі були допущені дочки померлого ОСОБА_10 та ОСОБА_11 як правонаступники.

У судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги змінили та простять скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 квітня 1995 року видане на ім.”я ОСОБА_3 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 червня 1996 року видане на ім.”я ОСОБА_4, як такі, що видані з порушенням норм спадкового права та визнати право власності в порядку спадкування за їх померлим батьком ОСОБА_2. Від компенсації сплачених судових витрат відмовилися.

Державний нотаріус позовні вимоги не визнала та заперечує щодо їх задоволення. Свою відмову мотивує тим, що державний нотаріус при вчиненні нотаріального провадження під час видачі спірних свідоцтв врахувала норми діючого на той час законодавства та практику яка склалася при видачі спадкових документів. Померлому ОСОБА_2 було добре відомо, що після смерті його матері, спадкоємцем на її майно буде його неповнолітній син ОСОБА_7, оскільки мається спільна заява, де він власноручно ставить підпис проте, що він не заперечує щодо визнання його сина ОСОБА_7 спадкоємцем після його померлої матері. До того ж він, як його законний представник свого неповнолітнього сина, вчиняв від його імені всі процесуальні дії пов”язані з прийняттям спадщини. Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцем на майно визнано його напіврідного брата ОСОБА_4, про що також було добре відомо ОСОБА_12 Прийняття спадщини є певний процес пов”язаний з вчиненням певних дій. Ніяких активних дій, щоб успадкувати майно після свого померлого сина, ОСОБА_12 не здійснював, а отже він не заперечував щодо оформлення спадкового майна на ОСОБА_4, тобто його дії відповідали його волевиявленню.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала та заперечує щодо їх задоволення, посилаючись на те, що представником сільської ради при видачі довідки про склад сім»ї, де відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 проживав та був прописаний у будинку по вул. Гагаріна № 35 с. Старосілля городищенського району Черкаської області, яка подавалася до нотаріальної контори під час оформлення спадщини як після смерті ОСОБА_9 ніяких порушень, як посадової особи, не було. Довідка видавалася на руки членам сім”ї ОСОБА_9, в тому числі самому ОСОБА_2, який ніякої незгоди не виявляв, а це свідчить, що факт відмови від визнання його спадкоємцем було його власним волевиявленням.

Третя особа та її представник позовні вимоги не визнають та заперечують щодо їх задоволення. Покійний ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_13 та фактично взяв на виховання її дітей. Від шлюбу у них народилася спільна дитина – син ОСОБА_7. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вважали покійного ОСОБА_2 своїм батьком. Питання прийняття спадщини як після померлої ОСОБА_9 так і після брата ОСОБА_3 вирішувалося ними спільно, в сімейному колі. Відмова ОСОБА_2 від прийняття спадщини після своєї матері, а потім і після свого сина ОСОБА_7 була добровільною. ОСОБА_2 проживав у будинку, побудованому ними, до самої смерті. Доньки ОСОБА_2 від першого шлюбу, позивачки по справі, не навідували його та не справлялися про його здоров’я і не займалися його похованням, а тому вони не мають ніякого морального права на побудований ними будинок.

Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, вважає, що позов не підлягає до задоволення із наступних підстав. У судовому засіданні встановлено, що у 1975 році подружжя ОСОБА_2 побудували житловий будинок по вул. Гагаріна № 35 с. Старосілля Городищенського району Черкаської області. Головою двору була матір ОСОБА_2 – ОСОБА_9, яка 12 лютого 1992 року померла , внаслідок чого відкрилася спадщина її майно. ОСОБА_2 в порядку ст. 529 діючого на той час ЦК Української РСР являвся спадкоємцем за законом першої черги після померлої 22.02.1992 року ОСОБА_9 у с. Старосілля Городищенського району Черкаської області. До спадкового майна входить житловий будинок по вул. Гагаріна № 35 с. Старосілля Городищенського району Черкаської. Згідно чинного на той час законодавства спадкоємець за законом має право прийняти спадщину або не прийняти. Таке право потребує певних форм виявлення. Якщо спадкоємець, який на час відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем, фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, тобто вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом шестимісячного терміну. Спадкоємець ОСОБА_2, в порядку ст. 553 ЦК Української РСР, реалізував своє право не приймати спадщину шляхом здійснення відмови у визначений законом строк, на користь свого неповнолітнього сина ОСОБА_7. Отже твердження позивачів, що він фактично прийняв спадщину і йому непотрібно звертатися до нотаріальної контори із відповідною заявою втрачає правове значення, оскільки він відмовився від її прийняття, а тому норма ст. 549 діючого на той час ЦК Української РСР не підлягає застосуванню. Такий правочин він вчинив шляхом здійснення власноручного підпису на заяві, хоча нотаріальна форма вимагає письмової заяви. Недотримання форми відмови, позивачі вважають незаконною та такою, що не сприяла дійсній волі ОСОБА_2, що стало наслідком нерозуміння значення своїх дій та правових наслідків такої відмови. Так, дійсно право на прийняття спадщини так як і відмова від неї реалізується особисто, шляхом подачі письмової заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. ОСОБА_2 у присутності нотаріуса, шляхом здійснення підпису відмовився від прийняття спадщини на користь свого неповнолітнього сина. А тому при видачі свідоцтва про право на спадщину 29.04.1995 року на ім.”я ОСОБА_3, державний нотаріус відійшла від закріпленого положення, обов”язковість письмової заяви про відмову від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, оскільки це відповідало волевиявленню особи, що заявила відмову та не порушувала законні права та інтереси інших заінтересованих осіб. До того ж така відмова не була відкликана і не визнавалася недійсною, що ще раз доводить добровільність та справжність волі ОСОБА_2

Після смерті ОСОБА_3 єдиним спадкоємцем був визнаний його напіврідний брат ОСОБА_4, чим позивачі вважають було повторно порушено право їхнього батька ОСОБА_2, як спадкоємця за законом першої черги після померлого свого сина. Проте сам ОСОБА_3 після відкриття спадщини до нотаріальної контори з відповідною заявою не звертався. До суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини також не звертався. За життя свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.06.1996 року на ім.”я ОСОБА_4 також не оспорював. Дійсно при спадкуванні за законом, нотаріус, враховуючи черги спадкоємців за законом, повинен перевірити родинні та інші стосунки осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, з померлим спадкодавцем. Проте слід зазначити, що обов”язок доведення тих чи інших юридичних фактів лежить на заінтересованих у видачі свідоцтва про право на спадщину особах. Такі факти сторонами визнаються, а тому визнаються судом належними доказами того, що неприйняття спадщини ОСОБА_3 після померлого свого сина відповідало його справжній волі. Посилання позивачів на те, що наявність заповіту на ім.”я ОСОБА_4 лише на земельну частку (пай) можна трактувати як небажання, щоб до нього в порядку спадкування перейшов і житловий будинок не може судом визнано як доказ, оскільки це лише припущення, що суперечить ч.4 ст. 60 ЦПК України.

3 червня 2008 року помирає ОСОБА_4 ОСОБА_5 в порядку ст.ст.1258, 1266 ЦК України являється єдиною спадкоємицею на його майно після його смерті, оскільки вона єдина пов’язана з покійним родинними стосунками. Спадкоємиця реалізувала своє право і у відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України звернулися особисто до Городищенської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входить житловий будинок по вул. Гагаріна № 35 с. Старосілля Городищенського району Черкаської. ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним вище позовом. Після смерті ОСОБА_2, його доньки, визнані судом правонаступниками. Проте, спадщина – це сукупність прав і обов”язків спадкодавця. За життя покійний не мав права власності на спірний житловий будинок, а тому він не може входити до складу спадщини, а отже на нього не можуть претендувати позивачки по справі. Смерть фізичної особи є юридичним фактом припинення правоздатності( ч.2, 4 ст. 25 ЦК України) та пов”язується із неможливістю визнання покійного власником майна, оскільки для вступу у будь – які цивільні правовідносини, в даному випадку набуття права власності, необхідно, щоб особа володіла цивільною дієздатністю та правоздатністю, чим покійний ОСОБА_2 уже не володіє, у зв”язку зі смертю.

Відповідно до статті 1301 діючого на момент розгляду справи в суді ЦК України, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Оскаржувані свідоцтва видавалися в період дії ЦК Української РСР 1963 року, а тому застосовувати норми діючого матеріального права до правовідносин, які виникли до його вступу буде суперечити загальним правилам дії закону у часі. До того ж, встановити неправомірність отримання свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вбачається можливим по причині втрати ними цивільної правоздатності у зв’язку зі смертю, чим буде порушуватись принцип змагальності цивільного процесу. Наявні безспірні докази, які підтверджують справжність волі покійного ОСОБА_2 щодо відмови від прийняття спадщини після своєї матері, а потім і після свого сина. Хоча факт порушення встановленої форми відмови від прийняття спадщини, - відсутність письмової заяви-, видача свідоцтва особі, яка не пов”язана родинними стосунками із спадкодавцем і мало місце, проте у визначені законом строки ніким не оскаржувалося, а отже відповідало волі заінтересованих осіб, що закликалися до спадкування.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5, 10, 30, 60, 212, 213,215, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_11 правонаступників ОСОБА_2 до державного нотаріуса Городищенської державної нотаріальної контори, Старосільської сільської ради про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, видані державною нотаріальною конторою 29.04.1995 року на ім.”я ОСОБА_3 та від 12.06.1996 року на ім.”я ОСОБА_4 та визнання права власності на житловий будинок, третя особа – ОСОБА_5– відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні в 10 – денний строк з дня отримання копії рішення.

Суддя ОСОБА_14