Справа № 2-2063/11

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

16 грудня 2011 року                                                             м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

                    головуючого одноособово - судді Донцова Д.Ю.,

           при секретарі судового засідання - Михайлакій С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород –Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, державного казначейства України про відшкодування шкоди завданої прокуратурами в зв’язку з порушенням КПК, Міжнародного Пакту про цивільні та політичні права, Конвенції про захист прав людини, неприйняттям заходів в порядку ст. 97 КПК на внесення завідомо неправдивих відомостей в документ від 20 березня 2001 року № 4/2-6472-99 по розшуку ОСОБА_2 по кримінальній справі 149900450,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування шкоди завданої прокуратурами в зв’язку з порушенням КПК, Міжнародного Пакту про цивільні та політичні права, Конвенції про захист прав людини, неприйняттям заходів в порядку ст. 97 КПК на внесення завідомо неправдивих відомостей в документ від 20 березня 2001 року № 4/2-6472-99 по розшуку ОСОБА_2 по кримінальній справі 149900450 в якій просить стягнути з відповідачів, Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, на його користь моральну шкоду в розмірі по 40000,00 гривень з кожного. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при проведенні розшуку обвинуваченого ОСОБА_3 прокуратурою Одеської області складався документ від 20 березня 2001 року № 4/2-6472-99 в якому вказано, що ОСОБА_2 ховається від слідства – об’явлений в розшук. Однак суддя Суворов встановив та вказав, як в постанові суду, так і в своїх показаннях прокурору від 09 грудня 2001 року, що ОСОБА_2 сам прийшов, не ховався, повідомлю вав про своє місцезнаходження органи внутрішніх справ та прокуратуру. Вищевказане на думку позивача свідчить про те, що документ від 20 березня 2001 року № 4/2-6472-99 є завідомо неправдивим.

Позивач зазначає, що в результаті незаконних дій відповідача було порушено його право на ефективний захист в державній установі, що порушує ст. 13 Конвенції “Про захист прав людини та основних свобод та ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні Права про ефективний захист в держаному органі, чим була нанесена моральна шкода, яка виражається в душевних стражданнях, порушенні душевного укладу страху, безпорадності, що та й не будуть покарані особи, які вчинили злочини, з'явилося відчуття безвиході.

Позивач, ОСОБА_1, у судове засідання не з’явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, згідно наданої до суду письмової заяви просить справу розглядати у його відсутності.

Представник відповідачів, Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України згідно наданої до суду письмової заяви у зв’язку з відсутністю електропостачання, просить розглядати справу без фіксації судового процесу технічними засобами, проти задоволення позову заперечує.

Представник відповідача, державного казначейства України, у судове засідання не з’явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, які є в матеріалах справи суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що предметом позовних вимог є моральна шкода завдана позивачу незаконним діями Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, які полягають в складанні завідомо неправдивого документу.

Стаття 16 ЦК України називає відшкодування моральної шкоди серед загальних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Конституцією України, а саме ст. 56, передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 1167 ЦК України встановлює особливий режим відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду. Акти правоохоронних органів та суду, незаконність яких може привести до виникнення деліктного зобов'язання, визначені у ЦК вичерпним чином.

Так відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України спеціальний делікт виникає у відношенні фізичної особи внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових чи службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

У перелік незаконних дій суду та правоохоронних органів, які тягнуть за собою відповідальність за правилами ч. 1 ст. 1167 ЦК України не увійшли такі дій правоохоронних органів, як складання завідомо неправдивого документу та бездіяльність відповідачів у зв'язку його складанням.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода завдана фізичній особі або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

У наведеній нормі йдеться про відповідальність за шкоду, завдану актами влади (статті 1173-1175 ЦК України).

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Порядок відшкодування шкоди встановлюється законом “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду ”, де п. 1 ст.1 п. 5 ст. 3 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду від 01 грудня 1994 року підлягає відшкодуванню шкода завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтею 4 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду ” моральною шкодою є страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди ” відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, . повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи наведені вище норми закону, які регулюють виниклі між сторонами правовідносини, право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи.

Згідно із ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів наявності такої шкоди, безпосереднього причинного зв’язку між діями заподіювача та шкодою.

Зазначених обставин позивач не довів, чим не виконав вимоги ст. 60 та ст. 10 ЦПК України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру позивачу та причинного зв’язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою.

Пояснення позивача наведені в позовній заяві не можуть бути визначені судом доказами по справі, оскільки за правилами ЦПК України ці пояснення повинні даватись під присягою.

Оскільки факт завдання моральної шкоди не доведений позивачем, суд вважає, що потреби в з’ясуванні інших підстав відповідальності відсутні.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі в зв’язку з безпідставністю позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 16, 23, 1176 ЦК України, Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду ”, ст.ст. 10,11, 58,59, 60, 213-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, державного казначейства України про відшкодування шкоди завданої прокуратурами в зв’язку з порушенням КПК, Міжнародного Пакту про цивільні та політичні права, Конвенції про захист прав людини, неприйняттям заходів в порядку ст. 97 КПК на внесення завідомо неправдивих відомостей в документ від 20 березня 2001 року № 4/2-6472-99 по розшуку ОСОБА_2 по кримінальній справі 149900450- відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: