Справа №2-1234/2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    07 квітня 2009 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді: Кваші С.В.,

при секретарі: Вдовиченко І.С.,

за участю прокурора: Гуляєвой З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Заводського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Рацинська спеціальна загальноосвітня школа – інтернат для розумово відсталих дітей, Вознесенська загальноосвітня школа – інтернат, комісія у справах неповнолітніх Заводського району м. Миколаєва, про повернення дітей,-

ВСТАНОВИВ:

    21.10.2008р. заявниця звернулась до суду з заявою про повернення дітей – ОСОБА_2 , 09.12.1995 року народження та ОСОБА_3 , 09.12.1997 року народження, які були відібрані у неї без позбавлення батьківських прав згідно рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.04.2007р.

    У судовому засіданні заявниця просила задовольнити її вимоги, які викладені в заяві, а в противному разі хоча б надати дозвіл дітям знаходитися з нею на літніх канікулах.

    Представник Рацинської спеціальної загальноосвітньої школи – інтернату для розумово відсталих дітей в судове засідання не з’явився, про час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, поважної причини своєї неявки суду не надав. Суд, на підставі ст. 169 ЦПК України, вважає можливим розглядати заяву за відсутності представника  Рацинської спеціальної загальноосвітньої школи – інтернату для розумово відсталих дітей.

    Представник Вознесенської загальноосвітньої школи – інтернату в судове засідання не з’явився, але надав суду заяву в якій просить суд розглядати справу за його відсутності, повідомив про те, що в Вознесенській загальноосвітній школі – інтернаті з 2007 року навчається та знаходиться на повному державному забезпеченні ОСОБА_2 , 09.12.1995 року народження. Починаючи з 2007 – 2008 р.р. заявниця всього три місяці приїздила до дитини не більше трьох разів, не піклується про здоров’я ОСОБА_2 , її фізичний, духовний і моральний розвиток, не цікавиться її здібностями та навчанням. ОСОБА_2  постійно сумує за матір’ю, у січні 2008 року вона втекла зі школи додому,  тому на підставі цього Вознесенська загальноосвітня школа - інтернат не заперечує проти повернення дівчинки заявниці за умови залишення дитини для подальшого навчання у школі.

    Представник комісії у справах неповнолітніх Заводського району м. Миколаєва в судовому засіданні надала акт обстеження матеріально – побутових умов проживання заявниці, та категорично заперечувала проти задоволення заяви заявниці, оскільки остання має незадовільні умови проживання, умов для виховання та розвитку дітей не створено.

    Прокурор Заводського району м. Миколаєва в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вимог заявниці та вважає недоцільним повернення їй на виховання дітей, оскільки заявниця за місцем проживання характеризується негативно, не працює та має антисанітарні умови проживання і перебування дітей в таких умовах може створити загрозу їх здоров’ю.

    Суд, вислухавши пояснення заявниці, думку прокурора, дослідивши висновок органу опіки та піклування Миколаївської міської ради, акт обстеження матеріально – побутових умов проживання Адміністрації Заводського району м. Миколаєва у Великій Коренисі, акт обстеження умов проживання наданий головним спеціалістом ССД Заводського району, заступником директора ЗОШ №23 та головним спеціалістом ССД міського виконавчого комітету, довідку Рацинської спеціальної загальноосвітньої школи – інтернату Вознесенського району, копії свідоцтв про народження, акт обстеження виданий відділом соціального розвитку у В. Коренисі, копію рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, довідку з Вознесенської загальноосвітньої школи – інтернату та інші матеріали справи, на підставі ст. ст. ст. 155, 170 СК України, вважає заяву необґрунтованою та підлягаючою відмові з наступних підстав.

    Так судом встановлено, що  26 квітня 2007 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у заявниці були відібрані діти -   ОСОБА_2 , 09.12.1995 року народження та ОСОБА_3 , 09.12.1997 року народження, без позбавлення батьківських прав. Діти були передані на виховання до навчально – виховних закладів: ОСОБА_3  – до Рацинської спеціальної загальноосвітньої школи – інтернату; ОСОБА_2  – до Вознесенської загальноосвітньої школи – інтернату. Заявниця посилається на те, що діти у неї були відібрані у зв’язку з тим, що вона була у тяжкому матеріальному становищі та тяжкою хворобою, що перешкоджало їй надавати належну увагу дітям, дбати про їхній побут та навчання. В даний час заявниця вже вилікувалась, в будинку зробила ремонт, відремонтовано дах, прибрано, вона веде господарство, заробляє на життя наданням послуг, зареєстрована як безробітня на біржі праці, на зиму заготовила значну кількість овочів. Заявниця вважає, що вже має цілковиту можливість утримувати  своїх дітей, з її слів,  з дітьми вона постійно спілкується, відвідує їх, приймає участь у вихованні, також діти теж мають бажання повернутися додому та жити разом з нею. Крім цих дітей у неї є ще троє дітей, старшій донці 20 років, вона проживає окремо, двох синів - 18 та 16 років, які проживають разом з нею. Заявниця вважає, що відсутні будь – які перешкоди у перебуванні дітей разом з нею.  В судовому засіданні відповідно до наданих суду актів обстеження матеріально – побутових умов заявниці, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що вона проживає не зареєстрованою, будинок старої забудови, без зручностей, пічне опалення, загальна площа будинку 55,1 кв.м з двома житловими кімнатами, кімнати брудні, речі та одяг звалені на купу, стіни в копоті, сміття, сморід, тобто антисанітарні умови для проживання. Разом з заявницею проживають: син - ОСОБА_4 , 1991 року народження, не навчається, не працює; син – ОСОБА_5 , 1993 року народження, навчається в 7 класі ЗОШ №23; співмешканець – ОСОБА_6 , 1968 року народження, не працює, в службі зайнятості не зареєстрований, підприємницькою діяльністю не займається; мати заявниці – ОСОБА_7 , 1935 року народження, пенсіонерка; сестра заявниці – ОСОБА_8 , 1959 року народження, не працює, підприємницькою діяльністю не займається, заявниця за місцем проживання характеризується негативно, ніде не працює, підприємницькою діяльністю не займається.

Згідно зі ст. 12 Закону України “Про охорону дитинства”, батьки зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.    

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає недоцільним повернення на виховання заявниці її дітей, оскільки, причини перешкоджаючі належному вихованню дітей заявницею не усунуті, матеріальне становище не поліпшилося, а умови проживання та виховання дітей є небезпечними для їх життя та здоров’я.  

    Керуючи ст. ст. 155, 170 СК України, ст. ст. 5-8, 10, 11, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    В задоволені заяви ОСОБА_1  про повернення дітей – відмовити.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області, відповідно до ст. ст. 294, 296 ЦПК України.

    Суддя Заводського районного

               суду м. Миколаєва                         С.В. Кваша