Справа № 22-11107/2006р.                             Головуючий в 1 інстанції Губський Л.В.

Категорія 39                                                       Доповідач Стельмах Н.С.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Молчачнова С.І., при секретарі Андрусь B.C., розглянув у відкритому судовому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за    позовом    ОСОБА_1 до    АКБ „Правексбанк" про зміну формулювання причин звільнення і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і

встановив:

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість судового рішення, яким їй відмовлено в задоволенні позову, і ставить питання про його скасування і ухвалення нового про задоволення її позову, оскільки вважає, що суд безпідставно без заяви стороні в справі застосував позовну давність.

В засіданні апеляційного суду представник позивачки адвокат ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги і просив про її задоволення, скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову, представник відповідача за довіреністю Фісун В.В. заперечував проти доводів скарги і просив про її відхилення та залишення судового рішення без зміни.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

15 травня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначала, що працювала в нього касиром з 5 листопада 2002 року.

17 вересня 2003 року в касі відділення було виявлено нестачу грошових коштів на загальну суму 5352,77 грн.

10 жовтня 2003 року вона звернулася з заявою про звільнення за власним бажанням, але 17 жовтня 2003 року її ознайомили з наказом про звільнення від 19 вересня 2003 року з п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Оскільки вона не скоїла будь-яких дій, що давали б адміністрації підстави для втрати до неї довіри, то вважала звільнення за вказаної підстави незаконним і просила ухвалити рішення, яким змінити формулювання причин її звільнення на ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Крім того, вона зазначала, що при її звільненні відповідачем не виконано вимоги ч. З ст. 40 КЗпП України.

За вказаним формулюванням причин її звільнення вона тривалий час до 30 квітня 2004 року не могла працевлаштуватися, а тому просила суд стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5450 грн..

Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 19 жовтня 2006 року в задоволенні позову відмовлено за спливом строку на звернення з позовом.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При розгляді цієї справи судом було встановлено, що підстави звільнення позивачки в її трудовій книжці викладено не відповідно до його обставин.

Разом з тим, судом встановлено, що зміст формулювання причини звільнення, а саме за п. 2 ст. 41 КЗпП України, було доведено до відома позивачки ще 17 жовтня 2003 року (а.с.6-7, 9) при ознайомленні з наказом про звільнення, але в суд з позовом вона звернулася лише 15 травня 2006 року і не посилалася на будь-які поважні причини пропуску встановленого ст. 233 КЗпП України строку.

Більше того, з її заяви вбачається, що з 30 квітня 2004 року вона при наявності оспорюваного запису в трудовівй книжці вже працевлаштувалася на іншу роботу.

За таких обставин, відповідно до вимог ст. ст. 233, 234 КЗпП України суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову за пропуском строку звернення з позовом до суду.

Апеляційний суд не може визнати спроможними доводи скарги щодо безпідставного застосування судом позовної давності.

Дійсно відповідно до вимог ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішень.

Разом з цим, до переліку ст. 258 ЦК України не внесено скорочену позовну давність щодо вимог про поновлення трудових прав, а ст. 233 КЗпП України не визначено застосування позовної давності лише за заявою сторін.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення скарги і зміни судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 19 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Судді: