Справа № 22-10988/2006                 Головуючий у 1 інстанції Андреев В.В.

Категорія 21                                      Доповідач Звягінцева О.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2006 року   Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С., суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І. при секретарі Андрусь B.C. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення ФСС в м. Шахтарську   про відшкодування моральної шкоди і

встановив:

в апеляційній скарзі позивач оспорює обгрунтованість рішення суду, яким позов задоволено частково із стягненням на його користь у відшкодування моральної шкоди 15000грн., і ставить питання про його зміну, збільшення стягнутої суми до 22500 грн. за неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

в апеляційній скарзі відділення ФСС в м. Шахтарську оспорює обгрунтованість рішення суду, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 15000грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову за порушенням судом норм процесуального права. Оскільки зупинено дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.

В засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив про її задоволення, зміну рішення суду та стягнення на його користь у відшкодування моральної шкоди 22500 грн., просив відхилити скаргу відповідача, а представник відділення ФСС за довіреністю Каракай Ю.С. підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

6.09.2006р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що з 1994р. він працював на різних гірничих підприємствах на підземних роботах.

14.12.2005р. підчас виконання трудових обов'язків на ДП „Шахта „Тернопільська" з ним відбувся нещасний випадок. При прибиранні породи зі штреку бутової смуги відбулося обвалення породи, внаслідок чого було травмовано поясницю.

За висновком МСЕК від 18.05.2006р. у нього вперше з 18.05.2006 р. було встановлено 30% втрати працездатності внаслідок каліцтва, його визнано інвалідом 3 групи.

За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він постійно відчуває фізичний біль, змушений внаслідок каліцтва додавати багато зусиль для організації свого життя.

Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 22500 грн.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 13 жовтня 2006 року позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 15000грн.

Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 6-9, 10-11, 12-13, 14-16, 17), і тому вони знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що скарги сторін не підлягають задоволенню. При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок небезпечних умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності, за висновком МСЕК від 18.05.2006 р. з 18.05.2006 р. у нього вперше встановлено 30% втрати працездатності у зв'язку з каліцтвом на виробництві, його визнано інвалідом 3 групи.

За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок каліцтва на виробництві моральних страждань.

При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя, межі достатньості та справедливості.

Тому апеляційний суд не може погодитись з доводом скарги відповідача про те, що судом не взято до уваги наявність 20% вини позивача у нещасному випадку на виробництві та не може погодитись з доводом скарги позивача щодо неправильного визначення судом розміру спричиненої йому моральної шкоди.

Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і є гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.

Апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливає на правильність визначених правових висновків суду.

Згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Доводи скарги відповідача про те, що судом при розгляді справи порушено процесуальний закон, оскільки неповно з'ясовано обставини справи і не дано належної оцінки доказам, апеляційний суд не може визнати спроможними.

Судом першої інстанції повно, всебічно, об'єктивно досліджено обставини справи, встановленим фактам і доказам дана належна правова оцінка, застосувавши матеріальний закон, суд правильно вирішив спір.

Апеляційний суд вважає неспроможним і довод скарги відповідача щодо пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки ці строки ним не пропущено.

Довод скарги відповідача про те, що ФСС не повинен відшкодовувати моральну шкоду, і цю шкоду відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України повинно відшкодовувати підприємство- її спричинитель, апеляційний суд не може визнати спроможним, оскільки стійку втрату працездатності у позивача було вперше встановлено після 1.04.2001 p., з цього часу в державі встановлено порядок відшкодування моральної шкоди через Фонд соціального страхування.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись п.1 ч.1  ст. 307, ст.ст. 308, 313, п.1 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд,-

ухвалив:

апеляційні скарги ОСОБА_1 та відділення ФСС в м. Шахтарську відхилити, рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 13 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Судді