Справа № 22-10257                          Головуючий у 1 інстанції Добнев С.С.

Категорія    33                                                 Доповідач Санікова О.С.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2006 року                            Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П. суддів Санікової О.С, Могутової Н.Г. при секретарі Личкатій В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 13 вересня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у праві власності на земельну ділянку та стягнення моральної шкоди,-

В СТАНОВИВ:

У вересні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що на праві власності йому належить земельна ділянка площею 0,0600 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Межі земельної ділянки визначені актом відповідно до якого ним був встановлений паркан між його ділянкою і ділянкою відповідачів, які проживають по АДРЕСА_2. Частину паркану з боку вул.П.Морозова довжиною 3 метри замінює стіна сараю відповідачів; від стіни сараю відповідачки до його воріт на вул. П.Морозова ним був встановлений паркан із силікатної цегли. У липні 2005 року ОСОБА_1, без його згоди знесла його цегляний паркан довжиною 0,6 м і висотою 1,72 м та встановила новий металевий паркан висотою біля двох метрів, захопивши частину його земельної ділянки, розмір якої зменшився. Комісією Куйбишевського районного виконавчого комітету м.Донецька ОСОБА_1 запропоновано перенести паркан по межі відповідно до державного акту, але вона відмовилась це зробити.

Крім того, ОСОБА_1 без відповідного дозводу з порушенням встановлених технічних норм та правил збудувала дерев'яний гараж на відстані ОДО м від межі його земельної ділянки замість мінімуму 1 метр, як встановлено правилами. При цьому стіна гаражу примикає до вікна його житлової кімнати і загорожує світло та доступ свіжого повітря, а з даху стікає вода на його подвір'я. На межі земельної ділянки ОСОБА_1 збудувала вугільний сарай, з даху якого також стікає вода, тому вхід на його подвір'я постійно залитий водою.

Своїми діями відповідачі спричинили йому матеріальну шкоду на суму 238 грн., яка скаладається із вартості силікатної цегли, з якої був збудований паркан, вартості цементу, піска, транспортних витрат і будівельних робіт. Своїми діями відповідачі спричинили йому також моральну шкоду, оскільки вдповідачка ОСОБА_1 знищила його майно, у зв'язку з чим був порушений його спокій і він відчував душевні страждання, оскільки відповідачка не реагувала на його прохання відносно відновлення порушенного права; в той час у нього була травмована дружина, але він не міг належним чином доглядати за нею через врегулювання конфлікту з відповідачами. Просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 238 грн. на відшкодування матеріальної шкоди і 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в праві власності шляхом зобов'язання відповідачів знести самовільно збудовані гараж і

сарай.

Рішенням Куйбишевського районного суду м.Донецька від 13 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково: зобов'язано ОСОБА_1,ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_4 в користуванні власністю - земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, знести господарські будівлі: сарай цегляний літер П та дерев'яний гараж літер Н, розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто на користь ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 500 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, посилаючись на необгрнутованність рішення і порушення норм діючого законодавства; вважають, що питання про знос будівель повинно вирішуватись відповідно до вимог ч.7 ст. 376 ЦК України за участю органів державної влади, а висновки суду щодо порушення ними ДБН-92 безпідставні, оскільки вказані правила скасовані з 1 січня 2006 року; вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди взагалі необгрунтовані; крім того, вважають, що у висновках судово-технічної експертизи допущені неточності, виміри проводились від встановленої межі /вона проходить по паркану, який зруйнований позивачем/, а у висновку відображено, що межа проходить вздовж сараю.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідачі підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Позивач заперечував проти доводів апеляційних скарг, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Донецькою міською радою від 1 листопада 1994 року позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0600 га, розташована по АДРЕСА_1. Межі ділянки визначені в плані зовнішніх меж земельної ділянки, доданому до акта: 12 метрів завширшки по вул.П.Морозова, 13,85 м завширшки з тильної сторони земельної ділянки, довжиною 46,90 м з боку домовоління ОСОБА_5 і довжиною 46 м з боку домоволодіння відповідачів.

Згідно свідоцтва про право власності квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності у рівних частках ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Земельна ділянка не передавалась їм ні у користування, ні у власність.

Як позивачем, так і відповідачами порушені межі земельних ділянок з боку вул.П.Морозова таким чином: позивач висунув свій паркан за межі червоної лінії, яка проходить по земельній ділянці по фаасадній стіні сараю відповідачів на. 0,40 м, а відповідачами металевий паркан висунутий вбік вул.П.Морозова на 0,90 м. Сторони даних обставин не заперечували.

За таких обставин суд дійшов висновку, що права позивача в частині встановлення відповідачкою ОСОБА_1 паркану з боку вулиці П.Морозова не порушені., оскільки обидві сторони збудували свої паркани шляхом самовільного захоплення вулиці П.Морозова без відповідного рішення Куйбишевського районного виконавчого комітету м.Донецька.

Відповідно до висновку судово-технічної експертизи споруди, а саме: цегляний сарай П та дерев'яний гараж Н збудовані відповідачкою з порушенням вимог ДБН 79-92 „Житлові будинки індивідуальних забудовників України", оскільки стіна цегляного сараю П розташована на межі з земельною ділянкою позивача, дерев'яний гараж Н розташований на відстані від межі земельних ділянок 0,30 м. Крім того сарай П і гараж Н збудовані    без належним чином оформленого рішення райвиконкому і не прийняті в експлуатацію.

Відмовляючи позивачу в задоволенні його позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 238 грн., суд виходив з того, що позивачем не надано суду доказів знсення відповідачами частини цегляного паркану, який належав позивачу,

Задовольняючи позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачу були спричинені моральні страждання, оскільки протягом тривалого часу між сторонами виникають спори з приводу самовільно зведених відповідачами господарських споруд; позивач неодноразово звертався до органів влади для врегулювання конфлікту, витрачав на це свій час і не мав можливості нормально користуватися своєю власністю.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню,.. рішення суду скасуванню в частині стягнення. моральної шкоди, за таких обставин.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує горомадянам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом - відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання права; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. При цьому право на захист включає в себе і вимоги володіючого землею власника про усунення порушень його прав на землю, що перешкоджають йому належним чином користуватися нею, в.т. шляхом знесення неправомірно зведених будівель, споруд, тощо. Підставами для цього є посилання позивача про належне йому право на землю та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним своїх правомочностей.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем доведений факт належності йому на праві власності земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розмір якої складає згідно Державного акту від 1 листопада 1994 року 46,00x13,85x46,90x12,00. Позивачем також наведені факти на підтвердження створення перешкод з боку відповідачів щодо здійснення ним свого права на належну йому земельну ділянку, що підтверджено висновком експерта від 8 лютого 2006 року. Згідно висновку експерта в результаті проведених замірів земельної ділянки позивача, встановлено, що розмір фасадної межі не відповідає розміру, зазначеному у Дерджавному акті від 1 листопада 1994 року, оскільки фактично складає 11,72 м замість 12,00 м.

На момент проведення експертизи сарай літер П розташований лівою боковою стіною на межі суміжних земельних ділянок НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по вул.П.Морозова в м.Донецьку, а гараж літер Н - на відстані 0,30м від зазаначеної межі, що протирічить вимогам п.2.20 ДБН 79-92, в якому зазначено, що відстань від межі суміжної ділянки до стін житлового будинка або господарських споруд слід приймати не менше 1,0м. Розташування таким чином споруд відповідачів перешкоджає позивачу нормально користуватися своєю земельною ділянкою, про що позивач навів відповідні доводи.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку і дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідачами порушується право позивача на користування належною йому земельною ділянкою і воно підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідачів  знесення самовільно,  з  порушенням  встановлених правил збудованих споруд, а саме: гаражу та сараю. Висновки суду в цій частині грунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону, а саме ст. 152 ЗК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що на час звернення позивача до суду наказом Держкомітету по будівництву і архітектурі від 28 вересня 2005 року НОМЕР_3 з 1 січня 2006 року скасовані ДБН 79-92, тому суд і експерт не повиннні були ними керуватися, є безпідставними, оскільки матеріалами справи встановлено, що такі господарські споруди як сарай і гараж були збудовані відповідачами ще до скасування ДБН 79-92, тому при збудуванні зазначених споруд підлягали застосуванню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Разом з тим висновки суду про стягнення моральної шкоди не відповідають нормам матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню відповідно до п.4 ч. 1 ст 309 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачів суми моральної шкоди в розмірі 500 грн., суд в рішенні не обгрунтував свій висновок нормами матеріального права.

Між тим в п.п.2,5 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди" № 4 від З1 березня 1995 року /з подальшими змінами та доповненнями/ роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної /немайнової/ шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7,440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за 'заподіяння моральної шкоди. При цьому суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Судом правильно встановлено, що між сторонами виник спір, який регулюється нормами земельного законодавства, а норми земельного законодавства не передбачають відшкодування моральної шкоди.

Тому позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Керуючись ст, ст. 303, 307 ч.1 п.4, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 13 вересня 2006 року в частині стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди в сумі 500 грн. скасувати.

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні його позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Судді: