Справа № 11 -а-721 Головуючий у першій інстанції Дігтяр І.Р.
Категорія: ст. 15 ч. 3,186 ч.2 КК України Доповідач Шальнєва Т.П.
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2008 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі: головуючого судді: Бєлан Н.О.
суддів: Шальнєвої Т.П., Єфімової О.І.
за участю прокурора: Тертичного О.А.
засудженого: ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2008 року, яким:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, непрацюючого, проживаючого за адресою:АДРЕСА_1. раніше судимого:
- 09.06.2006 року Печерським районним судом м. Києва за ст. 15 ч.2, 185 ч. 1 КК України на 1 рік позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, -
засуджено:
- за ст. 15 ч. 3, 186 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до покарання призначеного ОСОБА_1 за даним вироком частково приєднано невідбуте їм покарання за попереднім вироком Печерського районного суду м. Києва від 09.06.2006 року, і остаточно за сукупністю вироків визначено покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі.
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 15.02.2007 року приблизно о 14.00 год., повторно, будучи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою та разом з невстановленою
досудовим слідством особою, знаходячись по пр-ту Маяковського,26 в м. Києві, підійшов до раніше незнайомого ОСОБА_2, у якого невстановлена досудовим слідством особа з кишені відкрито викрала майно, належне останньому, на загальну суму 1000 грн., в той час як засуджений ОСОБА_1 застосував до потерпілого насильство, яке не є небезпечним для його життя та здоров'я.
Проте, засуджений ОСОБА_1 та невстановлена досудовим слідством особа не змогли довести злочин до кінця з причин, що не залежали від їх волі, так як потерпілий, з метою повернення свого майна, вибив з рук невстановленої досудовим слідством особи свій телефон, який відразу підняв з землі, після чого, ОСОБА_1 був затриманий ОСОБА_2 та працівниками міліції, а невстановлена досудовим слідством особа з місця вчинення злочину зникла.
В поданій апеляції засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи факту вчинення ним інкримінованого йому злочину, але оспорюючи факт вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, просить вирок суду першої інстанції відносно нього скасувати та застосувати до нього ст. 69 КК України, посилаючись на те, що судом першої інстанції не були в достатній мірі взяті до уваги данні про його особу, а саме: позитивна характеристика за місцем проживання, наявність батька - пенсіонера, та стан його здоров'я.
Крім того, засуджений вказує на порушення його права на захист.
В судовому засіданні апеляційного суду засуджений ОСОБА_1, підтримавши свою апеляцію пояснив, що не вважає себе психічнохворою людиною, на обліку у психоневрологічній лікарні не перебуває та до лікаря -психіатра за допомогою не звертався.
Не оспорював він й того, що під час скоєння злочину знаходився у стані алкогольного сп'яніння.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, який підтримав свою апеляцію, пояснення прокурора про законність і обґрунтованість вироку та відсутність підстав для задоволення апеляції засудженого, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 365 КПК України висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких, відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і 301-1 цього ж Кодексу, докази не досліджувались, не перевіряються.
Як вбачається з протоколу судового засідання, засуджений ОСОБА_1 не оспорював встановлені органами досудового слідства фактичні обставини скоєного злочину, в тому числі і те, що злочин він вчинив в стані алкогольного сп'яніння.
У зв'язку з чим, судом першої інстанції, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 299 КПК України, за згодою учасників судового розгляду, докази, що містяться у справі, не досліджувалися.
За поясненнями засудженого, зміст ст. 299 КПК України про неможливість у такому випадку оспорювати ці фактичні обставини справи, йому був роз'яснений і зрозумілий.
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає порушень кримінально-процесуального закону при встановленні дослідження доказів в порядку, передбаченому ч.2 ст. 299 КПК України.
Тому, відповідно до ст. 365 КПК України, висновок суду першої інстанції щодо фактичних обставин вчиненого злочину не перевіряється.
Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 за ст. 15 ч. 3, 186 ч.2 КК України є правильною.
Що стосується доводів засудженого ОСОБА_1 про те, що під час досудового слідства були порушені його права на захист, то вони є необгрунтованими і такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. Так, ОСОБА_1 на досудовому слідстві неодноразово роз'яснювалось його право мати захисника (а.с. 27, 46), проте останній відмовлявся від участі в справі для захисту його інтересів захисника, про що і були винесені постанови від 16.02.2007 року та 19.02.2007 року (а.с. 29, 48). Крім того, згідно протоколу судового засідання від 15.02.2008 року, ОСОБА_1 просив слухати кримінальну справу щодо нього без участі захисника, оскільки свій захист бажав здійснювати самостійно (а.с. 92). Будь - які заяви щодо призначення ОСОБА_1 захисника під час досудового та судового слідства в матеріалах справи відсутні.
Всупереч твердженням апелянта, міра покарання ОСОБА_1 призначена з дотриманням вимог ст.ст. 65, 68 КК України, за своїм видом і розміром є справедливою, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, є необхідною та достатньою для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання засудженому суд першої інстанції обґрунтовано врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та особу винного, обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття.
З урахуванням всіх цих обставин і даних про особу ОСОБА_1, суд обґрунтовано визначив вид і розмір покарання засудженому не в максимальній межі санкції ст. 186 ч.2 КК України.
Ті обставини, що у засудженого ОСОБА_1 є батько - пенсіонер, а він сам з дитинства хворіє на психічну хворобу, про що зазначено в апеляції, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справах.
Підстав для задоволення апеляції засудженого скасування вироку та пом'якшення йому покарання, застосувавши ст. 69 КК України, колегія суддів не знаходить.
Обґрунтовано суд першої інстанції до покарання, призначеного ОСОБА_1 за даним вироком частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком Печерського районного суду м. Києва від 09.06.2006 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його апеляцію - без задоволення.