ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді:   Любобратцевої Н.І.

Суддів: Філатової Є.В.

Чистякової Т.І.

При секретарі: Ганієвій Е.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 і Управління праці та соціального захисту населення Київської міської ради Автономної Республіки Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2008 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської міської ради Автономної Республіки Крим про стягнення недоплаченої суми щорічної грошової допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київської міської ради Автономної Республіки Крим про стягнення недоплаченої суми щорічної грошової допомоги у розмірі 6260 грн. 25 коп.: за період 2003 - 2006 роки як учаснику бойових дій і за 2007 рік як інваліду другої групи.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він є учасником бойових дій, у 2007 році йому встановлено 2 групу інвалідності. Відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" йому щорічно повинна надаватись разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, а як інваліду війни 2 групи - у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Розмір мінімальної пенсії встановлюється Законом України „Про державний бюджет" на відповідний рік. Проте, за період 2003-2007 роки допомога відповідачем виплачувалась не в повному обсязі. У 2003 році виплачено 90 грн., у 2004 році - 120 грн., у 2005 році -250 грн., у 2006 році - 250 грн., у 2007 році - 360 грн. Позивач вважає, що сума недоплати за вказаний період складає 6260 грн. 25 коп.

У запереченнях на позов відповідач позов не визнав, пояснивши, що виплата одноразової щорічної допомоги учасникам бойових дій здійснювалась в рамках державного фінансування в межах, встановлених Законом України „Про державний бюджет" на відповідні роки.

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2008 року позов задоволено частково. На користь позивача стягнуто недоплачену щорічну грошову допомогу як інваліду війни за 2007 рік у розмірі 2736 грн. Відповідач зобов'язаний провадити в подальшому нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни другої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення грошової

Справа №22-а-3264/08         

Головуючий в першій інстанції, суддя - Тихопой О.О.

Доповідач, суддя - Чистякова Т.І.

допомоги за 2005-2006 роки і ухвалити нову постанову про задоволення позову в цій частині. Доводи скарги зводяться до того, що судом безпідставно не застосовано аналогію закону, оскільки виплати допомоги за період 2005-2006 роки здійснювались після рішення Конституційного Суду України від 2004 рік, яким положення Закону України ..Про державний бюджет на 2004 рік" в частині виплат грошової допомоги визнані неконституційними. Крім того, вважає, що судом порушено ст.22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а Закони України про державний бюджет на 2005-2006 роки обмежили виплату грошової допомоги.

Відповідач також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову і відмовити в задоволенні позову. В скарзі відповідач посилається на те. що судом не доведена його вина, оскільки він є розпорядником бюджетних коштів і може діяти в межах асигнувань, передбачених кошторисами розходів на відповідний рік. Крім того, відповідач вважає, що рішення суду про зобов'язання провадити в подальшому нарахування та виплату позивачеві щорічної грошової допомоги у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальною захисту" як інваліду війни другої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком також не відповідає вимогам закону, оскільки розмір допомоги визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних асигнувань, встановлених законом про Державний бюджет, а на теперішній час ці розміри не визначені.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників позивача і відповідача, обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської міської ради Автономної Республіки Крим слід задовольнити частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.10.1999 p., виданим Київським РВК м. Сімферополь. Статтями 12 і 13 Закону України „Про статус ветеранів війни. гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня передбачена виплата разової грошової допомоги у розмірі: учасникам бойових дій - п'яти мінімальних пенсій за віком, інвалідам 2 групи - восьми мінімальних пенсій за віком.

Ст.28 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" внесені зміни до ст.12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме -розмір грошової допомоги встановлений 90 грн. Зменшення сум грошової допомоги були передбачені також Законами України „Про державний бюджет" на 2004-2007 роки. На підставі вказаних законів позивачеві фактично було сплачено разову грошову допомог) у розмірі: у 2003 році - 90 грн., у 2004 році - 120 грн., у 2005 році - 250 грн., у 2006 році -250 грн., у 2007 році - 360 грн.

Між тим, розмір мінімальної пенсії визначений постановами Кабінету Міністрів України на відповідні роки періоду, за який заявлені вимоги. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що разова грошова допомога повинна розраховуватись саме виходячи з розміру мінімальної пенсії. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Виходячи з положень ст.ст.8, 22, 46 Конституції України, право на отримання разової грошової допомоги на підставі Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є правом на соціальний захист, гарантований державою, и це право не може бути звужено за змістом і за обсягом при прийняті нових законів або внесенні змін до діючих законів, що також передбачено і статтею 2 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Статтею 9 Конституції України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового   акта   Конституції   України,   закону   України, міжнародному

договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Рішенням Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) статтю 44 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік", якою встановлено, що виплата щорічної разової допомоги учасникам бойових дій відповідно до Закону, здійснюється у розмірі 120 грн. Вказаним рішенням Конституційного суду України розмір щорічної грошової допомоги відповідно до ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" складає: учаснику бойових дій - п'ять мінімальних пенсій за віком, інваліду війни 2 групи - вісім мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч. 3 ст.150 Конституції України рішення Конституційного суду України є обов'язковим для виконання на території України та остаточним і не можуть бути оскаржені.

Колегія суддів вважає, що суд правильно дійшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача за 2007 рік. Між тим, враховуючи положення ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення прав, свобод чи інтересів, колегія суддів також вважає правильним висновок суду про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом за період 2003-2006 років. Будь - яких заперечень цьому висновку в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено.

Доводи ОСОБА_1 в скарзі про те, що судом не застосовано аналогію закону за період 2003-2006 років колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки суд першої інстанції, прийшовши до висновку про необхідність застосування строку позовної давності, не міг вирішувати питання про застосування аналогії закону при вирішенні спору щодо стягнення сум за вказаний період.

Що стосується апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Київської міської ради Автономної Республіки Крим, то колегія суддів вважає, що доводи відповідача про відповідність їх дій Закону України „Про державний бюджет на 2007 рік" не можуть бути прийняті до уваги з мотивів, наведених вище.

Між тим, доводи скарги відповідача в частині зобов'язання провадити в подальшому нарахування та виплату позивачеві щорічної грошової допомоги у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни другої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, колегія суддів вважає їх обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Виходячи з сенсу положень вказаної норми закону слід зазначити, що вимоги позивача про захист своїх прав в подальшому не є обґрунтованими, оскільки суд має право давати оцінку щодо правомірності лише прийнятих рішень, вчинених дій (бездіяльності) відповідача на момент звернення з позовом.

На підставі викладеного і зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального і процесуального права, оскаржувана постанова в частині задоволення позовних вимог в частині зобов'язання провадити ОСОБА_1 в подальшому нарахування та виплату позивачеві щорічної грошової допомоги у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни другої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком підлягає зміні з постановлениям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись п.2ч.1ст.198, п.1 ч.1ст.201, ч.2ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської міської ради Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2008 року змінити. Виключити з резолютивної частини постанови вказівку про зобов'язання відповідача провадити в подальшому нарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги у відповідності до ч.5 ст.1.3 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни другої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Врешті постанову залити ги без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одною місяця.