ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" березня 2009 р. Справа № 8/140-08
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Жарській І.В. ,
за участю представників сторін:
від позивача: підприємця ОСОБА_2 та його представника за довіреністю від 02.03.2009р. ОСОБА_3,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УТ-Санлайн", м.Вінниця
на рішення господарського суду Вінницької області
від "20" січня 2009 р. у справі № 8/140-08 (суддя Мельник І.Ю.)
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Вінниця
до товариства з обмеженою відповідальністю "УТ-Санлайн", м.Вінниця
про стягнення 82868,14грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.01.2009р. у справі №8/140-08 позов підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УТ-Санлайн" про стягнення 82868,14грн., серед яких 68843,65грн. боргу, 5920,55грн. інфляційних втрат, 871,39грн. - 3% річних, 6971,13грн. пені та 261,42грн. - 0,9% штрафу за договором купівлі-продажу, задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 68843,65грн. боргу, 727,94грн. - 3% річних, 2960,27грн. інфляційних втрат, 5823,57грн. пені та 261,42грн. штрафу.
Вважаючи, що вказане рішення прийняте з неправильним застосуванням і порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги підприємця ОСОБА_2 в частині стягнення 63416,43грн. боргу.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач, зокрема, зазначає наступне:
- в процесі розгляду справи місцевий господарський суд не дотримався вимог ст.ст.4, 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють загальні засади судочинства, а також вимоги ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України щодо встановленої форми вчинення правочину;
- безпідставним є висновок суду про те, що відповідач по накладних №186 від 02.07.2008р., №187 від 02.07.2008р. та №188 від 02.07.2008р. отримав від позивача продукцію на загальну суму 68843,65грн., оскільки позивач, в свою чергу, не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки відповідачу комп'ютерної техніки, зокрема, недопоставив в строк до 31.12.2008р. 4 МФУ Canon MF3228 (лаз.принтер+копір+сканер) загальною вартістю 5427,43грн. згідно усної домовленості між сторонами у справі. А тому, сума, яка підлягає стягненню з відповідача, і яку останній визнав, становить 63416,43грн., що судом проігноровано.
Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Зважаючи на те, що ст.96 Господарського процесуального кодексу України не встановлює обов'язку подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності письмового відзиву позивача на апеляційну скаргу.
Представник відповідача в засіданні суду не з'явився. Про причини його нез'явлення суд апеляційної інстанції не повідомлено.
Враховуючи, що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги (копії ухвали від 12.02.2009р. про прийняття апеляційної скарги до провадження і призначення її до розгляду на 10.03.2009р. було надіслано сторонам згідно реєстру відправки рекомендованої кореспонденції 16.02.2009р.), що не позбавляло сторін скористатись правами, наданими їм ст.22 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги положення ст.101 цього Кодексу про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, судова колегія визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі представника відповідача.
Позивач та його представник в судовому засіданні заперечили проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважають рішення господарського суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
17.09.2008р. підприємець ОСОБА_2 звернувся в господарський суд Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УТ-Санлайн" про стягнення заборгованості в сумі 68843,65грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, підприємець зазначив, що 23.05.2008р. між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого сторони домовились, що підприємець продасть відповідачу товар на загальну суму 69000,00грн., і цю умову, як вказує позивач, він виконав, поставивши відповідачу по накладних №№186-188 від 02.07.2008р. відповідачу товар на загальну суму 68843,65грн.
Проте, за твердженням позивача, відповідач своє зобов'язання щодо оплати цього товару не виконав, а претензію з вимогою щодо проведення розрахунків залишив без задоволення, посилаючись на відсутність коштів.
Наведене, як зазначає позивач, й стало приводом для звернення за захистом свого порушеного права в судовому порядку.
Відповідач в письмовому відзиві №42 від 16.10.2008р. на позовну заяву (а.с.24) позов визнав частково, в сумі 63416,43грн., зазначивши, що позивач, в свою чергу, не виконав взяті на себе зобов"язання з поставки комп'ютерної техніки, оскільки фактично недопоставив йому товару на суму 5427,43грн., про що існувала усна домовленість.
Звертає увагу суду на те, що на даний час у нього немає можливості провести розрахунки з позивачем у зв'язку з скрутним матеріальним становищем.
Судовою колегією враховується наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткових накладних №186, №187, №188 від 02.07.2008р. підприємець ОСОБА_2 відпустив представнику ТОВ "УТ-Санлайн", діючому за довіреністю серії ЯОБ №771722 від 13.06.2008р., товар (оргтехніку, комп'ютерні комплектуючі, витратні матеріали та аксесуари) на загальну суму 68843,65грн. з врахуванням ПДВ (а.с.11-13,37-39). Факт поставки також підтверджується податковими накладними №211, 212,213 (а.с.36,38,41).
В накладних відсутнє посилання на будь-яку угоду, як на підставу поставки, однак, позивач наголошує на тому, і відповідач цього у письмовому відзиві на позов не спростовує, що поставка товару відбулася на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 23.05.2008р. (а.с.9-10).
Так, за умовами зазначеного договору позивач зобов'язався продати відповідачу, а відповідач – прийняти та оплатити оргтехніку, комп'ютерні комплектуючі, витратні матеріали та аксесуари на суму 69000,00грн., за які відповідач, в свою чергу, зобов'язався розрахуватись шляхом перерахування коштів на рахунок продавця згідно суми, що вказана у накладній, протягом 10 днів.
Відповідно до п.6.1 договору, при несвоєчасній оплаті за поставлену з відстрочкою платежу продукцію більше, ніж на обумовлений термін розрахунку, покупець (відповідач) сплачує продавцю (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день затримки оплати.
Як передбачено п.6.2 договору, в разі затримки оплати більше 30 календарних днів покупець сплачує штраф у розмірі 0,9% від загальної вартості поставленого товару.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено: у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).
Прийнявши від підприємця ОСОБА_2 товар на суму 68843,65грн., ТОВ "УТ-Санлайн" взяло на себе зобов'язання щодо оплати цього товару.
Однак, докази на підтвердження того, що ТОВ "УТ-Санлайн" виконало своє зобов'язання в обумовлений сторонами строк, як і докази на підтвердження задоволення претензії позивача про сплату боргу в сумі 68843,65грн. в матеріалах даної справи відсутні, а тому, позивач цілком правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення боргу за поставлений відповідачу товар в сумі 68843,65грн., факт наявності якого відповідач не спростовує і який підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків (а.с.14).
Доводи відповідача про те, що його заборгованість має бути зменшена на суму 5427,43грн. згідно усної, до уваги не беруться, оскільки не підтверджені належними доказами.
Заявою від 25.11.2008р. (а.с.42) позивач уточнив позовні вимоги та, крім боргу в сумі 68843,65грн., посилаючись на те, що прострочення розпочалось з 25.07.2008р. і кількість днів прострочки становить 124 дні, просив стягнути на свою користь з відповідача 4819,06грн. інфляційних нарахувань, 701,64грн. – 3-х % річних, 5613,12грн. пені та 210,49грн. штрафних санкцій, нарахованих на підставі п.п.6.1, 6.2 договору.
Заявою від 25.12.2008р. (а.с.56) позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути на свою користь з відповідача 68843,65грн. боргу, 5920,55грн. інфляційних нарахувань, 871,39грн. – 3-х % річних, 6971,13грн. пені та 261,42грн. штрафних санкцій за період прострочення з 25.07.2008р. по 30.11.2008р.
Місцевий господарський суд, розглянувши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, 3-х % річних, пені та штрафу, дійшов висновку, що позивачем неправильно обраховано кількість днів прострочки, а саме: період з 25.07.2008р. по 30.11.2008р. складає 129 днів, а не 154 дні, як визначив позивач, у зв'язку з чим суд першої інстанції встановив, що з відповідача на користь позивача за період прострочення з 25.07.2008р. по 30.11.2008р. слід стягнути 2960,27грн. інфляційних нарахувань, 727,94грн. – 3% річних, 5823,57грн. пені та 261,42грн. штрафу, а в позові в частині стягнення 2960,28грн. інфляційних втрат, 143,45грн. 3% річних та 1147,56грн. пені слід відмовити.
Під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивач та його представник зазначили, що інфляційні, річні, пеня та штраф нараховувалися за період з 25.07.2008р. по 30.11.2008р. та погодилися з рішенням місцевого господарського суду.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Вінницької області про стягнення з відповідача на користь позивача 2960,27грн. інфляційних нарахувань, 727,94грн. –3% річних, 5823,57грн. пені та 261,42грн. штрафу.
Доводи апеляційної скарги є непереконливими, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та не являються підставою для скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі.
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 20.01.2009р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 20 січня 2009 року у справі №8/140-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УТ-Санлайн", м.Вінниця - без задоволення.
2. Справу №8/140-08 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи
2,3 - сторонам
4 - в наряд