ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" березня 2009 р. Справа № 1/1224
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Жарській І.В. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Дацко В.А. - представника за довіреністю від 15.11.2008р.,
від відповідача: не з 'явився,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Житомир
на рішення господарського суду Житомирської області
від "27" січня 2009 р. у справі № 1/1224 (суддя Сікорська Н.А.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія України", м.Київ
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Житомир
про стягнення 38786,75грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.01.2009р. у справі №1/1224 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія України" до суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення 38786,75грн. боргу за переданий відповідачу товар задоволено з покладенням на відповідача 387,87грн. витрат з державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вважаючи, що вказане рішення прийняте місцевим господарським судом з неповним з"ясуванням обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати в частині стягнення з нього на користь позивача 25000,00грн. перехідного кредиту.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що відповідач, не погодившись з окремими умовами договору купівлі-продажу товару №09/06-1 КП від 09.06.2008р., передав позивачу протокол розбіжностей, відповідно до п.4.1 якого позивач зобов"язаний був надати відповідачу перехідний кредит на суму 25000,00грн., а, не надавши жодних застережень до протоколу та здійснивши поставку товару на виконання умов вищезазначеного договору, позивач фактично погодився з умовами протоколу розбіжностей, а тому, пред"являючи вимогу про стягнення боргу в сумі 38786,75грн., мав врахувати, що з урахуванням перехідного кредиту, борг зменшується на 25000,00грн.
За твердженням відповідача, наявність договору купівлі-продажу із затвердженим протоколом розбіжностей підтверджується претензією позивача від 11.11.2008р., яка була представлена на розгляд підприємцю ОСОБА_3 і в якій позивач посилається на наявність та умови даного договору.
Позивач у письмовому відзиві №11 від 10.03.2009р. на апеляційну скаргу заперечив проти доводів відповідача, зазначивши, що вони є не підтвердженими.
Відповідач або уповноважений ним представник в судове засідання не з"явився. Про причини їх нез"явлення суд апеляційної інстанції не повідомлено.
Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Враховуючи положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, беручи до уваги, що відповідач, який виклав свою позицію щодо рішення місцевого господарського суду в апеляційній скарзі, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить реєстр відправки рекомендованої кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 16.02.2009р., але правом, наданим ст.22 ГПК України, на участь в судовому засіданні та надання відповідних пояснень, не скористався, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача або його представника за наявними в матеріалах справи доказами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткових накладних №РН-09/06-2 від 09.06.2008р., №РН-07/07-1 від 07.07.2008р. підприємцем ОСОБА_3, а також його представником, діючим за довіреністю серії ЯГ №691657 від 07.07.2008р., отримано від ТОВ "Торгова компанія України" товар на загальну суму 42786,75грн. з врахуванням ПДВ (а.с.7-10).
Накладні містять посилання на договір №09/06-1 КП від 09.06.2008р.
Наявними в матеріалах справи виписками з рахунку ОСОБА_3 (а.с.11,14,15) підтверджується, що останній за платіжними дорученнями №661 від 21.08.2008р., №689 від 12.09.2008р., №766 від 15.09.2008р. сплатив товариству "Торгова компанія України" за отриманий по накладних товар 4000,00грн.
У зв'язку з невиконанням підприємцем ОСОБА_3 зобов'язань щодо оплати решти боргу в сумі 38786,75грн. за отриманий товар ТОВ "Торгова компанія України" звернулось до нього з листом-вимогою за №11/11-02 від 11.11.2008р. (а.с.18) про сплату цього боргу, а також пропозицією підписати примірник договору №09/06-1 КП від 09.06.2008р. з надісланням його після цього товариству.
08.12.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія України", посилаючись на те, що підприємець ОСОБА_3 не виконав пред'явлену йому вимогу та не сплатив залишок боргу в сумі 38786,75грн. за переданий йому товар, звернулось в господарський суд Житомирської області з позовом про стягнення цієї суми з підприємця.
ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву (а.с.24-25) визнав борг лише в сумі 13786,75грн., посилаючись на те, що відповідно до п.4.1 протоколу розбіжностей до договору купівлі-продажу товару №09/06-1 КП від 09.06.2008р. позивач мав надати йому перехідний кредит в сумі 25000,00грн., а тому, залишок боргу за отриманий товар автоматично зараховується до суми перехідного кредиту.
Відповідач вважає, що про прийняття і підписання протоколу розбіжностей свідчить відсутність будь-яких застережень зі сторони позивача, а також сам факт укладення договору купівлі-продажу товару №09/06-1 КП від 09.06.2008р., який, в свою чергу, підтверджується тим, що на цей договір, як на підставу передачі товару, містять посилання видаткові накладні №РН-09/06-2 від 09.06.2008р., №РН-07/07-1 від 07.07.2008р., за якими позивач передав товар.
Зазначає, що заборгованість в сумі 13786,75грн. буде перерахована позивачу після отримання другого примірника договору купівлі-продажу №09/06-1 КП від 09.06.2008р.
Позивач у запереченнях № 1 від 13.01.2008р. на відзив (а.с.32) не погодився з посиланнями відповідача на договір №09/06-1 КП від 09.06.2008р., вказуючи, що дійсно пропонував відповідачеві укласти договір, але ним ця пропозиція була проігнорована й будь-які підтвердження того, що вона була прийнята відповідачем, чи останній пропонував укласти договір на інших умовах, відсутні. Вважає, що згідно з п.8 ст.181 Господарського кодексу України договір є неукладеним.
В додаткових поясненнях №07 від 26.01.2009р. до позовної заяви (а.с.37-38) позивач зазначив, що реєстр договорів у 2008 році компанією у вигляді окремого документа не вівся, у зв'язку з чим надати його можливості немає, а підтвердженням того, що договір №09/06-1 КП від 09.06.2008р. не було укладено, вважає посилання у платіжних дорученнях, за якими відповідач розраховувався за товар, на накладні, а не на договір.
Судовою колегією враховується наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 180 Господарського кодексу України та статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір вважається укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 Господарського кодексу України).
Як зазначалося вище, відповідач стверджує, що між ним та позивачем у справі було укладено договір №09/06-1 КП від 09.06.2008р., на підставі якого відбулася поставка товару і до якого підприємцем було складено протокол розбіжностей з умовою про надання йому позивачем перехідного кредиту в сумі 25000,00грн., на яку має бути зменшено заборгованість за поставлений товар.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч.4 ст.181 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.5 ст.181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Як встановлено ч.6 ст.181 Господарського кодексу України, у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Проте, належні докази на підтвердження того, що між сторонами у справі у вигляді окремого документа укладено договір №09/06-1 КП від 09.06.2008р., підписаний сторонами та скріплений їх печатками, як і будь-які докази того, що відповідач, не заперечуючи того, що мав один примірник договору, підписав його, надіслав позивачу та склав до цього примірника протокол розбіжностей, докази, що, в подальшому, цей протокол був надісланий позивачу, а останній прийняв його умови, в матеріалах даної справи відсутні.
Посилання на договір у видаткових накладних №РН-09/06-2 від 09.06.2008р. та № РН-07/07-1 від 07.07.2008р. достовірно не підтверджує те, що такий договір укладався.
До того ж, як правильно відзначив позивач, відповідач, здійснюючи розрахунки за отриманий від ТОВ "Торгова компанія України" товар, підставою для розрахунків товар вказував накладні, а не договір №09/06-1 КП від 09.06.2008р.
Відмітка відповідача на претензії про оплату продукції згідно договору купівлі-продажу та протоколу розбіжностей від 09.06.2008р. також не є доказом того, що договір укладено.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що поставка відповідачу товару відбулася на підставі видаткових накладних.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Однак, всупереч правилу ст.33 Господарського процесуального кодексу України, яка покладає на сторони обов'язок доказування і подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, відповідач належних доказів оплати товару ні після його отримання по накладних, ні у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги позивача (яку відповідач отримав 14.11.2008р.) не надав, у зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся за захистом свого порушеного права до суду.
На думку судової колегії, місцевий господарський суд, оцінивши доводи сторін та подані ними докази в сукупності з аналізом норм чинного законодавства, дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність їх задоволення.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є непереконливими, спростовуються вищенаведеним та не є підставою для скасування оскарженого рішення.
За наведених обставин рішення господарського суду Житомирської області від 27.01.2009р. у даній справі підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 27 січня 2009 року у справі №1/1224 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Житомир - без задоволення.
2. Справу №1/1224 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи
2,3- сторонам
4 - в наряд