ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
УХВАЛА
іменем України
17 червня 2008 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських
Сил у складі:
головуючого Леся В.І.,
суддів Нікітіна Г.В., Модного М. В.,
за участю старшого помічника військового прокурора Севастопольського гарнізону Шумовського М. П., засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок військового місцевого суду Севастопольського гарнізону від 16 квітня 2008 року, яким військовослужбовців військової частини А4591 старшого мічмана
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Володимирівна Докучаєвського району Донецької області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, такого , що має судимість, засуджено за ч. 2 ст. 410 КК України, із застосуванням ст. 69 того ж кодексу, до обмеження волі строком на три роки, та мічмана
ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Ржев Російської Федерації, з середньою технічною освітою, не заміжню, таку, що має судимість,
засуджено за ч. 2 ст. 410 КК України, із застосуванням ст. 69 того ж кодексу, до обмеження волі строком на два роки, з позбавленням права займати матеріально-відповідальні посади строком на 2 роки.
справа № 11- 36/2008
головуючий у суді 1-ї інстанції Меліхов B.C.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у скоєнні викрадення іншого військового майна, вчиненого повторно та за попередньою змовою групою осіб. ОСОБА_1 також інкриміновано скоєння вказаних діянь зі зловживанням службовим становищем.
Як зазначено у вирокові, злочин скоєно за наступних обставин.
В грудні 2006 року начальник сховищ військової частини А4422 мічман ОСОБА_1 та військовослужбовець цієї ж частини старший мічман ОСОБА_2, за ініціативою останнього, з метою подальшого продажу, домовилися викрасти зі сховища № 22 ввірене ОСОБА_1 майно, а саме 10 пожежних стволів.
Близько 13 години 14 лютого 2007 року в сховищі № 22 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склали в сумку 10 пожежних стволів РКСМ-50, вартістю 540 грн. 50 коп., які ОСОБА_2 переніс і залишив у суміжному сховищі № 16. В цей же день ОСОБА_1 передала ОСОБА_2у ключі від сховища та печатку. Близько 22 години цієї ж доби ОСОБА_2 відкрив сховище № 16, виніс з нього сумку з 10 пожежними стволами, перекинув її через паркан частини та відніс до місця проживання ОСОБА_1 подальшому ОСОБА_1 продала ці пожежні стволи громадянину ОСОБА_3, а отримані від продажу вкраденого гроші поділила з ОСОБА_2ом.
В середині березня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знову домовилися викрасти зі сховища № 22 пожежні стволи та 18 березня цього ж року описаним вище способом викрали 20 пожежних стволів РКСМ-1-70 на суму 1149 грн. 50 коп., які ОСОБА_1 в подальшому продала громадянину ОСОБА_3, а отримані гроші поділила з ОСОБА_2ом.
На початку червня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про вчинення крадіжки пожежних стволів та 12 червня цього ж року таким же способом викрали ЗО пожежних стволів РКСМ-1-70 на суму 1724 грн. 10 коп., які ОСОБА_1 збула ОСОБА_3, а гроші поділила з ОСОБА_2ом.
Через декілька днів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися викрасти зі сховища ще 15 пожежних стволів. На виконання домовленості 25 червня 2007 року винні таким же способом здійснили викрадення зі сховища 15 пожежних стволів (13 стволів РКСМ-1-70 та 2 ствола РКСМ-50) на суму 855 грн. 21 коп, які ОСОБА_1 продала ОСОБА_3, а отриманими коштами розпорядилася на власний розсуд.
Всього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скоїли крадіжки 75 пожежних стволів, належних військовій частині А4422, на загальну суму 4269 грн. 21 коп.
В апеляціях засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не оспорюючи кваліфікацію скоєного, просять вирок змінити та призначити їм покарання не пов'язане з позбавленням чи обмеженням волі.
В обґрунтування своїх доводів апелянти посилаються на те, що суд при призначенні покарання не в повній мірі враховані обставини справи, дані про їх особу та стан здоров'я, їх бездоганну військову службу на протязі тривалого часу, явку з повинною, сприяння в розкритті злочину та повне відшкодування спричиненої державі шкоди. В своїй апеляції ОСОБА_1 також зазначає, що з 2003 року самостійно виховує сина та є матір'ю-одиночкою.
Заслухавши доповідь судді Модного М. В., пояснення засуджених на підтримання кожним своєї апеляції, думку прокурора, який підтримав прохання засуджених, перевіривши матеріали справи і доводи апеляцій, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що вирок підлягає зміні з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їм злочину відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, які не викликають сумнівів у своїй достовірності. Дії засуджених за ч. 2 ст. 410 КК України кваліфіковані правильно.
Що стосується покарання, призначеного засудженим, то колегія суддів військового апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції хоч послався у вироку на позитивні характеристики засуджених, з'явлення їх із зізнанням та щире каяття у вчиненому, добровільне відшкодування завданого збитку, однак, не в повній мірі врахував ці та інші обставини, що пом'якшують покарання, наслідки скоєного та особи винних.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 активно сприяли розкриттю злочину, ОСОБА_2 перебуває на військовій службі на протязі 20 років, а ОСОБА_1 - 16 років, засуджені мають на утриманні дітей, які потребують їх допомоги, а також ряд хронічних захворювань, отриманих під час проходження військової служби та потребують лікування.
За таких обставин, колегія суддів військового апеляційного суду, враховуючи тяжкість скоєного злочину та особи винних, приходить до висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання та вважає за можливе, в даному конкретному випадку, застосувати ст. ст. 75, 76 КК України та звільнити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
ухвалила:
Вирок військового місцевого суду Севастопольського гарнізону від 16 квітня 2008 року відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 змінити.
На підставі ст. 75 КК України звільнити засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від відбування призначеного вироком основного покарання з випробуванням, встановивши кожному іспитовий строк в два роки.
Відповідно до ч.1 ст. 76 КК України покласти на засуджених обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання або роботи; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Міру запобіжного заходу стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 -підписку про невиїзд - скасувати.