ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
УХВАЛА
Іменем України
«12» червня 2008 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Леся В.І.,
суддів Нікітіна Г.В. та Нефедова B.C.,
за участю старшого помічника військового прокурора Севастопольського гарнізону Врублевського В.Ю., виправданого ОСОБА_1 та його захисника адвоката ОСОБА_2
розглянула у судовому засіданні в апеляційному порядку кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок військового місцевого суду Севастопольського гарнізону від 11 квітня 2008 року, яким військовослужбовця військової частини 2382 старшого мічмана ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Звенигородка Черкаської області, раніше не судимий, на військової службі з листопада 1991 року виправдано за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 407 ч.3, 409 ч. 2 КК України.
Справа № 11-34/ 2008.
Головуючий у суді 1-й інстанції В.Ф. Лушніков
2
Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується в самовільному залишенні військової частини і нез'явленні вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць та у відмові від несення обов'язків військової служби, а саме - у тому, що 11 грудня 2006 року, будучи військовослужбовцем - командиром бойової частини катера морської охорони військової частини 2382 та маючи військове звання «старший мічман», самовільно залишив розташування військової частини та без поважних причин своєчасно не з'явився на службу в місті Севастополі.
29 січня 2007 року ОСОБА_1 добровільно з'явився до військової прокуратури гарнізону та заявив про себе. Того ж дня у нього виник умисел ухилятися від несення обов'язків військової служби. З цією метою він з ЗО січня по 6 березня 2007 року не виходив на службу та не виконував свої службові обов'язки.
Виправдуючи ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу злочину, суд прийшов до висновку, що він не може відповідати за самовільне залишення військової частини та невиконання військових обов'язків, оскільки ухилення від військової служби були вчинені після 31 липня 2006 року, тобто після закінчення дії контракту між ним та командуванням частини на проходження служби.
Не погоджуючись з вироком, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить його скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на однобічність та неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та істотне порушення кримінально-процесуального закону.
Прокурор вказує на те, що командир не видавав наказ по стройовій частині про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу і тому останній не може вважатися звільненим з військової служби.
На думку прокурора, 31 травня 2006 року ОСОБА_1 уклав новий контракт про проходження військової служби на три роки, про що свідчить ціла низка доказів, які суд безпідставно не взяв до уваги.
Так, він посилається на контракт від 31 травня 2006 року та на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про укладення та існування такого контракту. Однак, суд гарнізону без достатніх підстав, на думку прокурора, надав перевагу заяві ОСОБА_1 про те, що новий контракт він не підписував.
Протягом судового розгляду справи, вказує прокурор в апеляції, суд порушив процедуру заслуховування клопотань прокурора.
Заслухавши доповідь судді Нефедова B.C., пояснення прокурора на підтримання апеляції, пояснення виправданого ОСОБА_1 та його захисника адвоката ОСОБА_2, які просили залишити вирок без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів військового
3
апеляційного суду вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду гарнізону про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину повністю відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на ретельно досліджених в судовому засіданні доказах, які викладені у вироку відповідно до результатів судового слідства.
Згідно зі ст. ст. 19 п. 1, 20 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі-Закон) та п. 8 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України (далі- Положення) контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України - це письмова угода, що укладається між громадянином України і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між: сторонами під час проходження військової служби. Відповідно до ст. 26 п. 6 «а» Закону і п.11 Положення дія контракту припиняється у день закінчення його строку.
Виходячи з таких нормативних положень слід визнати, що в цей день припиняються правові відносини між сторонами, які уклали контракт.
ОСОБА_1 добровільно брав на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії Контракту і тому по закінченню строку дії Контракту 31 липня 2006 року воно також закінчилося.
Рапорт ОСОБА_1 від 6 березня 2006 року про наявність наміру укласти новий контракт та наказ командира 5 загону морської охорони від 1 червня 2006 року № 134-ос про продовження контракту на проходження військової служби ОСОБА_1 з 1 серпня 2006 року за законодавством не заміняють контракт. Тому після закінчення дії контракту були відсутні юридичні підстави для виконання ОСОБА_1 обов'язків військової служби, у тому числі -знаходитися в розташуванні військової частини, своєчасно з'являтися на службу та виконувати службові і посадові обов'язки.
Те, що до і після закінчення строку контракту ОСОБА_1 неодноразово, як усно, так і письмово, заявляв про своє бажання укласти новий контракт не впливає на правильність цього висновку суду тому, що ця обставина за законом не зобов'язувала його укласти новий контракт та продовжувати виконувати службові та посадові обов'язки.
Відсутність наказу по стройовій частині про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу і фактичне продовження виконання службових обов'язків після закінчення строку контракту, за Законом і Положенням не є правовою підставою вважати, що він уклав новий контракт.
4
Що ж стосується правильності оцінки судом низки доказів щодо доведеності факту шдписання ОСОБА_1 нового контракту, то апеляційний суд виходить з наступного.
В матеріалах справи є тільки один примірник нового контракту, який було досліджено судом гарнізону. За висновками експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз цей контракт в умовах незручності підписав ОСОБА_1, а за іншим висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підпис ОСОБА_1 в контракті підроблено з наслідуванням підпису ОСОБА_1.
В судовому засіданні суд вияснив з чого складаються розбіжності між висновками експертів та надав у вироку обґрунтовану і належну оцінку цим висновкам в сукупності з іншими доказами, поклавши в основу вироку висновки експертів Київського інституту, тому що останні є більш висококваліфікованими фахівцями, застосовували більш сучасні і додаткові методи дослідження та використовували великий обсяг додатково наданих матеріалів, яких у експертів Харківського інституту не було. За такими даними суд гарнізону прийшов до правильного висновку про відсутність необхідності для додаткової або повторної експертизи достовірності підпису в контракті.
Що стосується показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про те, що вони 31 травня 2006 року бачили як ОСОБА_1 підписав новий контракт, а ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили існування нового контракту, то суд гарнізону також надав їм належну оцінку як припущенням. Суд правильно вказав, що ці свідчення мають протиріччя між собою і суперечать іншім перевіреним доказам і відповідно до ст. 327 КПК України обґрунтовано відхилив їх.
Тому висновок суду гарнізону про те, що підпис ОСОБА_1 в контракті підроблено, відповідає фактичним обставинам справи.
У такому випадку суд гарнізону прийшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не може визнаватися суб'єктом ухилення від військової служби. До того ж, об'єктом таких злочинів є встановлений порядок проходження військової служби. Але оскільки ОСОБА_1 не є суб'єктом військових злочинів, за змістом ст. 401 КК України не може вважатися, що він посягнув на об'єкт цих правовідносин, а саме - на встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби.
Твердження прокурора в апеляції про те, що суд не виконав вимоги ст. ст. 87, 296 КПК України та порушив процедуру заслуховування клопотань прокурора і не відображав це в протоколі судового засідання, є безпідставним. Суд гарнізону у встановленому порядку розглядував ці заперечення прокурора на протокол судового засідання та в цій частині відхилив їх.
5
В матеріалах справи відсутні будь-яки данні про істотні порушення судом гарнізону норм кримінально-процесуального закону, за якими вирок підлягає скасуванню або зміні.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил
ухвалила:
Вирок військового місцевого суду Севастопольського гарнізону від від 11 квітня 2008 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення.