ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

УХВАЛА

Іменем   України

20 травня 2008 року                                                                             м.  Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:

головуючого    Леся В.І.,

суддів                          Юненка М. О.,  Нефедова B.C.,

за участю помічника військового прокурора Одеського гарнізону Боднарчука С. Я.,  заявника ОСОБА_1 та представника заявника ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні матеріали провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову про порушення відносно нього кримінальної справи,  за апеляцією заступника військового прокурора Одеського гарнізону на постанову судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 11 квітня 2008 року

встановила:

31 березня 2008 року постановою військового прокурора Одеського гарнізону порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину,  передбаченого  ст.  210 ч. 1 КК України,  яку він оскаржив до військового місцевого суду Одеського гарнізону.

11 квітня 2008 року суддя військового місцевого суду Одеського гарнізону задовольнив скаргу ОСОБА_1 та скасував зазначену постанову військового прокурора,  відмовивши у порушенні кримінальної справи.

В апеляції заступник військового прокурора просить скасувати постанову судді з підстав істотного порушення кримінально-процесуального закону.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те,  що зазначена

постанова   ухвалена з порушенням ч. 15  ст.  2368 і  ст.  324

Справа № 11-35/2008

Головуючий в суді 1-ї інстанції Борщов І.А.

2

КПК України,  тобто суддя вирішив такі питання,  які за законом можуть бути вирішені лише при розгляді справи по суті.

Заслухавши доповідь судді Нефедова B.C.,  пояснення прокурора на підтримання апеляції,  думку заявника та його представника,  які вважали необхідним залишити апеляцію без задоволення,  а постанову суду без змін,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції,  колегія суддів військового апеляційного суду вважає,  що апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до  ст.  94 КПК України,  приводами до порушення кримінальної справи є заяви або повідомлення підприємств,  установ,  організацій,  посадових осіб,  представників влади,  громадськості або окремих громадян; повідомлення представників влади,  громадськості або окремих громадян,  які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; явка з повинною; повідомлення,  опубліковані в пресі; безпосереднє виявлення органом дізнання,  слідчим,  прокурором або судом ознак злочину. Справа може бути порушена тільки в тих випадках,  коли є достатні дані,  які вказують на наявність ознак злочину.

Як вбачається з матеріалів справи,  31 березня 2008 року військовим прокурором Одеського гарнізону було порушено кримінальну справу за ознаками злочину,  передбаченого ч. 1  ст.  210 КК України,  щодо колишнього помічника начальника інституту - начальника фінансової служби Одеського інституту Сухопутних військ ОСОБА_1 Підставою для порушення кримінальної справи стало безпосереднє виявлення ознак злочину в ході прокурорської перевірки,  за результатами якої було встановлено,  що 28 грудня 2006 року ОСОБА_1 перерахував 289977, 49 грн. бюджетних коштів за кошторисом 2006 року в Пенсійний фонд та Фонди соціального страхування у залік майбутніх платежів,  термін сплати яких настає протягом 2007 року та у зв'язку зі скороченням штату працівників своєчасно не зробив розрахунків щодо зменшення фонду оплати праці.

Разом з тим в матеріалах справи відсутні достатні дані,  які вказують на наявність в діях ОСОБА_1 ознак злочину,  передбаченого ч. 1  ст.  210 КК України. Сам по собі факт авансування витрат за кошторисом наступного року коштами поточного року не свідчить про наявність в цих його діях ознак злочину,  тому суддя військового суду гарнізону прийняв правильне рішення про скасування постанови про порушення стосовно ОСОБА_1 кримінальної справи.

Частина 1 статті 210 КК України передбачає кримінальну відповідальність за використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах,  що перевищують затверджені межі видатків,  а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів,  як це встановлено чинним

3

бюджетним законодавством,  якщо предметом цих діянь були бюджетні кошті у великих розмірах.

В розумінні  ст.  119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів це - витрачання розпорядником таких коштів на цілі,  що не відповідають бюджетним призначенням чи кошторису. Норми цього кодексу не забороняють також розпорядникам бюджетних коштів здійснювати платежі у залік майбутніх платежів.

Із матеріалів провадженя видно,  що ОСОБА_1 були перераховані бюджетні кошти загального фонду кошторису інституту за 2006 рік на цільові виплати в Пенсійний фонд та Фонди соціального страхування в 2007 році,  тобто на цілі передбачені кошторисом.  Тому таке використання бюджетних коштів,  як правильно вказав суддя суду першої інстанції,  не є нецільовим.

З урахуванням цього суддя в постанові правильно вказав,  що такі обставини не свідчать про недотримання ОСОБА_1 вимог бюджетного законодавства та нецільового використання бюджетних коштів.

Крім того,  за змістом диспозиції ч. 1  ст.  210 КК України,  суб'єктом цього злочину може бути тільки службова особа,  наділена правом розпоряджатися бюджетними коштами. Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи,  в особі їх керівників,  уповноважені на отримання бюджетних асигнувань,  взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

З наданих матеріалів вбачається,  що ОСОБА_1 не був начальником військового навчального закладу або керівником державної бюджетної установи і,  згідно зі  ст.   ст.  21,  22 Бюджетного кодексу,  п. 1.4 Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України,  п. 1.2 Тимчасового положення з бухгалтерського обліку у Збройних Силах України,  не являвся розпорядником бюджетних коштів.

З урахуванням цих даних суддя правильно вказав у постанові,  що прокурор помилково визнав ОСОБА_1 розпорядником коштів Державного бюджету України та суб'єктом цього злочину.

Посилання прокурора в апеляції на наказ начальника інституту про надання ОСОБА_1 права першого підпису документів про фінансово-господарську діяльність інституту не впливає на цей висновок суду,  тому що згідно з вказаними правовими нормами цей наказ не надавав йому права бути розпорядником коштів Державного бюджету України за кошторисом Міністерства оборони України.

Що стосується твердження прокурора в апеляції про те,  що під час розгляду скарги ОСОБА_1 були порушені вимоги кримінально-процесуального закону,  то воно є необґрунтованим,  оскільки суддя під час її розгляду не з'ясовував питань,  що вирішуються при постановленні вироку.   Оцінка  ж  доказів   по   справі  була  дана  суддею   в   межах,

необхідних для з'ясування питання чи мала особа,  яка порушила справу,  достатньо даних,  що вказували на наявність ознак злочину.

На підставі викладеного і керуючись  ст.   ст.  366,  377,  382 КПК України,  колегія суддів військового апеляційного суду

ухвалила:

Постанову судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 11 квітня 2008 року про скасування постанови військового прокурора Одеського гарнізону від 31 березня 2008 року про порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину,  передбаченого  ст.  210 ч. 1 КК України,  - залишити без змін,  а апеляцію заступника військового прокурора Одеського гарнізону - без задоволення.