ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" березня 2009 р. Справа № 60/165-08
вх. № 9102/4-60
Суддя господарського суду Чистякова І.О.
при секретарі судового засідання Кисильова К.В.
за участю представників сторін:
прокурора - Бартош Р.Г - посвідчення № 197 від 29.09.2008 року позивача - Попудренко Є.О. - довіреність № 02-25/190 від 30.01.2009 року відповідача - ОСОБА_2 - довіреність № 6226 від 25.10.2007 року
розглянувши справу за позовом Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області, м. Лозова в інтересах держави. в особі Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, м. Лозова
до суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м. Лозова
про стягнення 80266,86 грн.
ВСТАНОВИВ:
Лозівський міжрайонний прокурор Харківської області звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Лозівської районної державної адміністрації Харківської області (позивач) щодо стягнення з відповідача - суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 80266,86 грн. заподіяної шкоди, внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 101,8 га, яка розташована за адресою: Харківська область, Лозівський район, Шатівська сільська рада.
24 березня 2009 року позивач через канцелярію господарського суду Харківської області надав документи, згідно супровідного листа (вх. № 2502), які долучені судом до матеріалів справи.
24 березня 2009 року відповідач через канцелярію господарського суду Харківської області надав копію паспорта, згідно супровідного листа (вх. № 2501 ), яка долучена судом до матеріалів справи.
Прокурор у судовому засіданні підтримує позов та просить суд його задовольнити.
Позивач у судовому засіданні підтримує позов та просить суд його задовольнити.
Відповідач 24 березня 2009 року надав відзив на позовну заяву ( вх. № 2503), в якому заперечує проти позову, зокрема, посилаючись на те, що його дії не можна кваліфікувати, як самовільне зайняття земельної ділянки.
В судовому засіданні відповідач також підтримав викладену у відзиві на позовну заяву свою правову позицію та зазначає, що він отримав усний дозвіл від заступника голови районної державної адміністрації, та після відновлення родючості землі відповідач звернувся до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області з проханням надання в оренду спірну земельну ділянку резервного фонду площею 0,6 га та землі запасу 101,8 га, яка розташована за адресою: Харківська область, Лозівський район, Шатівська сільська рада, однак ніякої відповіді йому не надійшло і договір оренди з ним також не було укладено, також відповідач зазначає, що він вчинив всі необхідні, передбачені законодавством та залежні від нього дії, направлені на оформлення правовстановлюючих документів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 березня 2009 року судом, відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України було витребувано у прокурора та позивача матеріали справи про адміністративне провадження та докази притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки. Однак прокурор та позивач не надали витребуваних ухвалою суду документів, пояснивши у судовому засіданні, що відповідач не притягувався до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за позовної заявою прокурора за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін встановив наступне.
Відповідач з серпня 2006 року по липень-серпень 2007 року самовільно використовував на власні потреби земельну ділянку за адресою: Харківська область, Лозівський район, Шатівська сільська рада, загальною площею 101,8 га. Даний факт було встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 05 травня 2008 року по справі № 37/423-07 за позовом Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської районної державної адміністрації Харківської області із залученням до участі у справі 3-х осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Управління з контролю за використанням та охороною земель у Харківській області та Шатівської селищної ради до СПДФО ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення 100233,50 грн.
Це стало підставою звернення Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області до господарського суду з позовом, на думку якого в результаті самовільного зайняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Шатівської сільської ради, загальною площею 101,8 га відповідачем було заподіяно шкоду державі в особі Лозівської районної державної адміністрації Харківської області. Розрахунок суми шкоди було здійснено на підставі “Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р.
У відповідності до статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарський відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Потерпіла сторона має право на відшкодування збитків, які належним чином доведені незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
Підставою для відшкодування збитків є протиправна поведінка заподіювача збитків, тобто порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином.
У відповідності до вимог ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) , та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає загальну норму щодо відшкодування майнової шкоди (збитків) внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинний зв’язок між порушенням права та збитками, вина. При наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків. Зі змісту позовної заяви вбачається, що таким порушеним правом позивача є використання відповідачем зазначеної земельної ділянки без документу, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, що є порушенням вимог ст.123, ст.125, ст. 126 Земельного кодексу України, якою заборонено приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.
Однак, суд вважає, що зазначені прокурором підстави для відшкодування шкоди не є порушенням права позивача, а тому спірна сума позовних вимог не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 156 цього Кодексу передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:
а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Жодним пунктом вказаної статті не передбачено відшкодування збитків за фактичне користування землі.
Згідно п. 3 “Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу” підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення. Але матеріали даної господарської справи не містять доказів притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Прокурор належним чином не обгрунтував суму нарахованих збитків і не підтвердив належними і допустимими доказами підстави для стягнення збитків, не вказано, за який термін проведено нарахування збитків.
З урахуванням вищенаведеного, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача заподіяної шкоди внаслідок самовільного користування земельною ділянкою в сумі 80266,86 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 802,67 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 гривень у разі відмови в задоволенні позову не підлягають покладенню на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 216 Господарського кодексу України, ст.ст. 123, 124, 125, 126, 152, 156 Земельного Кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411, статтями 1, 12, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Повний текст рішення підписано 27.03.2009 року
Суддя Чистякова І.О.
60/165-08