Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2006 року Справа № 33/228-05
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Шутенко І.А.-доповідач,
судді Олійник В.Ф.,
Судді Кравець Т.В.
при секретарі - Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
позивача –Солдатенков А.М. ( дов. № 01-062юр/3361 від 14.06.2006р.), Волкова С.О. ( дов. № 01-62юр/4925 від 02.08.2006р.)
відповідача –Черкашин І.І. ( дов. № ЕК –01/01 від 10.01.2006р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу (вх. № 3461 Х/2) АК „Харківобленерго”, м.Харків на рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2006р. по справі № 33/228-05,
за позовом АК „Харківобленерго”, м. Харків,
до ДП „Енергокомплекс”, м. Харків
про стягнення 1475883,09 грн.
встановила:
АК „Харківобленерго” звернулась до господарського суду Харківської області про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з 01.12.2004 року по 31.08.2005 року по договору № 207.01 від 03.03.2004 року на користування електричною енергією в сумі 1475883,09 грн. з яких 413308,63 грн. основного боргу, 82661,66 грн. ПДВ на е/е, 46224,31 грн. КРЕ, 8328,80 грн. ПДВ на КРЕ, 1251,21 грн. 3% річних, 2640,98 грн. індексу інфляції, 7507,28 грн. пені, 913960,22 грн. перевищення договірних величін. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідач не сплачує заборгованість по договору в наслідок чого утворилась заборгованість.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.08.2006р. (суддя Прохоров С.А.) по справі № 33/228-05 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Державного підприємства "Енергокомплекс" (поштова адреса: 61108, м. Харків, вул. Академічна, 1, розрахунковий рахунок 2600712160023 в ф-л. Киівськ. АКБ "Правекс-Банк" м. Харків, МФО 350493, код ЕДРПОУ 31672372) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" ( поштова адреса: 61003, м. Харків, вул. Кооперативна, 12, на поточний рахунок 26009107590000 в ХФ АКІБ "УкрСиббанк" "ХРУ", МФО 351641, код 00131954 - 46224,31 грн. заборгованості по КРЕ, 8328,80 грн ПДВ на КРЕ, 1035,21 грн. - інфляційних витрат, 1308,59 грн. трьох відсотків річних, 1844,16 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
В частині стягнення заборгованості за е/е та ПДВ на е/е провадження по справі припинено. В решті позову відмовлено.
Позивач, АК „Харківобленерго” з рішенням господарського суду Харківської області від 30.08.2006р. по справі № 33/228-05 не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просив вищевказане рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги в частині відмови у позові.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що При прийнятті рішення, суд не прийняв до уваги ухвалу господарського Харківської області по справі № 08/141-05 від 19.10.2005 р, а вказавши: „У рішенні по справі № 08/141-05 не зазначено, що абзаци 5 та 6 пункту 5.2 договору № 207.01 визнані судом недійсними тільки на майбутнє. Таким чином абзаци 5 та б стали вважатися недійсними, як такі що є недійсними з моменту їх укладення ", суд тим самим вдався до роз'яснення рішення суду прийнятого іншим суддею по іншій справі (Суддя Ковальчук Л.В. по справі № 08/141-05), чим порушив ст. 124 Конституції України та ст. 4-5, 83, 89 ГПК України, відповідно яких судові ухвали являються обов'язковими до виконання на усій території України, а тлумачення їх іншим суддею по іншій справі та зміна змісту не передбачено діючим законодавством.
Відповідно до вказаної ухвали від 19.10,2005 р. було роз'яснено, що спірні абзаци 5 та 6 п. 5.2 договору № 207.01 від 03.03.2004 р. про постачання електричної енергії вважаються недійсними з моменту набрання рішенням законної сили, тобто з 07.10.2005 р. Вказана ухвала оскаржена відповідачем не була та набрала законної сили 29,10.2005 р.
Неправильне застосування судом норм матеріального права вбачається з підстав, за якими суд відмовив позивачу в стягненні заборгованості по пені. При цьому, у рішенні, суд посилається на ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію".
Однак, відповідно до статті 5 вказаного Закону "На суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг".
В матеріалах справи відсутні докази того, що ДП "Енергокомплекс" є житлово-комунальним підприємством, тому відмова суду в стягненні пені з цих підстав не може вважатися законною та обґрунтованою.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 29 грудня 1976 р. № 11 "Про судове рішення" із змінами і доповненнями, "рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні".
Судове рішення по даній справі зазначеним вимогам не відповідає оскільки при його прийнятті суд не всебічно і не повно дослідив обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
За наведених обставин. АК "Харківобленерго" має достатньо підстав вважати, що Господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення не були з'ясовані усі обставини справи, не надано належної юридичної оцінки, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
Відповідач, ДП Енергокомплекс” подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2006р. по цій справі є таким, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та повністю відповідає чинному законодавству.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Під час апеляційного провадження встановлено, що відповідно до умов договору на користування електричною енергією №207.01 від 03.03.2004 р. укладеного між позивачем та відповідачем, який було пролонговано на 2005 рік, позивач свої зобов’язання по договору виконав в повному обсязі, здійснив відпуск електроенергії.
Відповідно до п. 2.2.5 договору відповідач зобов’язався проводити оплату використаної електроенергії відповідно до чинних тарифів, але оплату у розрахунковому періоді за спожиту електроенергію відповідачем проведено не було, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 106266,41 грн. та ПДВ на е/е у сумі 21253,27 грн.
Під час розгляду справи відповідачем було погашено заборгованість за е/е в сумі 106266,41 грн. та ПДВ на е/е в сумі 21253,27 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи оригіналами платіжних доручень та актами звірки розрахунків між сторонами, у зв*язку з чим на момент розгляду справи предмет спору відсутній. Враховуючи, що між сторонами відсутній предмет спору, суд першої інстанції правомірно припинив провадження по справі в частині стягнення заборгованості за е/е в сумі 106266,41 грн., та ПДВ на електроенергію - 21253,27 грн. на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України.
Заборгованість відповідача на 17.10.2005 р. по КРЕ (реактивній енергії) складає 46224,31 грн. Вказана заборгованість була нарахована у відповідності з Методикою рахунків за перетоки реактивній енергії між енергопостачальною організацією та її споживачами, затвердженою наказом Міністерства енергетики України від 14.11.1997 р. за № 37 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за №619/2423 від 24.12.1997р., та у відповідності з Методикою рахунків за перетоки реактивній енергії між енергопостачальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства енергетики України від 17.01.2002 р. за № 19.
Крім того, станом на 17.10.2005 р. у відповідача є заборгованість по податку на додану вартість, що складає : ПДВ на КРЕ 8328,80 грн. Сума заборгованості нарахована відповідно до Закону України від 03.12.1999 р. "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість".
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги те, що відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості по КРЕ та ПДВ на КРЕ, судова колегія вважає вимоги позивача про стягнення заборгованості по КРЕ в сумі 46224,31 та ПДВ на КРЕ в сумі 8328,80 грн. такими, що підтверджені наданими суду доказами та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності із ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми боргу.
Позивач надав суду розрахунки інфляційних витрат та трьох відсотків річних, за таких підстав, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 1035,21 грн. інфляційних витрат та 1308,59 грн. трьох відсотків річних , такими, що підлягають задоволенню.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за перевищення договірних величин в сумі 913960,22 грн.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику”: у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
Відповідач надав суду копію рішення Господарського суду Харківської області по справі № 08/141-05 від 19.09.2005 р. (рішення вступило в закону силу) яким абзаци 5 та 6 п. 5.2. Договору №207.01 від 03.03.2004 р. визнані недійсними.
Саме пунктом 5.2 договору №207.01 від 03.03.2004 р. позивач обгрунтовує свої позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за перевищення договірних величин споживання електроенергії, оскільки цими пунктами договору встановлювався механізм доведення до споживачів гра ничних величин споживання електроенергії та механізм коригування граничної величини споживання електроенергії за підсумками місяця.
Також, було надане роз’яснення рішення суду по справі № 08/141-05, яким роз’яснювалось, що відповідно ч.3. ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення. Абзаци 5 та 6 п.5.2. договору № 207.01 від 03.03.2004 р. про постачання електричної енергії вважаються недійсними з моменту набрання рішенням законної сили.
У зв’язку з тим, що між сторонами виникли розбіжності в трактуванні моменту недійсності абзаців 5 та 6 п. 5.2. договору №207.01 від 03.03.2004 р. відповідач звернувся до господарського суду з заявою про роз*яснення рішення суду по справі № 08/141-05, в якій просив суд вказати момент недійсності вищезгаданих пунктів договору. Суд відмовив відповідачу у надані роз’яснення (лист від 28.11.2005 р. № 3765/3-08), в зв’язку з тим, що вже було надане одне роз’яснення по цій справі. Додатково,суд порадив керуватися нормами законодавства в усіх спірних питаннях.
Таким чином, на підставі рішення суду по справі № 08/141-05, що вступило у закону силу, яким абзаци 5 та 6 п. 5.2. Договору №207.01 від 03.03.2004 р. визнані недійсними, та враховуючи імперативне визначення моменту недійсності правочину, що міститься в ст. 236 Цивільного кодексу України: „Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення”, а також частині 3 ст. 207 Господарського кодексу України „Виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє”.
Також у цій справі потрібно керуватись пунктом 3.2. Роз’яснення Вищого арбітражного суду „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.99 (з наступними змінами), яким встановлено, що за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення. Це стосується і угод, визнаних недійсними у судовому порядку. Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє.
Договір № 207.01 від 03.03.2004 р. не є таким, зі змісту якого випливає, що він (або його частина) може бути визнаний недійсним лише на майбутнє. Також у рішенні по справі № 08/141-05 від 19.09.05 не зазначено, що абзаци 5 та 6 пункту 5.2. договору № 207,01 від 03.03.2004 р. визнані судом недійсними тільки на майбутнє.
Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України з дня набрання чинності рішенням суду по справі № 08/141-05 абзаци 5 та 6 п. 5.2. договору №207.01 від 03.03.2004 р стали вважатися недійсними, як такі що є недійсними з моменту їх укладення.
За таких обставин судова колегія не знаходить законних підстав для задоволення позовних вимог, та вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за перевищення договірних величин в сумі 913960,22 грн. такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 4.2.1 договору, п.6 ст. 232, ст. 230 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.96 р. сторони встановили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у вигляді пені.
01.02.2006 року між ДП "Енергокомплекс" та населенням мікрорайону П’ятихатки укладено 541 договорів реструктуризації заборгованості за житлово-комунальні послуги на загальну суму 645762,88 грн.
На підставі ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальником енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг. Тому враховуючи вищевикладене судова колегія вважає , що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
Таким чином, при винесенні рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства і насамперед статтей 33, 38, 43, 79 ГПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно чинного законодавства, та дав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ч. 1 ст. 103, ст. 105, ст. 106 ГПК України, колегія суддів одноголосно, -
постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2006р. по справі № 33/228-05 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді