АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
Іменем України
11 березня 2008 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Бєлан Н.О.
суддів: Єфімової О.І., Кравченка С. І.
за участю прокурора: Мінакової Г.О.
засуджених: ОСОБА_1, ОСОБА_2
захисників: ОСОБА_3, ОСОБА_4
законного представника
неповнолітнього засудженого: ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вельчинець, Окницького району Молдови, громадянина Молдови, освіта неповна середня, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого в АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого, - засуджено за ст. 186 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки 6 місяць позбавлення волі.
Справа №11-а-2752/2007
Категорія КК: ст. 187 ч. 4 КК України
Головуючий у першій інстанції Москалюк В.М.
Доповідач: Кравченко С. І.
2
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області, громадянина України, освіта неповна середня, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого в селі Тростянець Ямпільського району Вінницької області, раніше не судимого, - засуджено за ст. 187 ч. 4 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винними у тому, що вони 16.07.2007 року приблизно о 00 год. 30 хв., перебуваючи в м. Києві, вступили в попередню змову з метою відкритого викрадення чужого майна, а саме мобільного телефону, що належить ОСОБА_6. Реалізуючі свій злочинний намір, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 піднялися на трамвайний міст та стали переслідувати потерпілого, а потім обігнали його та почали чекати. Коли ОСОБА_6 порівнявся з ними, ОСОБА_2, виходячи за межі спільної домовленості з ОСОБА_1, застосував до ОСОБА_6 насильство, що є небезпечним для життя і здоров'я, а саме, наніс йому удар скляною пляшкою по голові, від якого потерпілий впав, втративши свідомість. При цьому, в результаті нанесеного удару, ОСОБА_6 отримав тяжке тілесне ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми та забою головного мозку, внутрішньо мозкової гематоми в лівій тім»яно-потиличній ділянці з розвитком дислокаційно-компресійного синдрому, і легке тілесне ушкодження у вигляді садна в тім'яній ділянці справа. Під час падіння, мобільний телефон, який потерпілий тримав в руці, впав під міст на проїзну частину дороги. ОСОБА_2 сказав ОСОБА_1 принести йому мобільний телефон, а сам тим часом витяг з кишені потерпілого гаманець, з якого забрав гроші в сумі 4 грн. В подальшому ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_2 приніс належний ОСОБА_6 мобільний телефон «Нокіа 5200» вартістю 100 грн. з сім-картою оператора мобільного зв'язку «Діджус» вартістю 25 грн. та грошима на рахунку в сумі 10 грн., а всього майно на загальну суму 139 грн.. Після чого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зникли, викраденим розпорядилися на власний розсуд.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, просить вирок суду скасувати як незаконний в частині призначеного покарання відносно засудженого ОСОБА_2 у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого та постановити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України і призначити йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
При цьому прокурор посилається на те, що при призначенні покарання ОСОБА_2 судом недостатньо врахована ступінь тяжкості та суспільна небезпека вчиненого засудженим злочину, а також особа засудженого, який не
3
працює. Призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК України не відповідає загальним принципам призначення покарання, оскільки за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості, а також недостатнім для виправлення засудженого.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду змінити, застосувати ст. ст. 75, 104 КК України та пом'якшити покарання, посилаючись на те, що судом не були враховані всі обставини, що пом'якшують покарання, а саме те, що він щиро розкаявся у скоєному, а на час вчинення злочину йому було лише 17 років.
Від інших учасників процесу апеляцій до суду не надходило.
Заслухавши доповідь судді, засуджених та захисника, які підтримали апеляцію, подану засудженим та просять залишити апеляцію прокурора без задоволення, пояснення прокурора, який підтримав свою апеляцію та заперечував проти апеляції засудженого ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, провівши судові дебати та надавши засудженим останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Висновок суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій, що виразились у відкритому викраденні чужого майна, за попередньою змовою групою осіб є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений наявними у справі доказами в їх сукупності, та ніким не оспорюється.
Висновок суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні умисних дій, що виразились у нападі, спрямованому на заволодіння чужим майном, поєднаному з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, за попередньою змовою групою осіб є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений наявними у справі доказами в їх сукупності, та ніким не оспорюється.
Оскільки докази стосовно фактичних обставин справи ніким не оспорювались, суд першої інстанції, у відповідності зі ст. 299 КПК України, їх не досліджував.
Діям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд дав належну оцінку і правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ст. 186 ч. 2 КК України, а дії ОСОБА_2 за ст. 187 ч. 4 КК України.
При призначенні покарання засудженому ОСОБА_1, суд належним чином врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про його особу, в тому числі і ті, про які йдеться в апеляціях, обставини, що пом'якшують покарання.
Зокрема судом враховано те, що ОСОБА_1 засуджується вперше, визнає свою вину та щиро розкаюється у скоєному, вчинив злочин у неповнолітньому віці, частково відшкодував завдану шкоду. Тому рішення про призначення покарання у виді позбавлення волі але із застосуванням ст. 69
4
КК України, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 186 КК України є законним та обґрунтованим.
Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_2 суд належним чином врахував тяжкість вчиненого злочину та обставину, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, судом також належним чином враховані обставини, що пом'якшують покарання, дані про його особу, а саме щире каяття, першу судимість, вчинення злочину в молодому віці. Тому рішення суду про призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі, але із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 187 КК України також є законним та обґрунтованим.
Відповідно твердження-прокурора в апеляції про те, що призначення покарання засудженому ОСОБА_2 Із застосуванням ст. 69 КК України не відповідає загальним принципам призначення покарання, а також твердження засудженого ОСОБА_1 про суворість призначеного покарання є безпідставними.
За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для звільнення засудженого ОСОБА_1 від покарання на підставі ст. ст. 75, 104 КК України, як і підстав для призначення засудженому ОСОБА_2 більш суворого покарання, без застосування 69 КК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2007 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції прокурора та засудженого ОСОБА_1 -без задоволення.