ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              19.06.06                                                                             №   27/54/06-АП

суддя     Дроздова С.С.

Колегія суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя Дроздова С.С., судді  Алейникова Т.Г., Пасічник Т.А.,  при секретарі судового засідання Громовій У.І.

За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Запорізький асфальтобетонний завод”, м. Запоріжжя

До відповідача: Якимівської районної державної адміністрації, смт. Якимівка Запорізької області

          Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТОВ фірма “ВВС”, м. Дніпропетровськ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління з контролю за використанням та охорони земель у Запорізькій області, м. Запоріжжя

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні  відповідача - ТОВ “Азов.Сервіс”, смт. Кирилівка;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні  відповідача - Якимівський районний відділ земельних ресурсів, смт. Якимівка;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні  відповідача - Кирилівська селищна рада, смт. Кирилівка

про визнання недійсним та скасування пункту 3 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації № 480 від 21.11.02 р.

Представники сторін, які брали участь у справі:

Від позивача:  Кравченко С.І., дов. № б/н від 17.04.06р.

Від відповідача:  Смирнов О.В., дов. № 070106-юр від 10.01.06р.

           Від третьої особи: 1.  Кравченко С.І., дов. № б/н від 17.04.06р.

             Від третьої особи:2.  не з’явився

            Від третьої особи:3. Смирнов О.В., дов. № 070106-юр від 10.01.06р.

           Від третьої особи:4. Кутиков С.М., дов.  від 25.01.06р.

         Від третьої особи:5.  не з’явився                                                                            

           Відповідно до статті  167 ч.4  Кодексу  адміністративного судочинства України  у судовому засіданні 19 червня  2006 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Суд повідомив сторонам час виготовлення постанови в повному обсязі –26 червня 2006 року. На підставі статті 160 КАС України постанова складається у термін не більше ніж п’ять днів. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

                    З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.

           Відповідно до п. 7 р. VII “Прикінцеві та  перехідні  положення“ КАС України,  позовна заява розглядається в порядку,  встановленому цим Кодексом.

Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суспільні відносини у сфері здіснення правосуддя у  адміністративних справах виникають з метою розгляду  адміністративних справ за позовом зацікавленої особи та з метою захисту прав, свобод та охоронюваних правом інтересів фізичних  юридичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб. Таким чином предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв’язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю даних відносин є те, що вони пов’язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб’єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

                    ВАТ “Запорізький асфальтобетонний завод”, м. Запоріжжя звернувся до господарського суду з адміністративним позовом до Якимівської районної державної адміністрації, смт. Якимівка Запорізької області про визнання недійсним та скасування пункту 3 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації № 480 від 21.11.2002 р.

Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області № 363 від 05.04.06 р. адміністративну справу № 27/54/06-АП передано на розгляд колегії у складі трьох суддів: головуючий  Дроздова С.С., судді Алейникова Т.Г., Місюра Л.С.

У зв’язку з відпусткою судді Місюри Л.С.., адміністративну справу № 27/54/06-АП розпорядженням голови господарського суду Запорізької області № 487 від 29.05.06 р. передано на розгляд колегії у складі трьох суддів: головуючий Дроздова С.С., судді Алейникова Т.Г., Пасічник Т.А..  

Ухвалою суду від 29.05.06 р. справа прийнята до провадження колегією суддів: головуючий  Дроздова С.С., судді Алейникова Т.Г., Пасічник Т.А.

На підставі ст. ст. 24,25,26 КАС України,  якщо нових суддів (колегія)залучено під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Відповідно до ст. 126 КАС України та змін, які внесені до розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України  судове засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Сутність спору викладено в ухвалах господарського суду: від 16.03.06р.;05.04.06р.; 18.05.06р.;29.05.06р.

Відповідно до статті 111 КАС України попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи для забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи протягом розумного строку.

В попередньому судовому засіданні  представники сторін не заявили клопотання про вирішення спору мирним шляхом. На підставі статті 121 ч.3 КАС України та за письмовою згодою представників сторін, заслухавши пояснення кожного з представників, суд перейшов до вирішення спору по суті.

Після доповіді судді у справі, суд заслухав пояснення представника позивача та пояснення представника  відповідача.  

Судом було з’ясовано у засіданні суду та підтверджено позивачем, що він  наполягає на позовних вимогах, зазначив наступне: Кирилівське виробниче управління житлово-комунального господарства Якимівського району Запорізької області, на підставі державного акту № 000405 на право постійного користування землею виданого 14.08.1993р., відповідно до розпорядження представника президента України у Якимівському районі Запорізької області від 06.08.93р. № 454, реєстраційний № 23, володіло і користувалось земельною ділянкою наметового містечка (з 1994 року база відпочинку “Діана”, розташованого на косі Пересип у смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області.

Кирилівське ВУЖКГ на підставі п.1 договору № 29 від 04.07.1995р., укладеного з орендним підприємством “Запорізький асфальтобетонний завод” надало  йому, як орендарю, частку цієї ділянки для здійснення на ній забудови двох двоповерхових котеджів, після будівництва яких ОП “ЗАБЗ” стане їх власником. Позивач у справі збудував котеджі, і комісійно ввів їх  в експлуатацію у 1996р.

13.11.96р. на підставі реєстраційного свідоцтва виданого Якимівським виробничим орендним об’єднанням житлово-комунального господарства, яке на той час здійснювало облік та реєстрацію прав власності на нерухоме майно, зареєструвало за ОП “ЗАБЗ” право власності на два котеджі, які були поєднанні як одна двоповерхова будівля для відпочинку. Відповідно до паспорту інвентаризації бази відпочинку “Діана”, вказаній двоповерховій будівлі для відпочинку була надана “літера Е-2”.

Просить визнати  недійсним та скасувати пункт 3 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації № 480 від 21.11.2002р., про продаж у власність Товариству з обмеженою відповідальністю “Азов. Сервіс” земельної ділянки площею 10200 кв. м., розташованої на території Кирилівської селищної Ради вулиця Коса Пересип,12, у смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області для розміщення бази відпочинку “Діана”.

Відповідач проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, про що свідчить письмовий відзив.  В письмових запереченнях зазначив наступне: Згідно з розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 11.09.2002р. № 363 відповідно до вимог ст. ст. 122,123,124,149 ЗК України та п.12 перехідних положень Земельного кодексу України на підставі проекту відведення земельної ділянки було вилучено і надано в довгострокову оренду землі запасу Кирилівської ради розміром 1,02 га пісків ТОВ „Азов.Сервіс”. На підставі п.3 спірного розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації було доручено укласти договір оренди землі. На момент укладення договору будь-які відомості щодо прав третіх осіб на цю землю не було, у тому числі не було відомо й про існування договору оренди від 04.07.1995р за № 29, на який, як підставу своїх позовних вимог. Заява ТОВ „Азов. Сервіс” про продаж земельної ділянки була подана у встановленому порядку, відповідно до вимог ст. 128 ЗК України.

Відповідач вважає, що спірне  розпорядження № 480 п.3 від 21.11.02р. прийнято в межах компетенції та яке відповідає чинному законодавству України. Просить відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –ТОВ “Азов. Сервіс” проти позову заперечила, про що свідчать письмові заперечення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Кирилівська селищна рада, смт. Кирилівка проти позову заперечила, про що свідчать письмові заперечення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –ТОВ фірма “ВВС”, м. Дніпропетровськ адміністративний позов підтримала, письмових пояснень не надала.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд встановив:

Причиною спору зі справи стало питання щодо визнання недійсним п. 3 розпорядження Якимівської державної районної адміністрації  № 480 від 21.11.2002р. про продаж у власність ТОВ “Азов.Сервіс” земельної ділянки площею 10200 м2, розташованої на території Кирилівської селищної ради для розміщення бази відпочинку “Діана”.

На думку позивача,  згідно  зі статтею 80 Земельного Кодексу України, суб’єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування –на землі комунальної власності. Земельна ділянка бази відпочинку “Діана” на косі Пересип у смт. Кирилівка, згідно з розпорядженням представника Президента України у Якимівському районі Запорізької області від 20.06.1993р. за № 406, увійшла до складу земель населеного пункту Кирилівка.

Таким чином здійснення продажу земельної ділянки бази відпочинку “Діана” на косі Пересип у смт. Кирилівка належало до компетенції Кирилівської селищної Ради, а не Якимівської районної державної адміністрації, в порушення вимог чинного земельного законодавства та за межами повноважень, без проведення конкурсу або без переходу право власності на нерухоме майно до покупця земельної ділянки ТОВ “Азов. Сервіс”.

Однією з форм захисту прав землекористувача, згідно зі ст.152 Земельного Кодексу України, є визнання недійсним рішень органів виконавчої влади.

Відповідач видавши розпорядження № 480 від 21.11.02р. діяв в порушення ст. ст. 17,80,116,120,127,134 та п.12 “Перехідних положень” чинного Земельного кодексу України та ст.21 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд вважає вимоги позивача такими, що   не підлягають  задоволенню з наступних підстав.  

Згідно з розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 11.09.2002р. № 363 відповідно до вимог ст. ст. 122,123,124,149 ЗК України та п.12 перехідних положень Земельного кодексу України на підставі проекту відведення земельної ділянки було вилучено і надано в довгострокову оренду землі запасу Кирилівської ради розміром 1,02 га пісків ТОВ „Азов. Сервіс”. На підставі п.3 спірного розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації було доручено укласти договір оренди землі. На момент укладення договору будь-які відомості щодо прав третіх осіб на цю землю не було, у тому числі не було відомо й про існування договору оренди від 04.07.1995р за № 29, на який, посилається позивач,  як на  підставу своїх позовних вимог. Заява ТОВ „Азов. Сервіс” про продаж земельної ділянки була подана у встановленому порядку, відповідно до вимог ст. 128 ЗК України. Отже, твердження позивача по справі про те, що було порушено порядок продажу земельної ділянки за спірним розпорядженням, є безпідставним. Технічний звіт, що надав позивач по справі у підтвердження того, що на момент винесення спірного розпорядження на території бази відпочинку „Діана” не було розміщено капітальних, пов’язаних з землею будівель, вважає не належним доказом, оскільки він виконаний приватним підприємством, який не мав спеціального дозволу та ліцензії на виконання таких робіт, за замовленням самого позивача у справі.

Представник відповідача надав суду матеріали візуального дослідження, виконані ТОВ „Майстер –ГЕО”, ліцензія державного комітету України з будівництва та архітектури серія АБ № 204998 від 2005р. Згідно п. 1.2.8. цих матеріалів, фундаменти будинків для відпочинку А-1, Б-1, В-2, В-2, що розташовані на базі відпочинку  „Діана” є капітальними. Саме ці будиночки для відпочинку були у власності ТОВ „Азов. Сервіс”, згідно з свідоцтвом на право власності от 27.12.2001р. при такому положенні не було ніяким чином порушено вимоги ч. 2 ст. 127 ЗК України, оскільки на момент винесення спірного розпорядження на території земельної ділянки, що продавалась, вже були розташовані  об’єкти нерухомого майна, які належали покупцю –ТОВ „Азов. Сервіс”.

Крім того, відповідач вважає позивача у справі не належним позивачем, оскільки в нього не має права для звернення до суду з вимогами про визнання недійсним та скасування  п.3 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації № 480 від 21.11.2002р. про продаж у власність ТОВ „Азов. Сервіс” земельної ділянки площею 10200 м. кв., для розміщення бази відпочинку „Діана”, розташованої на території Кирилівської селищної ради, оскільки згідно до постанови Якимівського районного суду Запорізької області від 28.11.2005р. визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Кирилівської селищної ради № 306 від 16.06.2005р. „Про видачу свідоцтва про право власності на об’єкт нерухомого майна ВАТ „Запорізький асфальто- бетонний завод”. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13.06.2006р. по справі № 22-3003 було відхилено апеляційну скаргу ВАТ „Запорізький асфальтобетонний завод” на вищевказану постанову та залишена без змін сама постанова  Якимівського районного суду Запорізької області від 28.11.2005р. Таким чином у позивача не має права звертатися до суду як власника будинку. В обґрунтування своїх позовних вимог, та в доказ того, що позивач є власником будиночку, ВАТ „Запорізький асфальтобетонний завод” надає суду копію реєстраційного свідоцтва від 13.11.1996р. Однак, на думку відповідача, це реєстраційне свідоцтво не є правовстановлюючим документом, та не може бути підтвердженням права власності.

Відповідач у своїх письмових запереченнях на позовні вимоги позивача вказує, що реєстраційне свідоцтво було видане ВАТ „Запорізький асфальто-бетонний завод” на підставі рішення № 147 от 12.08.1996р. однак, такого рішення Кирилівської селищної ради не існує взагалі. В підтвердження цього факту відповідач надав суду відповідь № 213 від 03.04.2006р. Кирилівської селищної ради на адвокатський запит, згідно до якого рішення № 147 від 12.08.1996р. не приймалося. Засідання  сесії Кирилівської селищної ради не проводилось. Також відповідач надав суду архівну довідку № 193 від 22.03.2006р. у позивача існує лише наказ № 147 від 12.08.1996р. по ВАТ „Запорізький асфальтобетонний завод” про створення комісії для приймання будинку для відпочинку в експлуатацію. Також відповідач надав суду копію рішення Кирилівської селищної ради № 234 від 24.12.2004р, згідно якого було вирішено дати нові назви вулиць смт. Кирилівка у зв’язку зі зміною меж смт. Кирилівка, згідно рішення № 26 Запорізької Ради „Про зміну меж смт. Кирилівка Якимівського району” від 29.09.2004р. цим відповідач спростовує твердження позивача, що на момент прийняття спірного розпорядження у 2002р. земельна ділянка, що до якої прийняте це розпорядження знаходилась за межами Кирилівської селищної ради.

Позивач у справі вважає, що розпорядження підлягає визнанню недійсним та скасуванню як таке, що не відповідає вимогам закону, оскільки порушено його право, як орендаря частини земельної ділянки та власника нерухомого майна, яке на ній знаходиться; відповідач у справі, на думку позивача, прийняв розпорядження, не вказуючи при цьому категорію земельної ділянки по основному цільовому призначенню та особливому правовому режиму, тому позивач вважає, що відповідач прийняв рішення про продаж земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований об’єкт комунальної власності, не маючи повноважень.

Із пояснень позивача слідує, що доказом права власності на об’єкт нерухомого майна, який знаходиться на спірній земельній ділянці є реєстраційні свідоцтва  від 26.08.1996, та від 13.10.1996р., видані  ВУЖКГ, який на той час, як стверджує позивач та третя особа, здійснювало облік та реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Ці документи суд не приймає як належний доказ права власності, оскільки на час видачі цих реєстраційних свідоцтв були чинні Правила державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України  по житлово –комунальному господарству від 13.12.1995р. № 56, який зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 19.01.1996р., за № 31/10/56. Згідно п.п. 1.2, 1.3, 1.4 цих Правил, вони встановлювали порядок державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, були обов’язковими  для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями. Державну реєстрацію об’єктів нерухомого майна здійснювали державні підприємства –Бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Відповідно до порядку, встановленими даними Правилами реєстраційне свідоцтво є невід’ємною  частиною правовстановлюючого документу, перелік яких був у додатку № 1 цих Правил. ( зокрема, нотаріально посвідчені договори купівлі –продажу, або договори купівлі –продажу, зареєстровані біржею, рішення судів щодо права власності, свідоцтво про право власності).

Цього ж висновку прийшов й Апеляційний суд Запорізької області у справі № 22-3003 від 13.06.2006р., згідно його описовій мотивувальній частині ухвали.

Суд також вважає, що позивачем не надано належних доказів того факту, що він є орендарем земельної ділянки, яка ввійшла до спірної земельної ділянки.   

По –перше, відповідно до матеріалів, що знаходяться на зберіганні в Кирилівській селищній раді, договору оренди від 04 липня 1995р., на який посилається позивач, не було укладено, даний договір не було зареєстровано в Кирилівській селищній раді. Орендної плати від позивача за користування земельною ділянкою не надходило до цього часу. По –друге, відповідно до п.2 Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України № 02-5-35 від 26.01.2000р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” підставами для визнання акта недійсним  є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації –позивача у справі. По -  третє, дана земельна ділянка згідно до вимог ст. 50 ЗК України відноситься до земель рекреаційного призначення. Таким чином відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до п.п. 3.3,3.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації й зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування (в тому числі на умовах оренди), зареєстрованої Міністерством Юстиції України 23.04.1993р. за № 31, договори на право оренди реєструються у Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею за формою, згідно з додатком № 5. Зазначені книги ведуться виконавчими органами відповідних Рад народних депутатів, відділами земельних ресурсів, районних державних адміністрацій.

Згідно ст. 22 Земельного Кодексу України 1990р. право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання документу, що посвідчує це право.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що договір № 29 від 04.07.1995р. є за змістом договором про надання місця під постройку та не є договором оренди. Позивач не надав також суду належних доказів, що зазначений договір виконувався, ним здійснювалася орендна плата.

В матеріалах справи  міститься копія ухвали апеляційного суду Запорізької області від 13.06.06р. у справі № 22-3003, яка набрала чинності з дати проголошення, про відхилення апеляційної скарги позивача у справі № 27/54/06-АП на постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 28.11.2005р., якою скасоване рішення № 306 Кирилівської селищної ради  від 16.06.2005р. „Про видачу свідоцтва про право власності на об’єкт нерухомого майна ВАТ „Запорізький асфальтобетоний завод”. Таким чином права власності на нерухоме майно  у позивача не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України будівля, споруда, або інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони були збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу, тощо.

Документи в підтвердження у позивача права власності або права користування земельної ділянки на базу відпочинку „Діана” по вул. К. Пересип, смт. Кирилівка представником позивача не надані, Кирилівська селищна рада вилучення земельної ділянки не проводила, договір оренди земельної ділянки з її власником не укладався. Не надано представником позивача й схеми відводу цієї ділянки під будівництво будинків.

Таким чином колегія суддів вважає, що позивачем не доведено порушення його прав спірним п.3 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації № 480 від 21.11.2002р., що є обов’язковою умовою для визнання недійсним акту як нормативного так й не нормативного характеру.

На підставі статті 99  ч.2 КАС України –для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена стаття встановлює, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, оскільки відповідач наполягав на цьому.

При вирішенні спору слід, по-перше, виходити з того, що акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні  правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не  мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт –це прийнятий уповноваженим  державним чи іншим  органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що стосується актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони  породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру)  державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений.

Ця норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України, у статті 19 якої зазначено, що “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

Згідно зі ст. 6 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” актом райдержадміністрації є розпорядження. Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України “Про державні адміністрації”, Указами Президента України “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності № 608/95, “Про продаж земельних ділянок несільського господарського призначення” від 19.01.1999р. № 32/99, розглянувши клопотання ТОВ “Азов.Сервіс”, смт.Кирилівка, вул. Степна,1 про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення бази відпочинку “Діана”. Місцева державна  адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

         Місцева державна  адміністрація  в  межах  своїх  повноважень

здійснює     виконавчу     владу    на    території    відповідної адміністративно-територіальної   одиниці,   а    також    реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

          Місцеві державні   адміністрації    в    межах    відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

    1) виконання Конституції,  законів України,  актів Президента України,  Кабінету Міністрів  України,  інших  органів  виконавчої

влади вищого рівня;

    2) законність   і  правопорядок,  додержання  прав  і  свобод громадян.

     На виконання  Конституції  України,  законів  України,  актів Президента  України,  Кабінету  Міністрів України,  міністерств та інших центральних органів виконавчої влади,  власних і делегованих повноважень  голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження,  а керівники управлінь,  відділів та інших структурних підрозділів - накази.

       Розпорядження голів    місцевих    державних   адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції,  є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами,  підприємствами,  установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.   

     У судовому засіданні 19.06.2006 р., на підставі статті 151 КАС України суд закінчив з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів –ст.152 КАС України.

Судові дебати –частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Позивач обґрунтовуючи  свою правову позицію –посилався лише на обставини і докази, які викладені у позовній заяві та були досліджені у судових засіданнях.

Відповідач під час судових дебатів, підтримав свої заперечення.

Також судом заслухані представники третіх осіб, про що зазначене у журналі судового засідання.

Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками. Промовці скористалися правом на  репліку.  

Після судових дебатів, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вступної та резолютивної частини постанови суду

На підставі статті 167 ч.4 КАС України –суд має право проголосити лише вступну та резолютивну частини постанови суду. Суд повідомив усіх учасників адміністративного процесу про час виготовлення постанови суду в повному обсязі –26 червня 2006року. Частина 4 ст.167 КАС України має вагоме значення для обчислення початку перебігу строку апеляційного оскарження відповідно до ст.186 КАС України.

         Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що вивчені матеріали справи, та додані письмово до справи вказують на те, що спірне розпорядження було прийнято відповідачем в межах його компетенції, з додержанням  вимог чинного законодавства, оскільки на момент ухвалення цього розпорядження вказана спірна земельна ділянка не входила до меж смт. Кирилівка, Якимівського району Запорізької області.

У зв’язку з наведеним суд не бере до уваги посилання позивача у справі на інші підстави, на його думку, для задоволення позову.

Державною землевпорядною експертизою, проведеною  спеціалістами обласного управління земельних ресурсів, надано позитивний висновок № 451 від 24.06.2002р.

Таким чином, із підстав, які були заявлені позивачем у справі, судом не встановлено порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача у справі, тому у задоволенні позовних вимог відмовляється.

        Судові витрати покласти на позивача, відповідно до статті 94 КАС України.

          Керуючись ст. 4, п.1ст. 17, 24, 25, 26, ст. 94, 156,158- 167 ч.4 КАС України, колегія суддів:

                                                      ПОСТАНОВИЛА :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанову підписано   26 червня   2006р.

               Головуючий суддя                                                      С.С. Дроздова

                        Судді                                                            Т.Г.Алейникова                                   

                                                                                                         Т.А.Пасічник

              Постанова  або ухвала суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено цим Кодексом,  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

           У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

              Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

              Заява   про   апеляційне  оскарження  ухвали  суду  першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи,  яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне  оскарження  обчислюється  з дня  отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається  протягом  десяти  днів  після  подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.