Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2006 р.                                                          Справа № 08/330-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі –Казакової О.В.

за участю представників сторін:

позивача – Чумак Ю.О.

відповідача –Сидора С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача  (вх. № 3982Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2006 р. по справі    № 08/330-06

за позовом –Комунального підприємства «Водоканал»Лозівскої міської ради Харківської області, м.Лозова

до - ВАТ «Лозівське АТП-16309»

про стягнення 22060,07 грн.

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2006 року по справі № 08/330-05 (суддя Ковальчук Л.В.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20899,81 грн. основного боргу, 365,74 –3% річних, 115,16 грн. інфляційних 220,60 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

      Рішення мотивоване тим, що між сторонами був укладений договір №149 від 01.05.05р. на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію.

     Відповідно до умов Договору позивач зобов’язався в межах балансової належності мереж забезпечувати відповідача питною водою, яка відповідає діючому стандарту або дозволу Держстандарту України та міністерства охорони здоров*я України на відхилення від стандарту в розмірі встановленого ліміту в обсязі достатнім для забезпечення технологічних та власних потреб, а також приймати від відповідача стічні води в розмірі встановленого ліміту.

Відповідач зобов’язався сплачувати кошти за отримані послуги.

Розрахунки за надані послуги відповідач повинен сплачувати в трьох денний термін з моменту пред’явлення рахунку.

Відповідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач свої обов’язки відповідно до умов Договору виконав, на адресу відповідача були направлені рахунки на оплату наданих послуг (а.с.№21-27).

Відповідач свої обов’язки щодо оплати коштів за отримані послуги не виконав, отримані послуги не оплатив, заборгованість складає 20899,81 грн., яка обґрунтована наданими до справи документами та підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача стосовно не отримання ним послуг по прийняттю стічних вод не можуть бути прийнятті судом до уваги, так як договір №149 від 01.05.05р. на відпуск води із комунального водопроводу і прийняття стічних вод в комунальну каналізацію підписаний сторонами без протоколу розбіжностей, змін та доповнень до Договору не було внесено відповідно до чинного законодавства.

За несвоєчасну сплату коштів за отримані послуги умовами договору №149 п.7 передбачено нарахування пені.

За таких обставин, нарахована позивачем пеня в сумі 679,36 грн. відповідає умовам Договору, обґрунтована доданими до матеріалів справи документами та підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані позивачем 365,74 грн. 3% річних та 115,16 грн. інфляційних відповідають вимогам Закону, підтверджені документами доданими до матеріалів справи та підлягають задоволенню.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує на те, що місцевим господарським судом при винесенні рішення не прийнято до уваги той факт, що на території підприємства є власна ливнева каналізація, передбачена проектом реконструкції підприємства, розробленим Донецьким виробничим відділом «Державтотранс НДУ проект»Мінтранс України і відображає господарську діяльність підприємства, в тому числі і технологію накопичення стічних вод, повторної їх очистки і використання для мийки рухомого складу АТП. Цей факт підтверджується висновками комісії, за № 193, створеної 11.05.2006 р. за розпорядженням Лозівського міського голови. Крім того, колодязні мережі побутової каналізації для прийому побутових стоків не можуть бути накопичувальними точками прийому вод від опадів з території АТП, оскільки колодязі знаходяться поза заасфальтованою територією на трав’яних газонах, а також підприємством розроблений «Паспорт водного господарства», де п.24 «Витрати ливневих вод»позначено, що поверхневі стічні води потрапляють по колектору ливневої каналізації в накопичувальні резервуари, з подальшим скидом в штучне водоймище.

Позивач в свою чергу, вважає рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його в силі, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що він сумлінно виконав умови, укладеного між ним та відповідачем договору за № 149 від 01.05.2005 р. на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію. Відповідно умов договору, позивач зобов’язався в межах балансової належності мереж забезпечувати відповідача питною водою, що відповідає діючому стандарту або дозволу Держстандарту України та міністерства охорони здоров*я України на відхилення від стандарту в розмірі встановленого ліміту в обсязі достатньому для забезпечення технологічних та власних потреб, а також приймати від відповідача стічні води в розмірі встановленого ліміту. Відповідач зобов’язався сплачувати кошти за отримані послуги.

   Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи докази по справі на їх підтвердження, їх, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги  з наступних підстав.

   Позивач звернувся з позовом до місцевого господарського суду в якому   просив   стягнути   з   відповідача   на його  користь   заборгованість в сумі 22060,07 грн., з яких 20899,81 грн. основного боргу, 365,74 грн. 3% річних, 115,16 грн. заборгованості по індексу інфляції, 679,36 грн. пені, а також покласти на відповідача витрати по веденню справи до ст. ст. 46, 49 ГПК України.

   Відповідач проти суми позову заперечував посилаючись на те, що з серпня 2005 року (через три місяці після укладання договору) позивач безпідставно, не надаючи ніяких рахунків, почав надавати рахунки для оплати, за якими об’єм стічних вод більше кількості спожитої питної води в 6-14 разів, що свідчить про порушення умов п.8 договору щодо приймання стічних вод в міську каналізацію.

 ТОВ НПП „Екопром" було розроблено „Паспорт водного господарства", в якому п.24 „Витрати ливневих вод" зазначено, що поверхневі стічні води потрапляють по колектору ливневої каналізації в резервуари - накопичувачі з подальшим скидом в штучне водоймище.

      Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В даному випадку, саме позивач повинен був довести суду та надати відповідні докази в підтвердження фактичної суми боргу та відповідний розрахунок суми позову і суд не повинен замість сторони доводити зазначені в позові обставини.

   Як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом з позовом наданий розрахунок суми заборгованості (аркуш справи 6), в котрому зазначені лише дати надсилання рахунків за надані послуги та суми рахунків, а також надані самі рахунки (аркуші справи 29-35). Однак, в зазначеному розрахунку та наданих рахунках не зазначено яким чином позивач обґрунтував суму фактично наданих послуг і не надав відповідного розрахунку наданих послуг.

    Відповідно до вимог ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності всіх учасників процесу.

    Розглядаючи позов та виносячи рішення місцевий господарський суд не надав належної оцінки запереченням відповідача що надані до справи рахунки для оплати стічних вод більше кількості спожитої питної води в 6-14 разів, та не витребував у позивача відповідних доказів.

   Посилання місцевого господарського суду в своєму рішенні, що сума заборгованості 20899,81 грн. обґрунтована наданими до справи доказами безпідставна.

   Відповідно до п. 3 наданого до справи договору, при укладанні договору „Абонент”, (відповідач по справі) надає Паспорт водного господарства, в котрому повинні бути відображені всі необхідні показники для водопостачання та проведення розрахунків за укладеним договором.

  Місцевий господарський суд не витребував у сторін та не надав належної оцінки відсутності зазначеного паспорту, тобто основного документу щодо взаємовідносин сторін.

  Відповідно до п. 4 договору облік кількості використаної води здійснюється по показниками лічильника №44833, показники якого здійснюються позивачем. Жодних доказів в підтвердження фактичного надання послуг відповідно до встановленого лічильника позивачем до справи не надано, а надані до справи рахунки (без відповідних розрахунків) не можуть вважатись такими доказами, до того ж при наявності заперечень відповідача.

  Відповідно до п. 8 договору кількість стічних вод, що поступають до каналізації, визначається по кількості води, котра поступає до комунального водопроводу (в т.ч. і згідно актів, складених з порушенням „Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України” з других джерел водопостачання, відповідно з показниками водолічильника, а в разі їх відсутності –відповідно з нормами водоспоживання.

 „Водоканал” (позивач по справі) приймає додаткову кількість стічних вод, котрі поступають в міську каналізацію в період дощів і снігопадів в розмірі 20% від розрахункового обсягу ливневих стічних вод від загальної площі за даними гідрометеоценту  (згідно п. 15.9 „Правил”).

  Жодних доказів (розрахунків, актів тощо) відповідно до вимог п. 8 договору та п. 15.9. „Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України” з урахуванням показників (даних) гідрометеоценту в обґрунтування заявленого позову позивач не надав.

  З наданих до справи рахунків взагалі не вбачається з чого саме складається сума боргу, тобто з надання послуг по водопостачанню чи з надання послу по отриманню додаткових стічних вод, з урахуванням проведених відповідачем платежів.

  На підставі викладеного, позивач не довів суду та не надав відповідних доказів щодо обґрунтованості заявленого позову та його суми.

  Також, судом не надано належної оцінки акту обстеження господарчо-побутової каналізації на території відповідача від 12 травня 2006 року, складеного на виконання розпорядження Лозівського міського голови №193 щодо встановлення можливості попадання у міську каналізаційну мережу стічних вод, утворених внаслідок дощів та сніготанення, згідно якого колодязі у кількості 7 штук, що розташовані на території відповідача з урахуванням проекту реконструкції підприємства в тому числі і технології накопичення стічних вод та наявністю власного накопичувального резервуару місткістю 1500м3 для збору води від опадів з території відповідача.

  Крім того, як вбачається з наданих документів, при укладанні спірного договору, відповідачем був надісланий до позивача протокол розбіжностей, згідно якого він погодився з редакцією позивача по п. 8 договору в частині встановлення обсягів стічних вод з урахуванням показників лічильників, а в разі їх відсутності згідно з нормами, виключивши з пункту договору обов’язкове нарахування 20% від розрахункового обсягу ливневих стічних вод від загальної площі підприємства. Отримання протоколу розбіжностей не заперечує і представник позивача. Після отримання протоколу розбіжностей, позивач надіслав на адресу відповідача протокол узгодження розбіжностей. Як підтвердив представник позивача, протокол узгодження розбіжностей відповідачем він не отримував і переддоговірний спір на розгляд суду не надсилав, вважаючи, що пункт 8 договору був прийнятий в редакції позивача відповідно вимог п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України.

Однак заперечення позивача у відзиві на апеляційну скаргу в цій частині безпідставні. Відповідно до вимог п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі Закону, або сторона —виконавець за договором, що у встановленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Як зазначено вище і не заперечується сторонами, позивач, отримавши протокол розбіжностей, не передав у зазначений термін до суду розбіжності що залишилися неврегульованими і, відповідно до вимог п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, пункт 8 договору вважається прийнятим в редакції відповідача.

Посилання позивача на іншу розглянуту справу судом між тими ж сторонами за інший період договірних відносин також безпідставне.

Відповідно до п. 5 ст. 35 ГПК України, факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Тобто, господарский суд, своїм рішенням не може змінювати норму передбачену Законом. В даному випадку, суд не може змінювати норми (порядок визначення договору в тій чи іншій редакції) встановлені п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України.

Тому, невірне тлумачення судом нормативного акту не може вважатись преюдицією та фактом, який не повинен доводитись при вирішенні іншого спору між тими ж сторонами іншим судом.

       Таким чином, рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2006 р. по справі №08/330-06 винесено при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи. В зв’язку з чим, рішення підлягає скасуванню а апеляційна скарга задоволенню.

      Керуючись ст.ст. 33, 35, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п.п.1,2 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

                                                    постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2006 р. по справі № 08/330-06 скасувати та в позові відмовити.   Стягнути з Комунального підприємства „Водоканал" Лозівської міської Ради (64600, Харківська обл., м.Лозова, вул.Степова, 3, р/р26003007046 ХОД АППБ „Аваль", МФО 350589, код 33373500) на користь Відкритого акціонерного товариства „Лозівське автотранспортне підприємство №16309" (64600, м.Лозова, Харківська обл., вул. Польова, 1, р/р26000201816001 Лозівське відділення ХГРУ „Приватбанк", МФО 351533, код 14082622) – 111,00 грн. за подання скарги. Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

              Головуючий суддя                                                  Могилєвкін Ю.О.

                               судді                                                 Пушай В.І.

                                                                                           Плужник О.В.