ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

Головуючий у 1-й інстанції: Волощук В.В.

                                                                      Суддя-доповідач:ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

"29" травня 2012 р. Справа № 2-а-864/11          

Житомирський апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючого судді Майора Г.І.

суддів: Бучик А.Ю.

ОСОБА_2,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від "07" липня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

18 березня 2011 року ОСОБА_4 звернулася до Олевського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 07 липня 2011 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевському районної державної адміністрації щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_4 допомоги передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 18.09.2010 року по 18. 03. 2011 року.

Зобов’язано ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевському районної державної адміністрації провести перерахунок та виплатити ОСОБА_4 допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановивши її на рівні 40 процентів від мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством щомісячно, за період з 18.09.2010 року по 18.03.2011 року з урахуванням проведених виплат.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі. В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадови і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991р. віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а також є потерпілим від аварії на ЧАЄС 3-ї категорії, що підтверджується відповідними посвідченням та довідкою.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств та відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При цьому, визначаючи базову величину, з якої розраховується сума допомоги згідно зі ст.37 Закону, відповідачу слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, а не сумою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 року №836.

Виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору в частині того, яка сума підлягає стягненню з відповідача за визначений позивачкою період, застосуванню підлягають саме ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тому позивач, відповідно до ст.37 Закону має отримувати допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до положень п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року №936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на яку посилається відповідач в своїй апеляційній скарзі, виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад (далі - уповноважений орган) за місцем реєстрації громадян працюючим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції в застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Олевського районного суду Житомирської області від "07" липня 2011 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: ОСОБА_5 ОСОБА_2

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 вул.Корольова, 17,с.Зубковичі,Олевський район, Житомирська область,11043

3- відповідачу ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області вул. Привокзальна, 5,м. Олевськ,Житомирська область,11002