ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-5003/10/0270
Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" січня 2011 р. м. Вінниця
Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Аліменка Володимира Олександровича
суддів: Курко Олега Петровича, Залімського Ігоря Геннадійовича
при секретарі: Афанасьєвої Зінаїди Володимирівни
за участю представників сторін:
позивача (апелянта) - ОСОБА_2
представника позивача - ОСОБА_3
представника відаповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 28.12.10 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: ОСОБА_5 - начальник Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів за час вимушеного прогулу , -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_2 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_5 –начальник Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та просила суд скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду та направити справу в суд першої інстанції для продовження розгляду. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року.
Відповідач в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції –без змін, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Положеннями ст. 99 КАС України чітко визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особі встановлюється строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.3 ст.99 КАС України).
Отже, як вбачається з приписів ч.3 ст. 99 КАС України початок місячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення. Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому при визначенні початку цього строку передусім суд бере до уваги момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення.
Тобто, йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що наслідки рішення стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про це рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що фактично ОСОБА_2 була ознайомлена з наказом КРУ у Вінницькій області від 14.07.2010 року №257-о "Про надання ОСОБА_2 відпустки з наступним звільненням", наступного дня, а саме 15 липня 2010 року, про що свідчить її підпис на зворотньому боці наказу.
Таким чином, відповідач самостійно та першочергово створив належні передумови достатнього інформування працівника –ОСОБА_2 щодо прийняття стосовно нього рішення у вигляді наказу від 14.07.2010 року №257-о "Про надання ОСОБА_2 відпустки з наступним звільненням", у зв`язку чим, ОСОБА_2 мала реальну можливість дізнатися про наявність такого рішення, яке вона, як позивач вважає протиправним та просить скасувати.
Колегія суддів звертає увагу на той факт, що позивач ознайомившись з наказом від 14.07.2010 року №257-о "Про надання ОСОБА_2 відпустки з наступним звільненням", не вчинив жодних вольових дій спрямованих на виконання обов`язку визначеного ст.99 КАС України і як наслідок звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, тобто коли позивач був достеменно обізнаним про прийняття оскаржуваного рішення, яким між іншим, одночасно вирішувалось питання щодо надання йому відпустки, останній повинен був дізнатись і про інші обставини стосовно наступного звільнення його за угодою сторін, які тільки після отримання трудової книжки відповідач розцінив, як порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стосовно дотримання відповідачем положень ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
З`ясовано, що у спірній ситуації, яка розглядається судом, припинення трудових відносин позивача відбулось за попередньою домовленістю (угодою) сторін, а не з ініціативи відповідача, свідченням чого є відповідний зміст заяви ОСОБА_2 та рішення відповідача, а відтак можливість видачі відповідачем копії наказу про звільнення позивача безпосередньо залежала від волевиявлення останнього. Тобто, за відсутності вимоги звільненого працівника (за винятком звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу), видати йому копію наказу, відсутній і обов’язок власника або уповноваженого ним органу вчинення таких дій у день звільнення працівника.
Більш того, слід зазначити, що відповідач фактично не міг вчинити дії спрямованні на видачу позивачу трудової книжки у день його звільнення, оскільки останній в цей день був відсутній на роботі. Втім, відповідач вжив інших заходів для виконання покладеного на нього обов’язку та надіслав позивачу повідомлення про необхідність одержання ним трудової книжки. Попри здійсненні дії, позивач, з невідомих відповідачу причин, проігнорував прохання останнього викладене у листі № 02-09-2-16/5664, а також за наявної у нього можливості, не надав відповідачу письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою, з метою її вчасного отримання.
В свою чергу, відповідач з метою уникнення висунення позивачем претензій з приводу несвоєчасної видачі (невидачі) трудової книжки, вжив наступних заходів та створив комісію, яка вчинила дії спрямовані на отримання позивачем його трудової книжки, що також не заперечувалось позивачем у поданій заяві.
Колегія суддів звертає увагу на той факт, що доводи апелянта щодо підробки підпису нічим не підтверджуються, оскільки як вбачається з поданих документів ОСОБА_2 не зверталася до експертних установ для встановлення достовірності свого підпису.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що саме з 15.07.2010 року у ОСОБА_2 виникло право на звернення до суду у встановлений статтею 99 КАС України строк, хоча, позивач до суду звернувся лише 02.12.2010 року. Тобто, визначений ч. 3 ст. 99 КАС України місячний строк давності щодо звернення до суду у справах про проходження публічної служби пропущено.
Позивач жодним чином не був позбавлений права (тобто мав реальну можливість) на юридичний захист в порядку адміністративного судочинства, як на момент ознайомлення з рішенням суб`єкта владних повноважень, так і в подальшому, тобто після виходу у відпустку та перебування у ній.
Однак, знехтувавши встановленими ч. 3 ст. 99 КАС України вимогами щодо строку зверненням до адміністративного суду, позивач втратив право на судовий захист, оскільки даний строк позивачем було пропущено.
Стаття 100 КАС України передбачає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
За змістом цієї статті адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач звернувся до суду після закінчення місячного строку звернення до суду, встановленого ч. 3 ст. 99 КАС України.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністиративного суду від 28 грудня 2010 року – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Ухвала суду виготовлена в повному обсязі 31.01.2011 року.
Головуючий Аліменко Володимир Олександрович
Судді Залімський Ігор Геннадійович
ОСОБА_6