справа № 22Ц- 2232/2008                     Головуючий у І інстанції Кафтанова В.В.

Категорія 5                                                    Доповідач у 2 інстанції Гуль В.В.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Мережко М. В,  суддів Гуль В.В.,  Волохова Л.А.,  при секретарі Приходько Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  3 особа: Ірпінське бюро технічної інвентаризації,  про визнання права власності на майно,  -

встановила:

22 січня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2,  в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 будинку АДРЕСА_1,  внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов'язань за договором доручення від 15 березня 2005 року,  оскільки останній відмовляється передати позивачу частину нерухомого майна в якості плати за вчинені юридичні дії.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просисть рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовув зв'язку з невірним застосуванням норм матеріального права при вирішенні цієї справи.

Відповідно до  ст.  308 апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,  якщо визнає,  що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається та як правильно встановлено при розгляді справи судом першої інстанції,  що 15 березня 2005 року між сторонами було укладено договір доручення,  згідно якого ОСОБА_1 протягом строку дії договору вчинив від імені відповідача певні юридичні дії,  плата за які згідно пунктів 1.3,  1.4 договору полягала у передачі повіреному майна,  що належить довірителю,  а саме 1/2 будинку АДРЕСА_1.

Вказані обставини сторонами не оспорені.

Розглядаючи вказаний спір та вирішуючи по суті заявлені по справі позовні вимоги,  суд першої інстанції виходив із того,  що спірне майно відповідачу не належить,  а тому в задоволенні позовних вимог відмовив за недоведеністю позивачем тих обставин,  на які він посилався як на підставу для задоволення позову.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів та вважає,  що апеляційна скарга підлягає відхиленню,  а рішення необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Правовідносини сторін виникли з договірних видносин,  а саме з договору доручення.

Відповідно до  ст.  1000,  1002,  1007 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчини від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії,  а довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату,  якщо вона йому належить.

Згідно  ст.  203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам цивільного законодавства та вчинятись у формі,  встановленій законом.

2

У договорі доручення від 15 березня 2005 року як плату за вчинення повіреним певних юридичних дій сторони встановили плату у вигляді відчуження на користь тобто у власність ОСОБА_1 нерухомого майна -1/2 будинку АДРЕСА_1.

Таким чином,  даний правочин має змішану форму та в його частині,  а саме в пунктах 1.3,  1.4 договору містить дію осіб,  спрямовану на набуття та припинення цивільних прав щодо нерухомого майна.

Право власності набуваеться на підставах,  що не заборонені законом,  зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно,  якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.  Статтею 182 ЦК України встановлено,  що право власності на нерухомі речі,  обмеження цих прав,  їх виникнення,  перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною,  здійснюється відповідним органом.

Згідно вимог цивільного законодавства правочини щодо нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню.

Статтею 220 ЦК України встановлено,  що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір доручення від 15 березня 2005 року,  що укладений між сторонами в його частині спрямований на набуття та припинення цивільних прав щодо нерухомого майна та нотаріально не посвідчувався.

Таким чином,  в цій частині договір є нікчемним,  оскільки містить дефект змісту правочину тобто невідповідність умов правочину закону.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків.

Крім цього,  слід зазначити наступне.

Відповідно до  ст.  З ЦПК України до суду може звернутися кожна особа за захистом своїх порушених,  невизнаних або оспорюваних прав,  свобод чи інтересів.

Позивач у цій справі звернувся за захистом цивільних прав у спосіб визнання права.

Проте,  питання визнання права власності регулюється  ст.  392 ЦК України,  згідно якої пред'явити позов до суду має лише власник майна та у позадоговірних відносинах.

Судом встановлено,  та як правильно встановлено судом першої інстанції,  що спірне майно - 1/2 будинку АДРЕСА_1 не належить ні позивачу,  ні відповідачу,  про що не має у справі ні належних,  ні допустимих доказів стосовно реєстрації спірного майна у встановленому законом порядку.

Таким чином,  підстав для звернення до суду з даним позовом у позивача не має.

Керуючись  ст.  308,  313-315 ЦПК України,   ст.  392 ЦК України,  колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2008 року

- залишити без змін.       

Ухвала набирає  законної сили з моменту  проголошення  та  може  бути

оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох

місяців.