ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2011 р.                                                                                 № 2а-5201/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

в складі: головуючого-судді                                        Журомської М.В.

за участі секретаря судового засідання                              Новосада В.М.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовною заявою Львівського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод»про стягнення адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів, -

в с т а н о в и в :

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод»про стягнення адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вказаний борг виник у зв’язку з несплатою відповідачем адміністративно –господарських санкцій за незабезпечення встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для відповідача на 2010 рік встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 46, проте у звітному році середньооблікова чисельність інвалідів становила 36 осіб.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивачем не взято до уваги положень спеціального закону, яким для ДП «Стрийський вагоноремонтний завод»є Закон України «Про залізничний транспорт», ст.15 якого передбачає інший норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, ніж ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши думку представників сторін, з’ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.

Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного й додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Разом з тим статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, створення робочих місць для інвалідів супроводжується обов’язком підприємства вжити всіх вище перерахованих заходів.

Згідно ст.19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.

Судом встановлено, що у відповідності до вимог закону для ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2010 рік в кількості 46 робочих місць.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 875-ХІІ норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Виходячи з вимог зазначеної норми, положення частини четвертої ст.15 Закону України «Про залізничний транспорт», які встановлюють інші нормативи, і на які посилається відповідач, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до частини п’ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ вважається працевлаштування роботодавцями інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Як вбачається з Акту про наслідки перевірки виконання статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»ДП «Стрийський вагоноремонтний завод»від 22 лютого 2010 року середньооблікова кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону № 875-ХІІ, становила 36 осіб, що свідчить про те, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів в 2010 році.

Кількість робочих місць, не зайнятих інвалідами, в 2010 році становила –10 (46 –36 = 10).

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ передбачена відповідальність керівників підприємств (об’єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання за незабезпечення за значених нормативів.

Згідно ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємства за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

На підставі Акту про наслідки перевірки виконання статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»ДП «Стрийський вагоноремонтний завод»від 22 лютого 2010 року поданого Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів проведений розрахунок заборгованості по сплаті адміністративно –господарських санкцій та пені за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2010 рік та ДП «Стрийський вагоноремонтний завод»нарахована суму адміністративно-господарських санкцій за незайнятих 10 робочих місць –263762,30 грн. та пеня за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій – 461,58 грн.

Судом також не беруться до уваги і доводи відповідача про те, що ним було вжито всіх заходів для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, згідно поданих Львівським обласним центром зайнятості даних у листі від 03.06.2011 року № 06-1857/0-11, кількість вакансій для інвалідів, поданих ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» упродовж 2010 року, становить 0 робочих місць.

Особливості організації робочого місця для інвалідів визначені статтею 18 Закону №875-ХІІ. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в України»індивідуальна програма реабілітації –комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що спочатку відбувається працевлаштування інваліда на звичайне робоче місце, а у разі потреби, з урахуванням особливостей конкретної особи і рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, створюється спеціальне робоче місце для інваліда.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод»(ЄДРПОУ 207703323, 82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Губенка, 2) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 23949066, м. Львів, пл. Маланюка, буд.6) заборгованість в сумі 263762 (двісті шістдесят три тисячі сімсот шістдесят дві) гривні 30 коп. та пеню в розмірі 461 (чотириста шістдесят одну) гривню 58 коп.

          Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

          У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 29.06.2011 року.

Суддя                                                               Журомська М.В.