ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

31.01.2007                                                                                   Справа № 22/132 

 

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лисенко О.М. (доповідача)   

суддів: Головка В.Г.,Чохи Л.В.  

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.

 

за участю представників сторін:

від позивача -  ОСОБА_1, довіреність № НОМЕР_1;

від відповідача 1 -  Шамаров Т.О., юрисконсульт, довіреність № 119  від 01.01.07;

від відповідача 2 - не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.55)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   приватного підприємця ОСОБА_2, смт. Веселе Запорізької області  на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.06р.   у справі № 22/132

за позовом  приватного підприємця ОСОБА_2, смт. Веселе Запорізької області

 

до   1- державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ

 

      2-державного підприємства "Свердловантрацит", м. Свердловськ,  Луганська область

 

про   стягнення 5310,0 грн.

ВСТАНОВИВ:

 

В судовому засіданні 31.01.07, за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Приватний підприємець ОСОБА_2, смт. Веселе Запорізької області звернувся з позовом до державного підприємства “Придніпровська залізниця”, м. Дніпропетровськ, державного підприємства “Свердловантрацит”, м. Свердловськ про стягнення 5310 грн. вартості недостачі антрациту.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.06 по справі № 22/132 (суддя Пуппо Л.Д.) в задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення вмотивовано тим, що акт приймання продукції від 10 жовтня 2005 року складено з порушенням вимог Інструкції П-6 у зв”язку з чим не може бути належним доказом недостачі.

Не погодившись із рішенням, позивач подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, а позовні вимоги задовольнити, посилаючись на такі обставини.

Вимога вантажоодержувача про видачу вантажу з обов”язковою перевіркою маси  у разі виявлення невідповідності маси вантажу та  складання комерційного акту була заявлена своєчасно та мотивовано.

Придніпровська залізниця вважає доводи скаржника безпідставними, просить залишити рішення без змін.

Державне підприємство "Свердловантрацит" відзив на апеляційну скаргу не надало, представник в судове засідання не з”явився.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

На адресу приватного підприємця ОСОБА_2. по залізничній накладній № НОМЕР_2 у вагоні № НОМЕР_3 від відповідача-2 надійшов антрацит.

Телеграмою від 09.10.05 вантажоодержувач звернувся до начальника Управління Придніпровської залізниці з вимогою про складання комерційного акту, оскільки вагон № НОМЕР_3, який прибув по залізничній накладній № НОМЕР_2, прибув з ознаками недостачі.

10.09.05 вантажоодержувач об 11 годин 00 хвилин почав приймання вантажу зі складанням акту приймання продукції відповідно до Інструкції П-6.

Відповідно до частин 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними  кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частинами 1, 2, 3 статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується    доставити    довірений    їй   другою   стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його  особі, яка  має  право на одержання вантажу (одержувачеві),  а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення  договору  перевезення  вантажу  підтверджується складанням   транспортної   накладної   (коносамента)   або  іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у  разі  порушення зобов'язань,  що випливають із договору перевезення,  сторони  несуть  відповідальність,  встановлену   за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Частинами 1, 2 статті 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти, сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Ці норми кореспондуються і з вимогами статей 306, 307, 317 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457, Статут залізниць України (далі Статут) визначає обов'язки, права і   відповідальність   залізниць,   а   також підприємств,  організацій,  установ  і громадян,  які користуються залізничним транспортом.

Статутом регламентуються порядок  укладання   договорів, організація та  основні  умови  перевезення  вантажів,  пасажирів, багажу,  вантажобагажу  і  пошти,  основні  положення експлуатації залізничних під'їзних колій,  а також взаємовідносини залізниць  з іншими видами транспорту.

Статтею 6 Статуту встановлено, що накладна - основний перевізний документ  встановленої  форми, оформлений  відповідно  до  цього  Статуту  та  Правил  і  наданий залізниці відправником разом з вантажем.  Накладна є  обов'язковою двосторонньою  письмовою формою угоди на перевезення вантажу,  яка укладається між відправником  та  залізницею  на  користь  третьої сторони  -  одержувача.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 5 Інструкції П-6 встановлено, що в усіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту  встановлюється пошкодження чи порча вантажу, невідповідність найменування, чи ваги вантажу та кількості місць, зазначених у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, які діють на транспорті, вантажоодержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту, а у разі неправомірної відмови органу транспорту від складання комерційного акту вантажоодержувач зобов'язаний відповідно до діючих на транспорті правил оскаржити цю відмову та здійснити приймання продукції у порядку, передбаченому даною інструкцією.

Відповідно до статей 105, 129 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та   особи,   які   виступають   від  імені  вантажовідправника  і вантажоодержувача,   несуть   матеріальну   відповідальність    за перевезення  у  межах  і  розмірах,  передбачених  цим Статутом та окремими договорами.

Обставини,  що можуть бути  підставою  для  матеріальної  відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів  під   час   залізничного   перевезення,   засвідчуються комерційними  актами  або  актами  загальної форми,  які складають станції залізниць.

Відповідно до Пункту 16 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.02 2334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.02 за № 567/6855, у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місця незагального користування протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику дирекції залізничних перевезень (далі Дирекція) безпосередньо або через начальника станції.

09.10.05 позивачем були направлені телеграми на станцію призначення та в Управління Придніпровської залізниці з вимогою скласти комерційний акт.

В той же день була направлена телеграма про прибуття вагону з ознаками недостачі і вантажовідправнику.

Оскільки залізниця відмовила вантажоодержувачу в прийманні вантажу з перевіркою маси, позивач здійснив приймання вантажу 10.10.05 зі складанням Акту НОМЕР_4 про приймання вантажу за кількістю відповідно до Інструкції П-6.

Як вбачається з Акту НОМЕР_4, час початку приймання зазначений 10.10.05 об 11 годин 00 хвилин (а.с. 14), але з відомості плати за користування вагонами (а.с. 31) вбачається, що вагон подано під вантаження 09.10.05 о 14 годині 30 хвилин, повідомлення про прибуття вагону вантажоодержувач надіслав залізниці 10.10.05 об 11 годин 30 хвилин. Час закінчення приймання у Акті НОМЕР_4 вказано -15:00, а у відомості про користування вагону приймання закінчено у 11:50.

В графі Акта НОМЕР_4: “Умови збереження продукції на складі отримувача до її приймання”, вказано: вантаж до початку приймання на зберіганні вантажоодержувача не знаходився.

Оскільки з часу отримання вагону від залізниці (09.10.05 14:30) і до початку приймання вантажу (10.10.05 об 11:30) вантаж знаходився без  охорони вантажоодержувача, колегія суддів вважає, що Акт НОМЕР_4 про приймання продукції по кількості від 10.10.05 не може бути прийнятий судом як належний доказ недостачі вантажу, оскільки після приймання вагону від залізниці і початком прийняття продукції не виключений доступ до вантажу сторонніх осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, підстав для скасування рішення, які передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу, відсутні.

Державне мито за перегляд справи по апеляційній скарзі покладається на скаржника.

На підставі викладеного та, керуючись статтями 49, 101-103, 105  Господарського процесуального кодексу України, суд -

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.06  по справі № 22/132  залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

 

Головуючий суддя                                                                            О.М.Лисенко

                                                                                               

Суддя                                                                                                 В.Г.Головко

 

Суддя                                                                                                 Л.В.Чоха