Справа №2-61/2008 року
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2008 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - Терещенко О.І.
при секретарі - Чобітько Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Конотоп і справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3, третя особа : Конотопський міськрайонний центр зайнятості про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших платежів та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивачки ОСОБА_2за довіреністю ОСОБА_1 в позовних вимогах, пред'явлених в її інтересах просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки : 1043 грн.52 коп. - вихідної допомоги в порядку cт. 44 КЗпП України ; 32 грн. 36 коп. - в рахунок оплати 2-х днів ( 18 та 19 січня 2005 року ) тимчасової непрацездатності позивачки; 33 грн. 02 коп. - компенсації за два невикористані дні основної щорічної відпустки; 21907 грн. 72 коп. - середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відповідно до вимог cт. 117 КЗпП України; 21907 грн. 71 коп. - середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що на день призначеного судового засідання (10 червня 2008 року ) складає 21907 грн. 72 коп. ; визнати звільнення позивачки на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України незаконним, змінити формулювання причин звільнення і вважати позивачку звільненою з 19 січня 2005 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю; зобов'язати відповідача зробити в трудовому договорі та в трудовій книжці позивачки запис про її звільнення з 19 січня 2005 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю; стягнути з відповідача на користь позивачки 20000, 00 грн. - моральної шкоди. Вимоги мотивує тим, що позивачка в період з 01 серпня 2002 року по 19 січня 2005 року працювала за трудовим договором у відповідача на посаді бухгалтера. В цей період відповідач грубо порушував її трудові права, які передбачені cт. 45 Конституції України та cт. cт. 2, 74, 75, 79, 80, 110, 115 КЗпП України стосовно ненадання їй належної кількості днів щорічної відпустки за перший робочий рік та ненадання щорічної відпустки за другий рік роботи, неповідомлення її в установленому порядку про розміри оплати труда при кожній виплаті заробітної плати, а також систематичної невиплати заробітної плати двічі на місяць - заробітна плата виплачувалась один раз на місяць із затримкою на 7-10, а іноді - 20 днів. У зв'язку з чим позивачка заявою від 17 січня 2005 року про звільнення розірвала трудовий договір з 19 січня 2005 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України - за власним бажанням внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю. Відповідно до cт. 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору( статті 38,39 ) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Заробітна плата позивачки за останні два місяці роботи становить 695 грн. 68 коп., її середньомісячний заробіток - 347 грн. 84 коп., розмір вихідної допомоги становить 1043 грн.52 коп., яку відповідач їй не сплатив. Копія наказу від 17 січня 2005 року № 2 свідчить про те, що дні 18 та 19 січня 2005 року, коли вона хворіла відповідачем не оплачені, що становить 32 грн. 36 коп. (695 грн. 68 коп. : 43 х 2). Відповідно до наказу від 22 липня 2003 року позивачці надавалась відпустка на період з 23 липня по 03 серпня 2003 року, в наказі зазначено на те, що до роботи вона повинна приступити 04 серпня 2003 року; за наказом від 07 вересня 2004 року їй надавалась відпустка на період з 13 по 24 вересня 2004 року, за цим наказом до роботи вона повинна була приступити 25 вересня 2004 року, що свідчить про те, що позивачкою була використана основна відпустка за перший робочий рік повністю, частинами по 12 календарних днів , що не відповідає вимогам cт. 241-1 ч.5 КЗпП України, за якою коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Строк першої частини щорічної відпустки позивачки починався з 23 липня
2003 року, отже, обчислення днів відпустки повинно було починатись з 24 липня 2003 року, оскільки до роботи позивачка стала 04 серпня 2003 року, фактично у відпустці вона була 11 календарних днів, а саме : 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31 липня, 01, 02, 03 серпня 2008 року, в той час як у заяві про надання відпустки позивачка просила надати їй відпустку з 23 липня по 04 серпня 2003, а не по 03 серпня 2003 року , як зазначено у наказі. Строк другої частини відпустки позивачки за наказом починався з 13 вересня 2004 року, отже, за вказаними правилами обчислення днів відпустки повинно було починатися з 14 вересня 2004 року, оскільки до роботи позивачка повинна була стати 25 вересня 2004 року, фактично у відпустці вона була 11 календарних днів , а саме: 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 вересня 2004 року , а тому відповідач повинен при звільненні виплатити позивачці грошову компенсацію за два невикористані дні основної щорічної відпустки в сумі 33 грн.02 коп. Трудовий договір позивачка розірвала з відповідачем 19 січня 2005 року, належні їй кошти в загальній сумі 1108 грн.90 коп. (1043 грн.52 коп., 33 грн. 02 коп. та 32 грн.36 коп.) відповідач не виплатив до теперішнього часу, а тому відповідач відповідно до вимог cт. 116 та cт. 117 КЗпП України повинен сплатити позивачці середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що становить 21907 грн. 72 коп. Посилається на те, що порушення відповідачем гарантованих ст. ст. 2, 74, 75, 79, 80, 110, 115 КЗпП України трудових прав позивачки має очевидний характер та підтверджується наказами відповідача від 22 липня 2003 року та від 07 вересня 2004 року щодо неправомірного поділу щорічної відпустки на частини, а також платіжними дорученнями відповідача від 26 січня 2005 року за № 1 та за № 33 про перерахування позивачці компенсації за невикористану щорічну відпустку та суми заборгованості по заробітній платі за останній період роботи та також те, що відповідач не оспорює факти: поділу щорічної відпустки позивачки за перший рік роботи на кількість днів, меншу за гарантовану законом ; ненадання позивачці щорічної відпустки повної тривалості два роки підряд; неповідомлення позивачці у встановленому порядку про дату початку відпустки у встановлені строки; неповідомлення позивачці у встановленому порядку про розміри її труда при кожній виплаті заробітної плати ; систематичної протиправної невиплати заробітної плати двічі на місяць. Звільнення позивачки з 19 січня 2005 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України стало перешкодою у працевлаштуванні позивачки, а тому за правилами частини 3 статті 235 КЗпП України орган, який розглядає трудовий спір, одночасно повинен прийняти рішення про виплату позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що становить 21907 грн. 71 коп. . Окрім того, вказаними діями відповідача позивачці завдано певні моральні страждання, розмір яких вона оцінює в сумі 20000,00 грн., просить вирішити вказане в судовому порядку.
В судовому засіданні заявлені вимоги підтримані представником позивачки ОСОБА_2 за довіреністюОСОБА_1
В судові засідання позивачка ОСОБА_2 не з'являлась, про день та час розгляду справи в суді належним чином повідомлялась, від неї находили письмові заяви (а.с. 12, 20, 36, 40, 45, 57, 72,88,96,122 т.2 ), в яких вона заявлені вимоги підтримувала та просила судові засідання проводити у її відсутність, в судове засідання -12 червня 2008 року позивачка також не з'явилась, про час та день судового розгляду повідомлена, за письмовою заявою, датованою 11 червня 2008 року просить судове засідання провести у її відсутність, заявлені вимоги підтримує (а.с. 142 т. 2).
В судових засіданнях відповідач - підприємець ОСОБА_3проти позову заперечував та пояснював, що дійсно між ним, як приватним підприємцем та ОСОБА_2 01 серпня 2002 року був укладений трудовий договір, який був відповідним чином зареєстрований у Конотопському міськрайонному центрі зайнятості, за умовами якого остання була прийнята на роботу в ПП «ОСОБА_3» на посаду бухгалтера, з оплатою праці у розмірі 202 грн.50 коп. на місяць, в робочий час з 08.00 год до 17.00 год., договір був укладений безстроково, ним передбачалось надання двох вихідних днів, щорічної відпустки -в розмірі 24 календарні дні, питання не передбачені договором вирішувались відповідно до вимог загальних норм законодавства України про працю, спорів між ним та ОСОБА_2 як з приводу виконання умов вказаного трудового договору так і щодо визнання його недійсним, а також скарг від ОСОБА_4 в тому числі і тих, які б стосувались порушення умов вказаного договору , а також трудового законодавства, за весь час роботи від ОСОБА_2 не надходило, відпустки ОСОБА_2надавались за погодженням із нею та відповідно до заяв, які нею подавались, нарікань на її роботу в нього не було. Однак, 17 січня 2005 року , на початку робочого дня , знаючи про те, що роботу підприємця , в тому числі і бухгалтерську планують перевіряти відповідні служби, ОСОБА_2 звернулась до нього із заявою з проханням звільнити її з роботи за власним бажанням з 18 січня 2005 року, проти чого він не заперечував, але оскільки її посада є відповідальною він пояснив їй про неможливість її звільнення з роботи на наступний день, після чого вона в кінці робочого дня подану нею
заяву попросила повернути, вона дійсно була їй повернута, а вона подала заяву про звільнення її з роботи за cт. 38 ч.3 КЗпП України , після чого на роботу не вийшла, а пізніше - 19 січня 2005 року надала листок непрацездатності за 18 та 19 січня 2005 року , який був виданий поліклінікою ВАТ «Червоний металіст», який є недійсним та з цих підстав не був оплачений. Він звільнив її за власним бажанням наказом № 2 від 17 січня 2005 року, хоча міг би звільнити за прогули, однак цього робити не став, маючи до неї гарне ставлення. Після цього від ОСОБА_1, який представляє її інтереси стали надходити різного роду скарги, вважає, що сама ОСОБА_2 подавати їх наміру не мала, це фактично робив він, саме він 01 лютого 2005 року у Конотопському міськрайонному центрі зайнятості наполягав на звільненні її з роботи на підставі cm.38 ч.3 КЗпП України . Вважає, що своїми діями ніяких порушень вимог чинного законодавства по відношенню доОСОБА_2 не допускав, всі грошові кошти, які підлягали їй до виплати після звільнення він їй виплатив. 28 січня 2008 року відповідачем була подана письмова заява розглядати справу у його відсутність (а. с. 55 т. 2).
Представник відповідача - приватного підприємця ОСОБА_3 - за довіреністю ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на те, що дійсно позивачка була прийнята на роботу в ПП «ОСОБА_3.» з 01 серпня 2002 року бухгалтером та 17 і 18 січня 2005 року не з»явилась на роботу, пізніше -19 січня 2005 року надала фіктивну довідку поліклініки ВАТ «Червоний металіст» чим фактично допустила прогул без поважних причин, з таких підстав, а саме: за cт. 40 ч.1 п.4 КЗпП України відповідач мав право звільнити позивачку з роботи, а тому може змінити формулювання причини звільнення позивачки на cт. 40 ч.1 п.4 КЗпП України та вважати її звільненою з 17 січня 2005 року , з таких же підстав вважає інші заявлені вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Представник третьої особи : Конотопського міськрайонного центру зайнятості, за довіреністю Мостепан Л.Л. в судовому засіданні в рішенні покладається на розсуд суду.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, яких достатньо, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із слідуючих підстав:
За змістом cт. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Із матеріалів справи та з пояснень осіб, які беруть участь у справі вбачається , що дійсно в період з 01 серпня 2002 року позивачка ОСОБА_2 працювала за трудовим договором ( а.с.5 т.1), укладеним з відповідачем - ПП «ОСОБА_3.» - на посаді бухгалтера, з оплатою праці у розмірі 202 грн.50 коп. на місяць, з 08.00 год до 17.00 год . За умовами вказаного трудового договору він укладений безстроково, ним передбачено надання двох вихідних, тривалість щорічної відпустки - 24 календарні дні, також зазначено на те, що при вирішенні питань, не передбачених цим договором, сторони керуються загальними нормами законодавства України про працю та , що спори з виконання умов трудового договору та спори про визнання трудового договору недійсним розглядаються районним судом.
17 січня 2005 року ОСОБА_2фактично припинила трудовий договір та нею була подана письмова заява до ПП «ОСОБА_3» про її звільнення за cm. 38 ч.3 КЗпП України з посиланням на порушення з боку останнього її трудових прав, які передбачені cт. cт. 74, 75, 79, 80, 110, 115 КЗпП України стосовно ненадання їй належної кількості днів щорічної відпустки за перший робочий рік та ненадання щорічної відпустки за другий рік роботи, неповідомлення її в установленому порядку про розміри оплати праці при кожній виплаті заробітної плати, а також систематичної невиплати заробітної плати двічі на місяць - заробітна плата виплачувалась один раз на місяць та проханням провести з нею повний розрахунок в день звільнення, (а. с. 6 т. 1)
Наказом № 2 по ПП «ОСОБА_3» від 17 січня 2005 року (а.с. 25 т.1) позивачка ОСОБА_2 була звільнена за cт. 38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку в кількості 35 днів ( за період з 01 серпня 2003 року по 01 серпня 2004 року - 24 дні та з 01 серпня 2004 року по 17 січня 2005 року -11 днів)
Вказані факти особами, які беруть участь у справі не оспорюються.
В судовому засіданні допитана як свідок ОСОБА_6 засвідчила те, що дійсно після того, як їй стало відомо про те, що ОСОБА_2 подала заяву з проханням звільнити її з роботи за власним бажанням, вона її вмовляла не робити такого, пізніше ОСОБА_2 ту заяву забрала , а потім подала нову заяву, яка фактично стала підставою для її звільнення, після чого від неї стали надходити різні листи та заяви; про розмір та суми нарахованої працівникам заробітної плати працівники підприємця могли ознайомитись у бухгалтера, яким проводились нарахування будь коли.(а.с. 153-155 т.1)
Відповідно до cт. 60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частина 3 cт. 38 КЗпП України зазначає на те , що працівник має право у
визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Представник позивачки ОСОБА_2 за довіреністюОСОБА_1 посилається на те, що за час роботи ОСОБА_2 відповідач грубо порушував її трудові права стосовно ненадання їй належної кількості днів щорічної відпустки за перший робочий рік та ненадання щорічної відпустки за другий рік роботи, неповідомлення її в установленому порядку про розміри оплати труда при кожній виплаті заробітної плати, а також систематичної невиплати заробітної плати двічі на місяць - заробітна плата виплачувалась один раз на місяць із затримкою на 7-10, а іноді - 20 днів.
Виходячи із змісту частини 3 ст.38 КЗпП України право працівника розірвати у визначений ним строк трудовий договір за власним бажанням наступає якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.
Чинним законодавством України, а саме: статтями 41,41-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення вимог законодавства про працю, про охорону праці, порушення чи невиконання колективного договору, угоди; статтями 172,173 , 175 КК України встановлена кримінальна відповідальність за грубе порушення законодавства про працю, угоди про працю, невиплату заробітної плати та інших установлених законом виплат.
В заявлених позовних вимогах представник позивачки ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_1 та сама позивачка ОСОБА_2 посилаються на грубе порушення трудових прав ОСОБА_2 а також систематичну невиплату заробітної плати двічі на місяць, наводячи відповідні мотиви.
Однак, ні представником позивачки ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_1ні позивачкою ОСОБА_2 не надано будь-яких доказів , які б свідчили про те, що на час подачі ОСОБА_2 заяви про звільнення вказані у заявлених вимогах обставини мали місце, тобто, відповідач - піддавався або адміністративному стягненню за порушення вимог законодавства про працю чи про охорону праці, порушення чи невиконання колективного договору, угоди, що може бути підтверджене постановою суду про накладення на нього адміністративного стягнення або він був притягнений до кримінальної відповідальності за грубе порушення законодавства про працю, угоди про працю чи невиплату заробітної плати та інших установлених законом виплат, вина в чому може бути встановлена вироком суду, що набрав чинності.
В ході розгляду справи в суді, сама позивачка пояснила, що нею в період роботи в ГІП «ОСОБА_3.» не подавалось письмових скарг щодо порушення її трудових прав. (а.с. 140 т.1 зворотня сторона, 141).
Зміст наказів по ПП «ОСОБА_3» від 22 липня 2003 року та 07 вересня 2004 року ( а.с. ЗО т. 1) про надання ОСОБА_2 12 днів - в рахунок відпустки з 23 липня 2003 року по 03 серпня 2003 року та 12 календарних днів - з 13 по 24 вересня 2004 року, хоча і протирічить вимогам cm. 79 КЗпП України , за якою поділ щорічної відпустки на частини будь - якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів, однак , відповідає проханню самої позивачки та змісту її заяв, які подавались нею до ПП «ОСОБА_3» та датовані 22 липня 2003 року та 06 вересня 2004 року.
Вказані накази у встановленому порядку ОСОБА_2не оспорювались, на даний час не змінені та не скасовані.
Окрім того, позивач не довів той факт, що дні 18 та 19 січня 2005 року, коли ОСОБА_2 хворіла відповідачем не оплачені безпідставно.
Листи Конотопської центральної районної лікарні за № №296 , 813/7, ( а.с. 29,112, т.1 ) та за №210/7 ( а.с. 39 т.2) стверджують той факт, що дійсно поліклініка ВАТ «Червоний металіст» має право на видачу листка непрацездатності тільки особам, які працюють на даному підприємстві, видача листка непрацездатності серії ВМ № 425995 ОСОБА_2(а.с. 91 т.1) була неправомірною.
Разом з цим, представник позивачки ОСОБА_2за довіреністю ОСОБА_1 посилається на те, що в наказі від 22 липня 2003 року, яким позивачці надавалась відпустка на період з 23 липня по 03 серпня 2003 року зазначено на те, що до роботи вона повинна приступити 04 серпня 2003 року; за наказом від 07 вересня 2004 року ,яким їй надавалась відпустка на період з 13 по 24 вересня 2004 року, до роботи вона повинна була приступити 25 вересня 2004 року, не вірно обраховані дні відпустки та встановлена дата, коли їй необхідно було виходити на роботу, що не відповідає вимогам cт. 241-1 ч. 5 КЗпП України.
Стаття 241-1 КЗпП України встановлює порядок обчислення строків,
передбачених КЗпП України, відповідно до неї коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Суд не вбачає у вказаних підрахунках відповідача порушень вимог зазначеної статті КЗпП України.
Згідно cт. 61 ЦК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 листопада 2006 року позовну заявуОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2задоволено частково, (а. с. 136-141 )
Вказаним судовим рішенням визнані необґрунтованими результати перевірок , проведених начальником інспекції - головним державним інспектором праці - Косодій Тетяною Володимирівно та державним інспектором праці Сумської області - Димитровою Т.О. щодо факту порушення фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 трудових прав ОСОБА_2
Як випливає із змісту зазначеної постанови суду, предметом судового розгляду також був акт перевірки № 18-06-318/191 від 10 березня 2005 року додержання законодавства про працю приватним підприємцем «ОСОБА_3» , складений інспектором праці Димитровою Т.О. , який мається в матеріалах справи на а. с. 77 т.1., в якому зазначено на те, що порушень законодавства про працю, на які є посилання у позові в ході перевірки ПП «ОСОБА_3» не було виявлено.
Фактично, цим судовим рішенням встановлені обставини, які не підлягають доказуванню, які могли бути підставами для визнання звільнення позивачки на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України незаконним та змінення формулювання причин звільнення на частину 3 статті 38 КЗпП України, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю; уповноваженим ним органом законодавства про працю.
Однак, у заявлених вимогах позивач посилається на грубі порушення відповідачем трудових прав позивачки, окрім зазначеного вище, зокрема, на порушення cm. 45 Конституції України , у якій зазначено на те, що право на відпочинок забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Умовами трудового договору, укладеного позивачкою з відповідачем - ПП «ОСОБА_3.» - передбачено надання позивачці роботи на посаді бухгалтера, з оплатою праці у розмірі 202 грн.50 коп. на місяць, час виконання робіт з 08.00 год до 17.00 год та перервами між ними, також ним передбачено надання двох вихідних та щорічної відпустки - тривалістю 24 календарні дні.
Вказаний договір був підписаний сторонами, тобто - укладений , а в подальшому зареєстрований в державній службі зайнятості, що не протирічить вимогам cт. cт. 23-24-1 КЗпП України; його умови у порядку , встановленому загальними нормами законодавства України про працю жодною із сторін не оспорювались; спору про визнання договору недійсним теж не було ; фактично позивачці надавались - щотижневий відпочинок, оплачувана щорічна відпустка, дотримувалась максимальна тривалість робочого часу, з чим позивачка в період роботи у підприємця була згодна.
Таким чином, грубих порушень відповідачем трудових прав позивачки не встановлено ні вказаним судовим рішенням суду ні матеріалами справи в їх сукупності, факти не дотримання з боку відповідача вимог чинного законодавства , в тому числі положень cт. cт. 74, 75, 79, 80, 110, 115 КЗпП України не можуть бути підставою для визнання такого грубим порушенням.
Суд не бере до уваги свідчення допитаних в судовому засідання як свідків працівників ПП «ОСОБА_3» - ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з приводу порядку надання кожному з них чергової відпустки, оскільки їх пояснення стосуються дотримання ПП «ОСОБА_3» їхніх особистих трудових прав, що не є предметом заявлених позовних вимог.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 з послідуючими змінами та доповненнями зазначено на те, що у справах про звільнення за cm. 38 КЗпП України суди повинні перевірити доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору, таких доводів позивачка не надавала.
Враховуючи вище викладене, виходячи із змісту заявлених позовних вимог представника позивачки ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_1 та позивачки ОСОБА_4, в яких обоє посилаються на необхідність зобов'язати відповідача зробити в трудовому
договорі та трудовій книжці позивачки запис про її звільнення на підставі частини 3 cm. 38 КЗпП України, оскільки відповідачем були допущені грубі порушення трудових прав ОСОБА_2 , систематична невиплата їй заробітної плати двічі на місяць, беручи до уваги те, що за частиною 3 cт. 38 КЗпП України право працівника розірвати у визначений ним строк трудовий договір за власним бажанням наступає якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору та, що ні представником позивачки ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_1 ні позивачкою ОСОБА_2 не надано будь-яких доказів , які б свідчили про те, що на час подачі ОСОБА_2 заяви про звільнення вказані у заявлених вимогах обставини мали місце, а саме : відповідач - піддавався або адміністративному стягненню за порушення вимог законодавства про працю чи про охорону праці, порушення чи невиконання колективного договору, угоди, або він був притягнений до кримінальної відповідальності за грубе порушення законодавства про працю, угоди про працю чи невиплату заробітної плати та інших установлених законом виплат, а також те , що судового рішення , яким би був встановлений факт грубого порушення відповідачем трудових прав позивачки, що могло бути підставою для її звільнення на підставі частини 3 cт. 38 КЗпП не існує та те, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк у порядку встановленому cm 38 КЗпП України і таким правом скористалась позивачка , суд приходить до висновку, що підстав для задоволення позову не має.
Керуючись cт.cт. 10, 60, 79, 88, 213,215 ЦПК України, ст.ст. 23-24-1, 38, 232, 241-1, КЗпП України, -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана до апеляційного суду Сумської області через Конотопський міськрайонний суд Сумської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга на рішення суду - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або протягом десяти днів без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.