ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 5011-30/13256-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого

Алєєвої І.В. Рогач Л.І.

за участю представників:

прокуратуриБондарчук В.М. - прокурор відділу Генеральної прокуратури України

позивачаПолікарпов А.О. - довіреність від 05.08.2014 року Дацьків А.Г. - довіреність від 05.08.2014 року

відповідачаОхріменко О.О. - довіреність від 06.02.2015 року Гречана Т.А. - довіреність від 02.06.2015 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора м. Києва Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на постановувід 16.03.2015 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 5011-30/13256-2012 господарського суду м. Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна))

до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів"

прозобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 р. ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" про зобов'язання відповідача відвантажити ріпак вагою 717 049 кг. відповідно до складської квитанції на зерно №228 від 07.09.2012 року, яке належить позивачу на праві власності, посилаючись на приписи статей 525, 526, частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України та статті 54 Господарського процесуального кодексу України вказуючи на те, що 05.07.2012 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір складського зберігання зерна №3. За умовами вказаного договору позивач передав на зберігання відповідачеві насіння ріпаку 1 класу урожаю 2012 року в кількості 1 292, 973 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно №146 від 01.07.2012 року. Зазначена квитанція пізніше була анульована і на залишок зерна заліковою вагою 717 049 кг. була виписана нова складська квитанція на зерно №228 від 07.09.2012 року.

Позивач листом №201 від 10.09.2012 року звернувся до відповідача з проханням здійснити відвантаження ріпаку. Однак, відповідач листом №254 від 10.09.2012 року повідомив про неможливість здійснити відвантаження зерна, оскільки відповідно до постанови начальника СВ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області про приєднання речових доказів від 04.09.2012 року, на спірний ріпак накладено заборону на відчуження та приєднано до кримінальної справи №7/176-12, як речовий доказ.

Позивач вказує на невиконання відповідачем вимог діючого законодавства України та умов Договору складського зберігання зерна № 3 від 05.07.2012 року в частині не відвантаження на вимогу позивача ріпака вагою 717 049,00 кг.

ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі вказуючи на те, що відповідач не здійснив відвантаження ріпаку через об'єктивні причини, про що повідомив позивача листом від 10.09.2012 р. №254 (том 1 а.с.51-55).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 р. залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 р. на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі № 5011-30/13256-2012 було зупинено до набрання законної сили рішенням від 10.01.2013 року у справі № 1705/3412/2012 Дубенського міськрайонного суду Рівненської області та до набрання чинності вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_10 за частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 209 Кримінального кодексу України і вирішення в порядку кримінального судочинства питання про повернення речових доказів по вказаній кримінальній справі (том 1 а.с.186-189, а.с.256-263).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2014 р. поновлено провадження у справі № 5011-30/13256-2012 та призначено її до розгляду на 07.08.2014 р. (том 2 а.с.25-26).

25.09.2014 р. ухвалою господарського суду міста Києва було змінено найменування позивача з ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" на ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" (том 2 а.с.185-186).

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. (судді Ващенко Т.М., Бондаренко Г.П., Трофименко Т.Ю.) позов задоволено повністю.

Зобов'язано ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Дубненський комбінат хлібопродуктів" відвантажити ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" ріпак вагою 717 049,00 кг відповідно до складської квитанції на зерно № 228 від 07.09.2012 р.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції посилаючись на приписи статей 949, 953 Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" дійшов висновку, що відповідач в порушення наведених вище вимог діючого законодавства України та умов Договору, не відвантажив на вимогу позивача ріпак вагою 717 049,00 кг.

За апеляційною скаргою ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Київський апеляційний господарський суд (судді: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 16.03.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року і направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заявник у касаційній скарзі, посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті при повному ігноруванні вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України та висновків, яких дійшов Дубенський міськрайонний суд Рівненської області при прийняті рішення від 10.01.2013 року по справі №1705/3412/2012 та винесені вироку по справі №559/2983/13-к від 17.03.2014 року. Зазначеними судовими рішеннями встановлено відсутність права власності позивача на зерно.

Крім того, скаржник зазначає, що покладення збитків, яких позивач зазнав у зв'язку з придбанням краденого майна на відповідача суперечить нормам чинного законодавства, оскільки ПАТ "ДПЗКУ" нікому ніяких збитків не завдавало, а передання ріпаку, який був речовим доказом у кримінальному провадженні законним власникам здійсненне на виконання обов'язкових вказівок суд.

Також, заявник касаційної скарги звертає увагу, що оскільки він не є власником зерна, товариство позбавлене можливості звертатися до правомірних власників зерна з будь-якими вимогами, а будь-який спір між ПАТ "ДПЗКУ" та власниками майна є безперспективним.

Прокуратура міста Києва також подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заявник у касаційній скарзі, посилається на те, що в діях зернової корпорації відсутній умисел на невиконання договору або необережність, наслідком якої можна було би вважати неповернення товариству насіння ріпаку. При цьому, зерновий склад діяв на виконання законних вимог слідчого та вироку суду у кримінальній справі.

Разом з цим, порушення кримінальної справи за результатами розгляду якої винесено вирок є саме тим випадком, внаслідок чого зерновий склад позбавився можливості розпоряджатися насінням ріпаку, що є підставлю для звільнення його від відповідальності за невиконання умов договору.

У відзиві на касаційні скарги ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" просило залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року без змін посилаючись, зокрема, на те, що вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17.03.2014 року, не позбавляє обов'язку відповідача виконати договір зберігання.

Також позивач звертав увагу на те, що відповідачем в касаційній скарзі не наведено доводів незаконності набуття права власності позивачем зерна та незаконність такого набуття не встановлена жодним судом.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, відповідача та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" підлягає задоволенню, а касаційна скарга Заступника прокурора м. Києва підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 05.07.2012 р. між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" (Зерновий склад) та ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" (Поклажодавець) було укладено Договір складського зберігання зерна №3, відповідно до умов якого Поклажодавець зобов'язався передати, а Зерновий склад зобов'язався прийняти на зберігання олійні культури (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2012 року, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною Договору та в установлений строк повернути їх Поклажодавцю або особі, зазначеній ним як, одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених Договором.

Пунктом 1.2 розділу 1 договору сторони узгодили, що Зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання Зерна за культурами і класами.

Згідно з пунктом 1.3 розділу 1 договору Зерно, що доставляється на зберігання Зерновому складу згідно із договором є власністю Поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном Поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого Договором, крім випадків, передбачених пунктом 4.2.5 договору.

Пунктом 3.4 розділу 3 договору сторони визначили, що вид, кількість і якість прийнятого на зберігання Зерна зазначається в складському документі.

За приписами пункту 3.13 розділу 3 договору, зерно вважається відвантаженим Зерновим складом з моменту видачі акта-розрахунку на зерно та товаротранспортної накладної. Зерно вважається переоформленим Зерновим складом з моменту видачі та підписання сторонами акта-розрахунку на зерно та складського документа.

Пунктом 4.1.5 розділу 4 договору сторони передбачили, що Зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного дня після прийняття його на зберігання.

Пунктом 4.1.10 розділу 4 договору Зерновий склад зобов'язався повернути зерно за першою вимогою Поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився за умови, якщо Поклажодавець за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна подає письмову заяву, в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження (том 1 а.с. 11-17).

01.08.2012 р. між ПП ОСОБА_11 (Постачальник) та ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" (Покупець) було укладено Договір поставки №519/1-077614, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти й оплатити наступну прокудукцію: Ріпак 1 класу, урожаю 2012 року у термін та на умовах, передбачених у цьому Договорі (том 1 а.с.19-20).

На виконання умов Договору поставки №519/1-077614 ПП ОСОБА_11 передав ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" 1 292, 973 тонн ріпаку 1 класу, що підтверджується накладною №136 від 01.08.2012 року (том 1 а.с.21).

Судами також встановлено, що відповідачем на підставі Договору складського зберігання зерна № 3 від 05.07.2012 р. прийнято на зберігання від позивача насіння ріпаку першого класу в кількості 1292973 кг урожаю 2012 року, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 146 від 01.08.2012 р. з приміткою "переоформлено з ФОП ОСОБА_11". Вказана складська квитанція була анульована і на залишок насіння ріпаку першого класу урожаю 2012 року заліковою вагою 717 049 кг була виписана складська квитанція на зерно № 228 від 07.09.2012 р. (том 1 а.с.22, 24).

Листом № 201 від 10.09.2012 р. позивач звернувся до відповідача з проханням роз'яснити причину відмови навантаження ріпаку 1 класу у вагони зерновози в кількості 717 049 кг., якій належить ТОВ "АСТІ (Україна)" згідно складської квитанції серія АФ №497007 від 07.09.2012 р. (том 1 а.с. 26)

Листом від 10.09.2012 року №254 відповідач повідомив позивача, що ріпак згідно складської квитанції серії АФ №497007 від 07.09.2012 року в кількості 717 049 кг. знаходиться під арештом згідно постанови про приєднання речових доказів СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області від 04.09.2012 року (том 1 а.с.83).

Відповідач листом № 235 від 14.09.2012 р. відмовив позивачу у відвантаженні ріпака в кількості 717 049 кг., у зв'язку з тим, що СВ Дубенський МВ УМВС України надало заборону на його відчуження, оскільки він придбаний шахрайським шляхом (том 1 а.с. 27).

Листом № 206 від 13.09.2012 р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою негайно розпочати відвантаження ріпаку першого класу урожаю 2012 року в кількості 717 049 кг. (том 1 а.с.29).

14.09.2012 р. своїм листом №214 позивач звернувся до відповідача з вимогою не допустити переміщення ріпаку першого класу урожаю 2012 року в кількості 717 049 кг. за межі зернового складу (том 1 а.с.28).

Згідно витягу №5620 з реєстру складських документів ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" що станом на 14 год. 30 хв. 21.09.2012 року ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" зберігало на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зерно згідно договору складського зберігання від 05.07.2012 №3, найменування зерна: насіння ріпаку І класу, фізична вага 717049 кг., термін зберігання на складі - до 31.05.2013 року (том 1 а.с.25).

11.09.20012 року начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай було винесено постанову про визначення місця зберігання речових доказів, згідно якої було вирішено передати для зберігання голові СВК ім. Лесі Українки Женевському Ростиславу Васильовичу 158129 кг. ріпаку (том 1 а.с.73)

12.09.20012 року начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай були винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно яких було вирішено передати для зберігання:

- голові СВК "Нива" Козарику Петру Олександровичу 34775 кг. ріпаку (том 1 а.с.74);

- голові СФГ "Серпанок" Музиці Богдану Мироновичу 89130 кг. ріпаку (том 1 а.с.75);

- голові ФГ "Нива" Гуменюку Петру Васильовичу 215109 кг. ріпаку (том 1 а.с.76).

13.09.20012 року начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай були винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно яких було вирішено передати для зберігання:

- голові ДП "Еліта" інституту сільського господарства Західного полісся НААН Мартинюку Олександру Михайловичу 82835 кг. ріпаку (том 1 а.с.77);

- голові ДП "Еліта" інституту сільського господарства Західного полісся НААН Мартинюку Олександру Михайловичу 244039 кг. ріпаку (том 1 а.с.78).

14.09.20012 року начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай були винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно яких було вирішено передати для зберігання голові ТОВ ім. Маркіяна Шашкевича Жабурняку Анатолію Петровичу 917109 кг. ріпаку (том 1 а.с.79).

01.10.20012 року начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай було винесено постанову про визначення місця зберігання речових доказів, згідно якої було вирішено передати для зберігання голові СФГ "Шанс" Тарасюку Володимиру Васильовичу 34417 кг. ріпаку (том 1 а.с.80).

У період вересень - жовтень 2012 року було здійснено відповідне передання та переміщення ріпаку, що підтверджується наявними в матеріалах справи наказами, накладними та актами - приймання передачі (том 2 а.с.94-177).

За приписами статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до присів статті 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Статтею 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

За приписами статті 952 Цивільного кодексу України, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

Відповідно до положень статті 956 Цивільного кодексу України, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Статтею 957 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

За приписами статті 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.

Вказані приписи кореспондуються з приписами статей 24, 32, 33, 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанції на вказані приписи законодавства, з урахуванням наявних доказів у справі та встановлених обставин справи стосовно того, що спірне зерно ріпаку було передано первісним сільгоспвиробникам на підставі вироку Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17.03.2014 року у справі №559/2983/13-к, уваги не звернули.

У зв'язку з чим спір, виходячи з його предмету, підстави та обраного способу захисту розглянутий судами не був.

Відповідні обставини справи, виходячи з приписів діючого законодавства щодо зберігання зерна на зерновому складі, порядку та підстав його повернення судами не встановлювались.

Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі №5011-30/13256-2012 та рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Касаційну скаргу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити.

Касаційну скаргу Заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І.Алєєва

Л. Рогач