АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/6202/12 Справа № 2-6111/11 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Григорченко Е.І.

Категорія 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів – Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі – Солод О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року, де ставить питання про його скасування, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником будинку незакінченого будівництвом будинку, готовністю 36%, по вул. Степній, 25 у м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області із господарськими будівлями та спорудами, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ААА №059073, виданого 23.10.1996 року державним нотаріусом Козятинської державної нотаріальної контори Вінницької області.

Власником будинку по вул. Степній, 25 у м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області був ОСОБА_4, який помер 08.12.2009 року /а.с. 33, 37/.

Згідно заяви до нотаріальної контори, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла донька спадкодавця - ОСОБА_5, дружина спадкодавця ОСОБА_3 відмовилася від прийняття спадщини.

Згідно акту погоджувальної комісії Підгородненської міської ради від 21.04.2011 року, межі земельної ділянки по вул. Степній, 25 у м. Підгородне не порушені.

Враховуючи встановлені обставини по справі, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у позові, оскільки позивачем не доведено зайняття відповідачкою, яка не є власником будинку по вул. Степній, 25 у м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, частини суміжної земельної ділянки позивача.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями свідків та самих сторін.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. ст. 116, 125, 126, 152 ЗК України, 16, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки позивач не довів, що саме позивачка перешкоджає користуватися земельною ділянкою та будинком.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі позивачем, що відповідачка захопила частину його земельної ділянки, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно листа Підгородненської міської ради від 18.05.2011 року погоджувальна комісія міської ради здійснила виїзд та встановила, що межі земельних ділянок № 23 і № 25 по вул. Степовій у м. Підгороднє відповідають технічній документації /а.с. 22/.

У відповідності до ст. 10 ЦПК України позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.

Проте будь-які докази, які б підтверджували в установленому законному порядку порушення його право володіння земельною ділянкою № 25 по вул. Степовій у м. Підгороднє, суду не надані.

Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення паркана тощо та відновлення межі, є передчасними, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними; види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Оскільки в даному випадку огорожа та межові знаки відсутні чи переміщені, і сторони оспорюють межу, тому ввідповідно до ч.1,2 ст.106 ЗК України порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Позивач в апеляційному суді пояснив, що його земельна ділянка не приватизована і межові знаки відповідною організацією не відновлювалися.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на те, що позивач користується незакінченим будівництвом будинком, експлуатація якого згідно припису ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняється, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні такою власністю не можна визнати обґрунтованими, оскільки позивач є власником зазначеного домоволодіння, який згідно з положеннями ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Однак, вищезазначені висновки суду не вплинули на правильність висновків суду щодо відмови у позові, який позивачем не доведений.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки, і висновків суду не спростовують.

Суд першої інстанції розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, –

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів, з дня проголошення.

СУДДІ: