Справа № 2а-228 /09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2009 р. Ленінський районний суд М. Луганська у складі:
головуючого судді: Матвєйшиної О.Б.
при секретарі: Бел*янінової Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська адміністративний позов
ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради, Головного Управління Державного казначейства України у Луганській області про визнання дій неправомірними та зобов*язання вчинити певні дії, про стягнення недоотриманих сум заборгованості на оздоровлення та щорічної одноразової допомоги до 05-го травня,
ВСТАНОВИВ
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому просить суд визнати неправомірними дії відповідача, Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у М. Луганську ради, яке в 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роках виплатило позивачу компенсацію на оздоровлення у зменшеному розмірі, ніж встановлено відровідно до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи „ \ далі Закон, та одноразову щорічну допомогу до 5-го травня за 2007, 2008 роки, ніж встановлено відповідно до ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» \ далі Закон, просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради, що фінансується за рахунок коштів головного распорядника та місцевих бюджетів ГУДКУ в Луганській області недоплачену суму на оздоровлення за вказані роки у сумі 7694, 90грн., виходячи з встановленого розміру мінімальної заробітної плати і передбаченої законом кратності 5, мотивуючи тим, що позивач, як інвалід 2-ої групи, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС користується правом на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, у вказаному розмірі, тоді як вказана компенсація позивачу у 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 p.p. нараховувалася на підставі постанов КМУ № 836 від 26.07.1996р., №562 від 12.07.2000р, та заборгованість, як інваліду війни 2-ї групи за 2007, 2008 роки у розмірі всього 6368, 48грн., та просив визнати дії УПСЗН Ленінської районної у м. Луганську ради неправомірними, в зв*зку з письмовою відмовою в перерахунку та виплаті заборгованості, що на його думку, порушують право позивача на соціальний захист і достатній життєвий рівень.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі, надав суду свої пояснення по справі та наполягав на задоволенні позову.
Представник відповідача УПСЗН Ленінської районної у м. Луганську ради позов не визнав, посилаючись на те, що виплата компенсацій проводиться з дня надання громадянином заяви. Конкретні розміри виплат на оздоровлення ліквідаторів аварії на ЧАЕС в 2003-2005 p.p. визначалися постановою КМУ № 836, відповідно до якої, інвалідам 2-ої групи внаслідок ЧАЕС, у 2004-2005р.р. виплачується допомога на оздоровлення у розмірі 26, 70 грн., з серпня 2005 року вступила в дію
постанова КМУ № 562 від 12.07.2005р., якою було скасовано пункт "є" пункту 1 постанови №836 та інвалідам 2-ої групи встановлений новий розмір компенсації у сумі 120 грн. Також суду пояснив, що допомога до 05-го травня виплачена позивачу відповідно до Закону України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, на такі ж суми виділено і бюджетні кошти, які використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, управління у межах бюджетних асигнувань здійснює свою компетенцію по виплаті всіх видів соціальної допомоги.
Представник третьої особи, Головного Управління Державного казначейства України у Луганській області позов не визнав, в письмових запереченнях пояснив, що головне призначення казначейської системи - сприяти оптимальному управлінню доходами та витратами бюджету, здійснення функцій контролю за цільовим спрямуванням коштів державного бюджету, повноваження на здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету надаються розпоряднику бюджетних коштів, яким в даному випадку є Міністерство праці та соціальної політики України.
Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.
Предметом судового розгляду є правовідносини, що пов*язані з забезпеченням соціального захисту громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та які мають статус інвалідів війни. Такі правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом, а також іншими законами та нормативно-правовими актами, що не суперечать чинному законодавству та Конституції.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач належить до 1 категорії постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції \надалі ЧАЕС, що підтверджено посвідченням НОМЕР_1, виданим 03.06.1999 p., довідкою Луганської обласної МСЕК сер. 2-20 CM №023827 від 13.10.2007 року, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради.
Відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. № 796-Х11 \ далі Закон
№ 796-Х11\ передбачена щорічна допомога на оздоровлення для інвалідів другої групи у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Тобто позивач має право на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.
При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Управління керувалося постановою КМУ від 26.07.1996р. №836, згідно якої у 2003, 2004, 2005 p.p. виплатило позивачу компенсацію на оздоровлення у розмірі по 26, 70грн. за кожний рік, та постановою КМУ №562 від 12.07.2005року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" \ далі-
постанова №562\, якою, у 2007, 2008рр. розмір такої допомоги у 120грн. був встановлений для інвалідів 2-ї групи.
Відповідно до ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Конституція має найвищу юридичну силу, закони і інші нормативні акти повинні їй відповідати. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; дотримання державою і її органами встановлених законом особистих, майнових прав гарантується Конституцією.
В рішеннях Конституційного Суду України у справах № 8-рп2005 від 11.10.2005р, № 7-рп2004 від 17.03.2004р., № 20-рп2004 від 01.12.2004р., № 6-рп2007 від 09.07.07р., 10-рп 2008 від 22.05.2008р. зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.
З моменту прийняття КМУ Постанов № 836, № 562 ними встановлені конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення у твердій грошовій сумі, а саме - для інвалідів 2-ої групи у 2003, 2004, 2005 p.p. - 26, 70грн., у 2007 р. - 120 грн., які залишалися незмінними, тоді як Закон встановлює розмір щорічної допомоги, як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати, до того ж ВРУ неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався Держбюджет України.
Оскільки ні ВРУ, ні КМУ в наступному будь-яких рішень щодо належного врегулювання цих питань не приймали, то виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, а також з огляду на приписи ч.4 ст. 9 КАСУ, суд вважає, що підлягають застосуванню ст. 48 Закону та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 p.p., а не постанови КМУ №562, № 836.
Застосування вказаних Постанов суттєво звужує обсяг прав позивача на соціальний захист, які є складовою конституційних прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень, передбачених ст. 22, 46 Конституції України.
Права позивача порушені і підлягають судовому захисту.
Таким чином, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає щорічна допомога на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати на момент виплати та фактично сплачених коштів у 2003р. -(185х5)-26, 70=898, 30грн.; у 2004р. -(237х5)-26, 70= 1158, 30грн., у 2005р. -(262х5)-26, 70=1283, 30грн.; у 2007р. - (400х 5) -120 =1880грн.; у 2008 р. - (515х5)-120=2455грн., тому сума недонарахованої і невиплаченої позивачеві компенсації на оздоровлення за вказаний період, з відрахуванням отриманих сум раніше, складає 7694, 90грн., яку слід стягнути за рішенням суду.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд вважає, що позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки на дані правовідносини він не розповсюджується взагалі, виходячи із наступного:
ст. 99 КАС України встановлено річний строк звернення до суду з адміністративним позовом, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися
про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Інше встановлено нормами спеціального Закону, який регулює правовідносини в державі в зв*язку з Чорнобильською катастрофою та ЦК України.
В ст. 13 Закону визначений обов*язок держави перед громадянином за шкоду завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи; виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 2-ої групи - 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров*я або смертю, позовна давність не поширюється.
У судовому засіданні також встановлено, що позивач є інвалідом війни 2-ої групи, що підтверджується посвідченням серії сер. Б №510959, виданим 6.12.2006 року, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради.
Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач, як інвалід 2-ої групи має право на отримання у 2007 році вказаної допомоги у розмірі 3280, 48грн. фактично отримав 360 грн., недоотримана сума складає 2920, 48грн., у 2008 році -3848грн., фактично отримав 400грн., недоотримана сума складає 3448грн., а в цілому недоїмка становила 6368, 48грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Задовольняючи позов в цій частині суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 05-го травня інвалідам війни 2-ої групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, встановлених на момент виплати.
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про пенсійне забезпечення" за № 1788 від 05.11.1991р. мінімальні пенсії за віком не можуть бути нижчими за розмір мінімального споживчого бюджету.
А відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування" за № 1058-15 від 09.07.2003р. мінімальні пенсії за віком не можуть бути нижчими за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ст. 1 ч.1 Закону України „Про прожитковий мінімум" № 966-14 від 15.07.1999р., -прожитковий мінімум є вартісна величина достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров*я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум даним Законом визначається відповідно до чотирьох категорій осіб, в тому числі й щодо осіб, які втратили працездатність.
Частина 4 ст. 1 вказаного Закону: до осіб, які втратили працездатність на разі з іншими відносить й інвалідів.
Відповідно до ст. 48 Конституції України пільги, компенсації та гарантії громадян України, право на які передбачені чинним законодавством є складовою їх конституційних прав на забезпечення достатнього життєвого рівня, який принаймі не може бути нижчим від прожиткового мінімуму встановленого Законом.
Відповідно до ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу гарантованого ст. 13 ч.5 Закону права позивачу шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. за № 6-рп2007р. ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп2008 рік п.20 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік", якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.
З огляду на тотожність ст. 29 Закону України «Про державний бюджет» відповідно на 2007р., ст. 20 Закону України „Про державний бюджет України на 2008рік" та виходячи з рішень Конституційного Суду України, суд вважає, що встановлений Законом про держбюджет України на 2007р., 2008 р. розмір щорічної допомоги до 05 травня не може бути застосований у спірних відносинах.
Зменшення Законами України «Про державний бюджет України» на 2007р., 2008р. розміру щорічної допомоги до Дня Перемоги також суперечить ч.ч.2, 3 ст. 2 Закону, згідно з якими права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом є недійсними.
Згідно з посвідченням позивач є інвалідом війни 2-ої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, відповідач та третя особа цю обставину не заперечує, тому суд доходить до висновку, що позивач має право на отримання щорічної разової допомоги до Дня Перемоги у розмірах, встановлених ст. 13 Закону.
Відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" від 15.03.2007р. №749, прожитковий мінімум у 2007 році, на момент виплати з 01.04.2007 року становив - 410, 06 грн., а відповідно до ст. 58 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 року № 107-У1, прожитковий мінімум у 2008 році, на момент виплати з 01.04.2008 року становив - 481, 00грн.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне державне страхування» розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового розміру для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню:
· за 2007 рік у розмірі 8 х 410, 06 грн.= 3280, 48грн.-360грн.=2920, 48 грн.
· за 2008 рік у розмірі 8 х 481, 00грн. = 3848, 00грн.-400грн.=3448грн., а в цілому 6368, 48грн.
Суд вважає за необхідне відмовити у стягненні з Головного Управління Державного казначейства України у Луганській області компенсації на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки, та щорічної грошової допомоги до 05 травня, оскільки вказане управління не є розпорядником бюджетних коштів і не має повноважень здійснювати вказані розрахунки.
Відповідно до ст. 94 КАС України судовий збір у справі слід віднести за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 11, 17, 99, 100, 159-163 КАС України, ст. 8, 19, 22, 46 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України у справах №7-рп2004 від 17.03.2004р., №20-рп2004 від 01.12.2004р., №8-рп2005 від 11.10.2005р., №6-рп2007 від 09.07.2007р., №10-рп2008 від 22.05.2008р., ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ЗУ „Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати" на 2003-2008роки, п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України,
ПОСТАНОВИВ
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Луганську ради з нарахуванням ОСОБА_2 компенсації на оздоровлення, та грошової допомоги до 05-го травня в розмірах менших, ніж встановлено Законами України №796-12 від 28.02.1992 року та № 3551-12 від 22 жовтня 1993 року, та письмової відмови виплати недоімки по компенсаціям.
Зобов*язати Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Луганську ради провести перерахунок недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 p.p., та стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Луганську ради на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів державного бюджету України недоотримані суми на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 р.р у сумі 7694гривень 90копійок.
Зобов*язати Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Луганську ради провести перерахунок недоотриманої щорічної одноразової допомоги до 05 травня за 2007, 2008 роки, та стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Луганську ради за рахунок Держбюджету України на користь ОСОБА_2 суму недоплаченої щорічної одноразової допомоги до 05 травня за 2007рік в розмірі 2920, 48 грн., за 2008 рік - 3448грн., а всього - 6368гривень 48копійок.
Судові витрати по справі віднести справі віднести за рахунок держави.
В іншій частині заявлених позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за необгрунтованністю.
постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подання у десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.