Справа № 2-а-1711/11

Категорія 99

П о с т а н о в а

І м е н е м У к р а ї н и

10.05.2011 року Суддя Новобузького районного суду Миколаївської області Бібік М.В. розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В с т а н о в и в :

    19.04.2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії в якій зазначила, що відповідно до ст.ст. 1, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”їй, дитині війни, повинна виплачуватися до пенсії щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У січні-квітні 2011 року зазначена державна допомога виплачувалась у меншому обсязі.

   Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008, яким положення пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”від 28.12.2007 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), позивачка просила визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування та виплати зазначеної соціальної допомоги, зобов'язати відповідача вчинити дії щодо нарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року та встановити її на рівні 30 % мінімальної пенсії за віком.

   Від відповідача надійшло заперечення на позов. У своєму запереченні відповідач зазначив, що управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області діяло в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, відповідач зазначив, що Законом України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, відповідач зазначив, що ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не застосовується. Також вказав, що жодним законом не передбачено, які органи повинні виплачувати підвищенні пенсії, за рахунок яких коштів та джерел, в якому процедурному порядку здійснювати призначення і яким чином обчислювати вказаний розмір. Відповідач зазначив, що статтею 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного Фонду України. Виходячи із зазначеного, відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України.

    Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

    Ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

  Правовий статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

  Відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

  Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася 28 серпня 1936 року, що підтверджується паспортом серії ЕО №103707, тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона являється особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.

 З огляду на наведене вище, суд прийшов до висновку, що позивачка відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання підвищення пенсії, яке передбачено Законом України “Про соціальний захист  дітей війни”.

   В силу ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 7 Закону України “Про соціальний захист  дітей війни”).

   Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

   При цьому статтею 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

  Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

 Але приймаючи до уваги те, що згідно з ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1 і ч. 2 статті 8 КАС України при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

   Суд вважає необхідним визначити, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

У Законі України “Про соціальний захист дітей війни”визначено, що  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

    З наведеного стає зрозумілим, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

   Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян має відповідати вимогам Конституції та Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

  Суд вважає необхідним підкреслити, що встановлений ст. 95 Конституції України, ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема, і Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

   Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 “У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 ст. 62, ч. 1 ст.66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

  Згідно рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”від 28.12.2007 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

  Суд враховує, що зазначені рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

 У відповідності до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

 Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

   Законом України „Про Державний бюджет України на 2011 рік” дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не зупинено.

Згідно зі ст.21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з січня 2011 року установлено 750 грн., з квітня 2011 року –764 грн.

   Отже, нарахування та виплата з січня 2011 року дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

    Посилання відповідача на те, що діючим законодавством не передбачений обов’язок здійснювати виплати, встановлені Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, судом не приймаються до уваги. Так, згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок  коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також  кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

   За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України “Про соціальний захист дітей війни”дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

  Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у в’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги.

   На підставі наведених вище доводів суд вважає, що позовні вимоги про визнання дій відповідача щодо не нарахування та несплати позивачу недоплаченої щомісячної грошової допомоги в розмірі, встановленому Законом України “Про соціальний захист дітей війни”неправомірними та зобов’язання вчинити дії щодо нарахування та виплати такої допомоги з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року підлягають задоволенню.

  Так як, судове рішення ухвалене на користь позивача, що не є суб'єктом владних повноважень, у відповідності до ст.94 КАС України, з Державного бюджету України на користь позивача належить  стягнути судові витрати по справі, що складаються із судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

 Керуючись статтями 11, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

П о с т а н о в и в:

  Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

    Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області в частині не нарахування та несплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року - неправомірними.

  Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Новобузькому районі Миколаївської області вчинити дії щодо донарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

  Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

   На постанову може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного адміністративного суду через Новобузький районний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя