ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ПОСТАНОВА
Іменем України
01.06.06 № 27/222/06-АП
суддя Дроздова С.С.
За позовом: Запорізького державного підприємства робітничого постачання «Залізничник», м. Запоріжжя
до Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1: Відкрите акціонерне товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2: Приватний підприємець Малиш Микола Володимирович, м. Запоріжжя
про визнання нечинним рішення № 37/621 від 01.08.05 р.
С у д д я Дроздова С.С.
Секретар судового засіданні Громова У.І.
За участю представників:
Від позивача: Севастьянов Р.Ю., юрист, дов. б/н від 21.11.05 р.
Від відповідача: Ярош О.М., завідувач сектором правового забезпечення та роботи із зверненнями громадян, дов. № 01-17/66 від 16.01.06 р.
Від третьої особи 1: Мальцев В.Є., начальник юридичного бюро, дов. № 67 від 12.01.06 р.
Від третьої особи 2: Малиш М.В., приватний підприємець, паспорт СА 435543 від 25.03.97 р.
У судовому засіданні, відкритому 25.05.2006 р. розгляд справи відкладався для надання сторонами додаткових доказів у справі та у зв’язку з залученням у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного підприємця Малиш Миколу Володимировича, м. Запоріжжя, відповідно до ч. 2 ст. 53 КАС України.
Відповідно до статті 167 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 01.06.2006 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Суд повідомив сторонам час виготовлення постанови в повному обсязі –06.06.2006 року. На підставі статті 160 КАС України постанова складається у термін не більше ніж п’ять днів.
З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.
Відповідно до п. 7 р. VII “Прикінцеві та перехідні положення“ КАС України, позовна заява розглядається в порядку, встановленому цим Кодексом.
Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суспільні відносини у сфері здіснення правосуддя у адміністративних справах виникають з метою розгляду адміністративних справ за позовом зацікавленої особи та з метою захисту прав, свобод та охоронюваних правом інтересів фізичних юридичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб. Таким чином предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв’язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю даних відносин є те, що вони пов’язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб’єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
18 квітня 2006 року Запорізьке державне підприємство робітничого постачання «Залізничник»звернулося до господарського суду з адміністративним позовом до Запорізької міської ради про визнання нечинним у повному обсязі рішення Запорізької міської ради № 37/621 від 01.08.2005 р. про затвердження приватному підприємцю Малиш М.В. місця розташування готельного комплексу по вул. Семафорній, 8.
20.04.06р. ухвалою господарського суду відкрито провадження у адміністративній справі № 27/222/06-АП та з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи, забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку, судом було призначене попереднє судове засідання на 25.05.2006р., витребувані у сторін документи та докази необхідні для розгляду справи.
Відповідно до статті 111 КАС України попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи для забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи протягом розумного строку.
У попередньому судовому засіданні 25.05.2006 р., у зв’язку із тим, що сторони не надали суду письмової згоди на перехід до судового розгляду спору у цей же день, як це передбачено ст. 121 КАС України, на підставі ч. 3 ст. 121 КАС України розпочато судовий розгляд справи № 27/222/06-АП у даному судовому засіданні.
25.05.06 р. позивач підтримав позовні вимоги, на підставах, зазначених у позові.
Відповідач проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.
24.05.06 р. відповідач надіслав на адресу суду письмове клопотання про залучення у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного підприємця Малиш Миколу Володимировича.
Клопотання про залучення ПП Малиш М.В. до участі у справі № 27/222/06-АП у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору задоволено судом, на підставі ст. 53 КАС України.
Ухвалою суду від 25.05.2006 р. розгляд справи відкладався для надання сторонами додаткових доказів у справі та у зв’язку з залучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Приватного підприємця Малиш Миколу Володимировича, м. Запоріжжя, відповідно до ч. 2 ст. 53 КАС України.
01.06.2006 р. розгляд справи 27/222/06-АП продовжено.
Відповідно до ст. 126 КАС України та змін, які внесені до розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України судове засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів, а саме програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
Судом оголошено про відкриття судового засідання. Також, оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їхні права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Частиною судового розгляду справи після підготовчої виступає розгляд справи по суті. Ця частина займає головне місце серед інших етапів судового розгляду справи, оскільки її ціллю є встановлення і перевірка фактичних обставин адміністративної справи.
Після доповіді головуючого судді у справі суд заслухав пояснення представників позивача та пояснення представників відповідача.
Позивач підтримав позовні вимоги, на підставах, зазначених у позові.
01.06.2006 р. позивач надав письмові пояснення до позовної заяви, в яких зазначив наступне, земельна ділянка, відносно якої було прийнято оспорюване рішення відповідача і відносно якої за рішенням відповідача було припинено користування третьої особи – відповідно до закону знаходиться у користуванні позивача з 25.05.00 р.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.90 р., який діяв на 25.05.00 р. при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить і право власності або користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. У разі цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об’єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.
25.05.00 р. Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 194/3 про оформлення права державної власності на об’єкти нерухомого майна було підтверджено право позивача повного господарського віддання на об’єкти нерухомого майна склад літ. “А” та склад літ. “В”, розташовані по вул. Семафорній, 8 м. Запоріжжя.
Земельна ділянка, на якій розташовані зазначені об’єкти нерухомості, по вул. Семафорній, 8 була виділена та надана в користування третій особі для забезпечення функціонування цих об’єктів нерухомості.
Таким чином, при переході прав на об’єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці, до набувача переходять у повному обсязі право користування цією земельною ділянкою за умови збереження її цільового призначення.
Отже, земельна ділянка відносно якої було прийнято оспорювань рішення відповідача вже з 2000 року знаходиться у постійному користуванні позивача.
Позивач є державним підприємством, тому його право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому об’єкти нерухомості по вул. Семафорній, 8, у зв’язку з прийняттям нового Земельного кодексу від 25.10.01 р. не припиняється.
Відповідно до ст. 37 Закону України “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за держаним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.
Право користування відповідною земельною ділянкою виникло разом з правом повного господарського відання на об’єкти нерухомості за адресою: м. Запоріжжя вул. Семафорна, 8, її цільове призначення не змінювалось, і на цей час є дійсним.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 36 Земельного кодексу України від 18.12.90 р. використання землі на Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про плату за землю” суб’єктом плати за землю є власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.
Відповідно до ст. 15 закону України “Про плату за землю” власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
01.06.06 р. третя особа - Відкрите акціонерне товариства “Запорізький електровозоремонтний завод” надало письмові заперечення на позовну заяву, зазначивши, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки згідно п. 2 рішення ВАТ “ЗЕРЗ”, припинено право користування земельною ділянкою, згідно з заявою, що відповідає ст. 151 земельного кодексу України. Таким чином, немає підстав визнати нечинним рішення у повному обсязі.
Третя особа - Приватний підприємець Малиш Микола Володимирович, 01.06.06 р. надіслав на адресу суду письмові заперечення на позов, в яких проти позову заперечив у повному обсязі та вважає рішення Запорізької міської ради таким, що відповідає та не суперечить нормам закону та не може бути визнано нечинним з наступних підстав:
По-перше: в позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішення в т.ч. міських рад відповідно до їх повноважень. На момент прийняття рішення, як далі зазначає позивач землекористувачами були Відкрите акціонерне товариства “Запорізький електровозоремонтний завод” –основний землекористувач та Запорізьке державне підприємство робітничого постачання «Залізничник»- як субкористувач і відповідно до ч. 1 ст. 151 Земельного кодексу України особи, зацікавлені у вилученні земельних ділянок, зобов’язані до початку проектування погодити із власником землі і землекористувачами та міською радою розмір земельної ділянки та умови її викупу.
Про винесення відповідачем рішення, ані ВАТ “Запорізький електровозоремонтний завод” ані позивач, начебто не були проінформовані.
Ці наведені в позовній заяві доводи частково не відповідають дійсності, частково надумані, оскільки позивач добросовісно переписавши з Земельного кодексу України частини статей, невірно їх тлумачить, намагається ввести суд в оману, тоді як вилучення земельної ділянки відповідачем провадилось з дотриманням норм Земельного кодексу України. Відповідач від ВАТ “ЗЕРЗ”, ще 27.12.04 р. одержав лист за підписом Голови правління, яким не заперечував проти вилучення частини земельної ділянки за адресою: вул. Семафорська, 8. після вилучення земельної ділянки ВАТ “ЗЕРЗ” також був проінформований. Відповідач не зобов’язаний був узгоджувати своє рішення з позивачем так як землекористувачем, ні як він себе назвав субкористувачем цієї ділянки він ніколи не був. А землекористувач не заперечував тоді і не заперечує зараз проти такого рішення відповідача.
По-друге: в позовній заяві позивач зазначає, що незважаючи на заборону проводити на вилученій ділянці будівельно-монтажні роботи до моменту її передачі в оренду, на земельній ділянці вже проводяться будівельні роботи. Більш того, були пошкоджені, (частково знесені) належні позивачеві об’єкти нерухомого майна. По зазначеному факту запорізькою транспортною прокуратурою порушено кримінальну справу.
Названі обставини не мають ніякого відношення до спору, який розглядається. Цілком можливо, що ці обставини будуть предметом іншого спору де теперішній позивач буде відповідачем. Акт перевірки дотримання Приватним підприємцем Малиш Миколою Володимировичем вимог земельного законодавства, який свідчить про відсутність будівництва на зарезервованій за ПП Малиш М.В. земельній ділянці, лист Запорізького транспортного прокурора та постанову слідчого про зупинення досудового слідства у названій позивачем кримінальній справі, які свідчать про те, що до знищення майна Запорізького державного підприємства робітничого постачання «Залізничник» ПП Малиш М.В. ніякого відношення не має.
По-третє: земельна ділянка, що зарезервована за ПП Малиш М.В., ніякого відношення до земельної ділянки на якій знаходяться об’єкти нерухомості позивача відношення не має. До прийняття рішення Запорізькою міською радою земельна ділянка належала Ват “ЗЕРЗ”. При прийнятті рішення відповідачем виконано всі необхідні, передбачені законодавством та іншими нормативними актами процедури розмежування з належними землекористувачами. Питання про погодження ПП Малиш М.В. місця розташування готельного комплексу неодноразово розглядались на засіданнях депутатської комісії Запорізької міської ради по комунальній власності, ресурсах, приватизації і земельним відносинах, де знайшло підтримку. Земельну ділянку перевіряли спеціалісти ЗМБТІ.
Відповідач проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, про що свідчать письмові заперечення надіслані на адресу суду 29.05.06 р.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд встановив:
01.08.05 р. Запорізькою міською радою прийняте рішення про погодження приватному підприємцю Малишу Миколі Володимировичу місця розташування готельного комплексу по вул. Семафорній, 8.
Пунктом 2 зазначеного рішення ВАТ “Запорізький електровозоремонтний завод” було припинено право користування земельною ділянкою площею 0,2046 га. По вул. Гоголя/Семафорна. Рішення прийняте Запорізькою міською радою на підставі ст. 151 Земельного кодексу України.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Право власності на землю –це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 12 Земельного кодексу України та п. 12 Перехідних положень цього кодексу, передбачено, що до розмежування земель комунальної та державної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім переданих у приватну власність, здійснюють відповідні міські ради. Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення питання регулювання земельних відносин відносить до компетенції міських рад. Тобто землею у м. Запоріжжі розпоряджається Запорізька міська рада.
Відповідно до ст. 151 Земельного кодексу України та розділу 1 (“Порядок погодження місця розташування об’єктів та надання земельних ділянок для розміщення об’єктів господарської діяльності”) “Порядку регулювання земельних відносин в м. Запоріжжі”, який затверджений рішенням Запорізької міської ради від 09.06.04 р. № 38 і є обов’язковим для керівництва в роботі виконавчих органів міської ради, суб’єктами підприємницької діяльності та громадянами, замовник листом-заявою на ім’я міського голови звертається з клопотанням про надання дозволу на підготовку матеріалів про погодження місця розташування об’єкта.
16.03.05 р. до Запорізької міської ради звернувся приватний підприємець Малиш М.В. з питання надання земельної ділянки по вулиці Семафорній, 8 під будівництво готельного комплексу. Відповідно до доручення міськвиконкому 14.07.2005 р. Запорізьким міським управлінням земельних ресурсів було видано технічне завдання на складання матеріалів погодження місця розташування готельного комплексу по вул. Семафорній, 8 та підготовку акту резервування земельної ділянки.
Згідно з Земельним кодексом України та Порядком регулювання земельних відносин в м. Запоріжжі приватному підприємцю Малиш М.В. було надано матеріали погодження місця розташування об’єкта. Матеріали погодження місця розташування об’єкта містять у собі всі необхідні позитивні висновки служб міста, що погодили резервування земельної ділянки, геодезично-картографічні матеріали, витяг з протоколу засідання містобудівної Ради при головному управлінні архітектури та містобудування м. Запоріжжя від 17.05.2005 р., яким було узгоджено передпроектні проробки розташування готельного комплексу для оформлення відповідних документів землекористування в установленому порядку та подальше проектування та інше. Розглянувши матеріали, керуючись ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виконавчий комітет Запорізької міської ради 28.07.2005 р. прийняв рішення № 274/143, яким погодив ведення проектування готельного комплексу по вул. Семафорній, 8, на протязі 1 року на земельній ділянці орієнтованою площею 0,2171 га. У подальшому Запорізька міська рада розглянувши матеріали погодження місця розташування готельного комплексу прийняла рішення від 01.08.2005 р. № 37/621, яким дозволила приватному підприємцю Малиш М.В. вести проектування готельного комплексу по вул. Семафорній, 8 на протязі 1 року на земельній ділянці орієнтованою площею 0,2171 га. В межах згідно з планом, на землях Запорізької міської ради. На виконання рішення Запорізької міської ради, приватним підприємцем Малиш М.В. було одержано акт резервування земельної ділянки на проведення проектно-вишукувальних робіт від 13.09.2005 р. № 477 та укладено договір про плату за резервування земельних ділянок від 13.09.2005 р.
Згідно рішення Запорізької міської ради від 01.08.05 р. № 37/621 ПП Малиш М.В. було дозволено виконання на земельній ділянці проектно-вишукувальних робіт. Спірне рішення не надавало право на проведення будівельно-монтажних робіт на земельній ділянці, визначеній під проектування готельного комплексу.
Відповідно до матеріалів погодження місця розташування об’єкта земельна ділянка загальною площею 0,2171 га. утворилась за рахунок трьох земельних ділянок, а саме:
Земельна ділянка (S 1) площею 0,1998 га утворилась за рахунок земель раніше наданих Запорізькому електровозоремонтному заводу в смузі відчуження залізниці. Ділянка поросла чагарником, знаходилась у занедбаному стані. Ділянка огороджена цегляним парканом;
Земельна ділянка (S 2) площею 0,0125 га утворилась за рахунок земель Запорізької міської ради;
Земельна ділянка (S 3) площею 0,0048 га утворилась за рахунок відведеної рішенням МВК Запорізької міської ради від 27.12.01 р. № 497/112 “Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки (прибудинкової території) по вул. Гоголя, 126 ВАТ “Запорізький електровозоремонтний завод” для розташування житлового будинку. На земельній ділянці були розташовані (самовільно) металевий гараж та підвал. Приватний підприємець Малиш М.В. надав гарантійний лист, в якому гарантував до початку відведення земельної ділянки вирішити питання компенсації або перенесення вищезгаданих споруд. Відповідно до цього пунктом 5.2 рішення міської ради приватний підприємець Малиш М.В. зобов’язувався до відведення земельної ділянки вирішити питання про перенесення або компенсацію металевого гаражу та підвалу.
Тобто, на земельній ділянці, яка була зарезервована третій особі не було ніяких об’єктів нерухомості Запорізького державного підприємства робітничого постачання «Залізничник».
Позивач у адміністративному позові зазначив, що при винесені рішення питання вилучення земельної ділянки не було погоджено ні з позивачем , ні з землекористувачем –ВАТ “Запорізький електровозоремонтний завод”. Однак дані факти спростовуються тим, що у відповідності до вимог Земельного Кодексу України вилучення земельної ділянки погоджується саме з землекористувачем. ВАТ “Запорізький електровозоремонтний завод” надав лист від 27.12.2004 р. № 4344, в якому вказано, що правління заводу не заперечувало проти вилучення частини земельної ділянки придомової території за адресою вул. Симофорна, 8 площею 2654 кв. м. згідно схеми.
Щодо ствердження позивача про те, що вилучення земельної ділянки повинно було узгоджуватися саме з Запорізьким держаним підприємством робітничого постачання “Залізничник” законодавчо не обґрунтовано, так як відповідно до ст.ст. 141, 149 Земельного кодексу України земельна ділянка вилучається саме за згодою землекористувача.
На теперішній час рішення Запорізької міської ради від 01.08.05 р. № 37/621 третьою особою виконано, а саме: виконано та узгоджено архітектурно-будівельну частину робочого проекту готельного комплексу по вул. Семафорній, 8 для оформлення документів на землекористування в установленому порядку та подано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При вирішенні спору слід, по-перше, виходити з того, що акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт –це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що стосується актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.
Отже, рішення Запорізької міської ради четвертого скликання двадцять другої сесії № 37/621 від 01.08.05р. “Про погодження приватному підприємцю Малишу М.В. місця розташування готельного комплексу по вул. Семафорній,8”, яке в певній частині оспорюється позивачем, є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).
При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру) державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений.
Ця норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України, у статті 19 якої зазначено, що “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не довів, що в результаті винесення Запорізькою міською радою рішення № 37/621 від 01.08.2005 р. про затвердження ПП Малишу М.В. місця розташування готельного комплексу по вул. Семафорній, 8 було порушено норми ч. ч. 2, 10 ст. 149 та ч. ч. 1, 16 ст. 151 Земельного кодексу України.
У судовому засіданні 01.06.2006 р., на підставі статті 151 КАС України суд закінчив з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів –ст.152 КАС України.
Судові дебати –частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Позивач обґрунтовуючи свою правову позицію –посилався лише на обставини і докази, які викладені у позовній заяві та були досліджені у судових засіданнях.
Відповідач під час судових дебатів, підтримав свої заперечення, які викладені у письмовому відзиву та додаткових поясненнях.
Також були заслухані судом, представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ВАТ “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя у судових дебатах зазначила, що проти адміністративного позову заперечує у повному обсязі, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –приватний підприємець Малиш М.В., також заперечив проти адміністративного позову, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками. Представник позивача та третьої особи –2 скористалися репліками.
Після судових дебатів, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вступної та резолютивної частини постанови суду.
На підставі статті 167 ч.4 КАС України –суд має право проголосити лише вступну та резолютивну частини постанови суду. Суд повідомив усіх учасників адміністративного процесу про час виготовлення постанови суду в повному обсязі –06 червня 2006 року. Частина 4 ст.167 КАС України має вагоме значення для обчислення початку перебігу строку апеляційного оскарження відповідно до ст.186 КАС України.
Процесуальні документи, якими у відповідності до приписів статті 158 КАС України вирішується спір по суті, приймаються іменем України та негайно після закінчення судового розгляду. Це повною мірою витікає з приписів ч.5 ст.124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, де зазначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Господарський суд, дійшов висновку, що рішення Запорізької міської ради № 37/621 від 01.08.2005 р. про затвердження приватному підприємцю Малиш М.В. місця розташування готельного комплексу по вул. Семафорній, 8 відповідає вимогам чинного законодавства та прийнято у межах повноважень органу, що його видав. Підстав для скасування не має.
Судовий збір відноситься на позивача (стаття 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись ст. 4, п. 1 ст. 17, 49, 51, ст. 94, 121 ч.3, ст. 158 –166, 167 ч. 4 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанову підписано 06.06.06 р.
Суддя С.С. Дроздова