КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.03.2009 № 6/151
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипка І.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Загребний О.О. дов. №29-22/174 від 23.12.2008 року
від відповідача -1) Азарова О.В. дов. №81/205 від 25.04.2008 року 2) не з’явились
від третьої особи: не з’явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерство юстиції України
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.06.2008
у справі № 6/151 (суддя
за позовом Міністерство юстиції України
до Святошинське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м.Києві
третя особа позивача Державне казначейство України
про стягнення 12 803,77 грн.
ВСТАНОВИВ:
Міністерство юстиції України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Києві про стягнення 12803,77 грн. збитків.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 12.06.2008 року у справі №6/151 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 12.06.2008 року у справі №6/151, прийняти нове, яким задовольнити позов повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Одночасно позивачем було подано письмове клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду було отримано після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2008 року у справі №6/151 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м.Києва від 12.06.2008 року та відмовлено у прийнятті апеляційної скарги б/н від 30.09.2008 року на рішення Господарського суду м.Києва від 12.06.2008 року у справі №6/151.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.01.2009 року у справі №6/151 ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2008 року у справі №6/151 скасовано. Справу направлено до Київського апеляційного господарського суду для перегляду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2009 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 26.02.2009 року.
Згідно з розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2009 року було змінено склад колегії суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з нез’явленням у судове засідання 26.02.2009 року представників відповідача-2, третьої особи та з метою повного та всебічного розгляду справи, колегією суддів ухвалою від 26.02.2009 року розгляд справи було відкладено на 12.03.2009 року.
10.03.2009 року представником відповідача-2 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано відзив на позовну заяву з викладеними запереченнями проти позову та проханням розглядати справу без їх участі.
Згідно з розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 року було змінено склад колегії суду.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008 року у справі №6/151 скасувати повністю, постановити нове, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008 року у справі №6/151.
Представник третьої особи в судове засідання 12.02.2009 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, без участі представника третьої особи.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
17.07.1997 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції”.
Відповідно до ст.ст.19, 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов”язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд.
14.09.2001 року Європейським судом з прав людини була порушена справа проти України за заявою громадянина України Кобцева Олександра Миколайовича.
Підставою звернення до Європейського суду стало порушення прав Кобцева
О.М. під час розслідування кримінальної справи за обвинуваченням останнього у
незаконному зберіганні боєприпасів.
Європейський суд дійшов висновку, що у зв'язку з бездіяльністю національних органів влади мали місце чисельні затримки у розслідуванні даної справи, незважаючи на те, що складність справи не впливала на її тривалість, а правосуддя було здійснено не в розумні строки.
У зв'язку з цим Європейський суд вирішив, що тривалість провадження в цій справі не відповідала вимозі "розумного строку", чим було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.
За результатами розгляду справи Європейський суд 04 квітня 2006 року прийняв рішення, яким визнав прийнятною скаргу щодо надмірної тривалості кримінального провадження, встановив порушення п.1 ст.6 Конвенції, та вирішив, що Україна має сплатити заявнику суму в українських гривнях за курсом, що складає на день розрахунку 2000 ЄВРО як відшкодування моральної шкоди та будь - який інший податок, який може підлягати сплаті з зазначеної суми.
Відносини, що виникають у зв”язку з обов”язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, регулює Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Відповідно до вказаного Закону, відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини є Орган представництва, яким є Міністерство юстиції України.
Виконання рішення Європейського суду з прав людини здійснюється за рахунок Державного бюджету України (ст.3 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).
18.09.2006 року на виконання рішення Європейського суду від 04.04.2006 року за дорученням Міністерства юстиції України (платіжне доручення №905 від 15.09.2005 року) з рахунку Державного казначейства України було сплачено Кобцеву О.М. 12803,77 грн.
04.10.2006 року виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 04.04.2006 року закінчено.
Частиною 4 ст. 9 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом.
Виходячи з приписів ч.4 ст. 8 вказаного Закону моментом перебігу трьохмісячного строку є надходження коштів на рахунок стягувача, яким є заявник до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Отже, визначені Цивільним кодексом України вимоги, до яких застосовується скорочена позовна давність, не є виключними, і трьохмісячний термін звернення Органу представництва до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, є скороченою позовною давністю, встановленою Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Позивач звернувся до суду з позовом 05.03.2008 року, тобто з порушенням вищевказаного строку.
Враховуючи, що жодна зі сторін до винесення рішення не подала заяву про застосування позовної давності (ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України), господарський суд м.Києва дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків її спливу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позову та неможливість застосування положень ч. 4 ст. 9 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” до спірних правовідносин.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Виходячи з цього, органи виконавчої влади - це самостійний вид органів державної влади, які згідно з конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням здійснення однієї гілки державної влади - виконавчої.
Повноваження органу виконавчої влади - це закріплені за органом виконавчої влади права і обов'язки, в тому числі обов'язки нести відповідальність за наслідки виконання повноважень (“юрисдикційні” обов'язки).
Здійснюючи свої повноваження, які закріплені за органами виконавчої влади відповідно до покладених на них завдань і функцій, вони діють від імені та в інтересах держави як носії державної влади в Україні. Отже, обов'язок органу виконавчої влади нести відповідальність за наслідки виконання своїх повноважень є відповідальністю держави.
Статтею 1 Закону України “Про міліцію” передбачено, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (Указ Президента України від 03.03.2003, № 182/2003 “Про Положення про Державну судову адміністрацію України”).
З огляду на викладене, цивільно-правова відповідальність органів міліції та органів судової адміністрації за наслідки виконання своїх повноважень є цивільно-правовою відповідальністю держави.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, регулюються Бюджетним кодексом України.
Державний бюджет України визначає порядок формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади.
У той же час, виходячи зі змісту приписів ч. 4 ст. 8 Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, звернення Міністерства юстиції України як Органу представництва України з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, здійснюється в інтересах держави, а не у власних інтересах, і має на меті відновлення економічних втрат держави внаслідок неправомірних дій третіх осіб.
При цьому, враховуючи, що відповідальність органу виконавчої влади є нерозривно пов'язаною з відповідальністю держави і Державний бюджет України визначає порядок використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, останні не можуть бути відповідачами за вищевказаними позовами, оскільки у такому випадку відсутній захист інтересів держави та відновлення її економічних втрат.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позову, рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008 року по справі №6/151 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Міністерства юстиції України, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008 року у справі №6/151 залишити без змін.
Матеріали справи №6/151 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді