1 - 55

ВИРОК

  ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

05 червня 2008 року                                                                                                        місто Київ

Військовий місцевий суд Київського гарнізону в складі: головуючого - судді підполковника юстиції РИМАРА Є.П., при секретарях ЛОЗІ К.А., ШЕРЕМЕТ О.Ю., за участю державного обвинувача - військового прокурора Деснянського гарнізону підполковника юстиції КОЗАКЕВИЧА СВ., підсудного -ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3., у відкритому судовому засіданні в приміщенні військового суду розглянувши кримінальну справу за обвинуваченням військовослужбовця військової частини А-1288, старшого лейтенанта

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Сухолужжя Бєлгород-Дністровського району Одеської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, раніше не судимого, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 3 ст. 357 КК України, Судовим слідством військовий місцевий суд, -

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2008 року старший лейтенант ОСОБА_1, заступив у добовий наряд черговим по військовій частині А-1288 та отримав при цьому особисту табельну вогнепальну зброю - пістолет системи Макарова „ПМ" НОМЕР_1. Підозрюючи свого сусіда по кімнаті ОСОБА_2 в крадіжці свого мобільного телефону, ОСОБА_1 вирішив звинуватити останнього в цьому та налякати можливим застосуванням зброї, в разі якщо ОСОБА_2 не зізнається в крадіжці його, ОСОБА_1, мобільного телефону та не поверне його. Далі, ОСОБА_1, близько 12 години 04 січня 2008 року, разом з співслужбовцем ОСОБА_4, якого випадково зустрів по дорозі, прибув до свого помешкання, де він на той час проживав - кімнати АДРЕСА_2, де побачив на тумбочці мобільний телефон ОСОБА_2, моделі „NOKIA N73". Бажаючи заставити ОСОБА_2 повернути, на його думку, викрадений останнім телефон, ОСОБА_1 взяв телефон потерпілого та повідомив, що поверне взятий телефон, коли ОСОБА_2 віддасть на його думку викрадений ним телефон.

Далі ОСОБА_1, бажаючи безперешкодно покинути зазначене приміщення, всупереч волі потерпілого, його вимозі негайно повернути взятий телефон та виниклу через це між ним та потерпілим словесну суперечку із застосуванням ненормативної лексики, пригрозив ОСОБА_2 вбивством, якщо останній не поверне начебто викрадений ним мобільний телефон, вийнявши при цьому з кобури особисту табельну вогнепальну зброю пістолет системи „Макаров" „ПМ" НОМЕР_1 та утримуючи її у правій руці дулом до підлоги. ОСОБА_2, злякавшись висловленої щодо нього погрози, перестав протидіяти ОСОБА_1, внаслідок чого останній зміг безперешкодно покинути приміщення гуртожитку з телефоном потерпілого.

Крім того, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що ОСОБА_2 звільнений з військової служби, внаслідок чого в любий час міг залишити своє місце проживання у гуртожитку та не повернути на його, ОСОБА_1, думку викрадений останнім мобільний телефон, бажаючи перешкодити від'їзду ОСОБА_2 шляхом незаконного заволодіння паспортом громадянина України та іншими особистими документами ОСОБА_2, 07 січня 2008 року, близня 20 години прибув до вищевказаного приміщення і скориставшись тим, що в приміщенні в той час нікого не було, незаконно, шляхом викрадення, заволодів документами ОСОБА_2, а саме: паспортом громадянина України на ім'я ОСОБА_2 НОМЕР_2, посвідченням офіцера на ім'я ОСОБА_2 НОМЕР_3, розрахунковою карткою „ПриватБанку" „VISA Elektron" НОМЕР_4, дисконтною карткою SIM1015, дублікатом довідки - платника податків на ім'я ОСОБА_2 та сховав, а в подальшому ОСОБА_1 всі речі потерпілого ОСОБА_2 добровільно передав органам досудового слідства.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 винним себе у вчиненні вказаних злочинних дій визнав повністю, про обставини скоєного дав покази цілком відповідні викладеному вище і пояснив, що 25 грудня 2007 року перебуваючи на святкуванні дня народження ОСОБА_2 у кафе, він неодноразово користувався своїм мобільним телефоном „NOKIA 6233". Близько 05 години ранку наступного дня він повернувся у гуртожиток та ліг відпочивати, залишивши свій телефон на тумбочці. При цьому він не пам'ятає, чи зачиняв двері кімнати, а прокинувшись помітив, що його телефону „NOKIA 6233" не має на тумбочці. Розшуки телефону результатів не дали. 04 січня 2008 року перебуваючи у добовому наряді

близько 08 години ранку, біля штабу військової частини А-1288 він зустрів солдата ОСОБА_5, який і розповів йому, що 29 грудня 2007 року ОСОБА_2 хотів продати мобільний телефон. Вирішивши, що саме ОСОБА_2 вкрав його мобільний телефон і найкращий спосіб змусити зізнатись його крадіжці це -налякати, він, ОСОБА_1, залишив у кімнаті зберігання зброї набої до табельної зброї та пішов до гуртожитку, а зустрівши по дорозі лейтенанта ОСОБА_4, розповів йому про свої наміри та запропонував піти з ним, щоб в разі виникнення сварки, останній не допустив би застосування насильства. Близько 12 години 04 січня 2008 року вони вдвох зайшли у кімнату у гуртожитку, де в цей час спав ОСОБА_2, а на тумбочці біля ліжка, лежав телефон останнього „NOKIA N73". Він, ОСОБА_1, підійшов, взяв телефон потерпілого та став вимагати, щоб ОСОБА_2 розповів, який мобільний телефон він продавав. ОСОБА_2 повідомив, що він продавав телефон ОСОБА_5 та попросив повернути його мобільний телефон. При цьому ОСОБА_2 почав сперечатися з ним та вимагати повернути його телефон. Тоді, бажаючи швидше покинути приміщення гуртожитку з мобільним телефоном потерпілого, він вийняв з кобури особисту табельну вогнепальну зброю пістолет системи Макарова „ПМ" НОМЕР_1 та утримуючи його у правій руці дулом до підлоги, пригрозив ОСОБА_2 вбивством, однак присутній при цьому лейтенант ОСОБА_4 притримав його руку, після чого він відразу ж заховав пістолет у кобуру. ОСОБА_2 після таких його, ОСОБА_1, дій перестав просити повернути йому телефон. Далі, він, ОСОБА_1, повернувся до кімнати несення служби чергового по частині. В подальшому мобільний телефон потерпілого „NOKIA N73" він використовував на власний розсуд, а згодом повернув до органів досудового слідства. Крім того, 07 січня 2008 року біля 20 години, прийшовши до своєї кімнати та побачивши, що там нікого немає, він, будучи невдоволеним тим, що ОСОБА_2 до цього часу не зізнався у крадіжці його мобільного телефону, бажаючи перешкодити останньому в зв'язку із цим поїхати до свого постійного місця проживання - в АР Крим, викрав з тумбочки потерпілого паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 НОМЕР_2, посвідчення офіцера на ім'я ОСОБА_2 НОМЕР_3, розрахункову картку „ПриватБанку" „VISA Elektron" НОМЕР_4, дисконтну картку SIM1015 та дублікат картки - платника податків на ім'я ОСОБА_2, сховав, а в подальшому добровільно видав органам досудового слідства.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 показав, що 25 грудня 2007 року він зі своїми знайомими, серед яких був і ОСОБА_1, святкували свій день народження у кафе „Європа", після чого пішов ночувати до свого товариша ОСОБА_1, у якого і знаходився до 13 години 29 грудня 2007 року. Згодом повернувся до гуртожитку, де ОСОБА_1 розповів йому про зникнення його мобільного телефону. 04 січня 2008 року прокинувшись біля 12-ї години, він побачив у своїй кімнаті ОСОБА_1 та ОСОБА_4, одягнутих у військову форму, у ОСОБА_1 на портупеї висіла кобура з табельною зброєю. ОСОБА_1, підійшов до тумбочки, взяв його, ОСОБА_2, мобільний телефон у руки та став вимагати, ображаючи його нецензурною лайкою, щоб він, ОСОБА_2, розповів, який мобільний телефон він продавав. Він, ОСОБА_2 повідомив, що він продавав телефон ОСОБА_5 та попросив повернути його мобільний телефон, зауваживши, що мобільний телефон ОСОБА_1 не крав та взагалі в той день не ночував у гуртожитку. При цьому став підходити до підсудного. Між ними виникла словесна суперечка із застосуванням ненормативної лексики. Тоді, ОСОБА_1, вийняв з кобури пістолет системи „Макаров" „ПМ" та утримуючи його у правій руці дулом до підлоги, пригрозив йому, ОСОБА_2 вбивством, якщо він не верне викрадений телефон, після чого він перестав просити повернути йому телефон, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 покинули приміщення, при цьому ОСОБА_1 забрав його мобільний телефон „NOKIA 73". Крім того 07 січня 2008 року, після 20 години, повернувшись до вище згадуваної кімнати, він помітив, що в його тумбочці відсутні його документи, а саме: паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 НОМЕР_2, посвідчення офіцера на ім'я ОСОБА_2 НОМЕР_3, розрахункову картку „ПриватБанку" „VISA Elektron" НОМЕР_4, дисконтну картку SIM1015 та дублікат картки - платника податків на ім'я ОСОБА_2. 08 січня 2008 року він звернувся до військової прокуратури Деснянського гарнізону з заявою про злочин. Крім того, після наведених погроз підсудного він, ОСОБА_2, реально сприйнявши погрози вбивством, припинив проживання у гуртожитку і став проживати дома у свого товариша.

Крім особистого визнання, вина підсудного ОСОБА_1 в скоєні злочинів підтверджується добутими під час досудового слідства та розглянутими у судовому засіданні іншими доказами, які не викликають у суду сумнівів у своїй достовірності, підсудним та іншими учасниками процесу не заперечуються і підтверджуються в повному обсязі:

Так, допитаний судом як свідок, ОСОБА_4, показав, що випадково зустрівся з підсудним, який попросив пройти з ним до гуртожитку, де перебував ОСОБА_2. В кімнаті гуртожитку, де спав ОСОБА_2, ОСОБА_1, підійшов до тумбочки, взяв його, ОСОБА_2, мобільний телефон та став вимагати, ображаючи потерпілого нецензурною лайкою, щоб він, ОСОБА_2, розповів, який мобільний телефон він продавав. ОСОБА_2 повідомив, що він продавав телефон ОСОБА_5 та попросив повернути його мобільний телефон, зауваживши, що мобільний телефон ОСОБА_1 не крав. При цьому став підходити до підсудного. Між ними виникла словесна суперечка із застосуванням ненормативної лексики. Тоді, ОСОБА_1, вийняв з кобури пістолет системи „Макаров" „ПМ" та утримуючи його у правій руці дулом до підлоги, пригрозив ОСОБА_2 вбивством, якщо він не верне викрадений телефон, після чого

ОСОБА_2 перестав просити повернути йому телефон, а він та ОСОБА_1 покинули приміщення, при цьому ОСОБА_1 забрав мобільний телефон потерпілого.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1, незаконно, шляхом викрадення, заволодів паспортом, посвідченням офіцера та іншими важливими особистими документами громадянина ОСОБА_2, то відповідно такі дії підсудного суд кваліфікує за ч.3 ст. 357 КК України.

Дії ОСОБА_1, пов'язані з погрозою вбивством ОСОБА_2, при встановлених в судовому засіданні реальних підстав з боку ОСОБА_2 побоюватися здійснення цієї погрози, суд кваліфікує за ч.1 ст. 129 КК України.

При призначенні покарання підсудному, суд визнає і враховує, як обставини, що пом'якшує його відповідальність, те, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, в судовому засіданні покаявся у вчиненому, по службі характеризуються позитивно, в суді дав негативну оцінку своїм діям, а також те, що підсудний має незначний життєвий досвід, свої дії вчинив внаслідок недостовірної інформації, отриманої від сторонніх осіб. Крім того суд бере до уваги, що матеріальна шкода, завдана злочином усунута в повному обсязі, те, що підсудний вибачився перед потерпілим, а останній прийняв його вибачення, а також те, що батько ОСОБА_1 є інвалідом, а також хворобу його матері, внаслідок чого суд знаходить можливим застосувати при призначенні покарання за сукупністю вироків ст.ст. 69 та 58 КК України і перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, ніж обмеження волі - службового обмеження для військовослужбовця, оскільки саме такий вид та розмір покарання за даних умов, на думку суду, є справедливим а також необхідним і достатнім для виправлення підсудного.

До того ж, призначаючи покарання ОСОБА_1, суд враховує також і те, що вчиненню ним злочину певною мірою сприяла провокуюча поведінка потерпілого ОСОБА_2.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 323, 324, 328, 332 КПК України, військовий суд, -

ПРИСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 129 та ч.3 ст. 357 КК України, за якими призначити йому покарання:

·за ч. 1 ст. 129 КК України, у вигляді обмеження волі строком на 1 (один) рік 8 (вісім) місяців;

·за ч.3 ст. 357 КК України у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

За сукупністю злочинів, відповідно до ст. 70 КК України, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

У відповідності до ст. 58 КК України замість обмеження волі призначити ОСОБА_1 службове обмеження на той же строк з відрахуванням 20% із суми грошового забезпечення в доход держави.

Міру запобіжного заходу щодо засудженого - підписку про невиїзд - скасувати.

Речові докази по справі, зазначені на арк. справи 29-30, 86-87, після набрання вироком законної сили - передати ОСОБА_2 - для використання за належністю.

Речові докази по справі, зазначені на арк. справи 122-123, 128-129, після набрання вироком законної сили - передати до військової частини А-1288 - для використання за належністю.

Судові витрати по справі - за проведену судово-товарознавчу експертизу - покласти на засудженого ОСОБА_1 стягнувши на користь Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз суму 187, 80 грн.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку у військовий апеляційний суд Центрального регіону України через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення, а засудженим протягом того ж строку, з моменту вручення йому копії вироку.