№ 1-20

ВИРОК

  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30 травня 2008 року                                                                                                         місто Київ

Військовий місцевий суд Київського гарнізону в складі: головуючого - судді підполковника юстиції ДЯЧУКА С. І., при секретарях Загородній Ю. М., Лозі К. А., за участю державного обвинувача - заступника військового прокурора Київського гарнізону майора юстиції Москалюка О.П., підсудного - ОСОБА_1, його захисника - адвоката ОСОБА_2, потерпілого - ОСОБА_3, його законного представника - ОСОБА_4. у присутності педагога - ОСОБА_5 у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув кримінальну справу за обвинуваченням колишнього військовослужбовця Київського військового ліцею імені Івана Богуна (далі - Ліцею), колишнього майора

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кременчук Полтавської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, не судимого, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, колишнього командира 4 роти ліцеїстів - старшого офіцера вихователя Ліцею, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України.

Судовим слідством військовий місцевий суд -

ВСТАНОВИВ:

9 жовтня 2007 року близько 8 години ранку майор ОСОБА_1, будучи командиром 4 роти ліцеїстів - старшим офіцером вихователем, тобто військовою службовою особою і начальником для неповнолітніх ліцеїстів 4 роти ОСОБА_3 та ОСОБА_6, дізнавшись про застосування ОСОБА_3 насильства до ОСОБА_6, знаходячись в коридорі приміщення казарми 4 роти та висуваючи до ОСОБА_3 претензії щодо його поведінки, принижуючи честь та гідність останнього, перевищив надану владу, застосувавши фізичне насильство до неповнолітнього ОСОБА_3, що виразилося в нанесенні йому одного удару долонею правої руки в область лівого вуха, внаслідок чого потерпілому було заподіяне легке тілесне ушкодження у вигляді розриву (перфорації) барабанної перетинки, який ускладнився розвитком запалення структур середнього вуха та нейросенсорною приглухуватістю, а також одного удару долонею правої руки по лівій руці потерпілого, який захищався від офіцера.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. ст. 51 та 56 Закону України «Про освіту», ст. 28 Закону України «Про загальну середню освіту», ст. ст. 49 та 112 Статуту внутрішньої служби, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 24, 32 та 37 Положення про військовий ліцей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1087 від 17 липня 2003 року, ст. ст. 63, 91, 106-107 Статуту Ліцею, затвердженого 21 березня 2007 року директором Департаменту військової освіти та науки Міноборони України, які зобов'язують офіцерів як учасників навчально-виховного процесу підтримувати військову дисципліну, бути ввічливим у ставленні до підлеглих, захищати ліцеїстів від будь-яких форм психічного та фізичного насильства, від дій, що порушують їх права.

Допитаний підсудний ОСОБА_1 свою вину у висунутому обвинуваченні не визнав і, висуваючи власну версію подій, пояснив, що вранці 10 жовтня 2007 року йому стало відомо про побиття ОСОБА_3 ліцеїста ОСОБА_6. Реагуючи на таку поведінку ОСОБА_3, який і раніше мав зауваження, він, ОСОБА_1, висловив йому претензії, наказав викликати батьків і наголосив, що більше жаліти його не буде, а буде клопотати перед начальником Ліцею про його відрахування. Також він, ОСОБА_1, наказав ОСОБА_3 вибачитися перед ОСОБА_6 і, врегулювавши у такій спосіб конфлікт між підлеглими, відпустив ліцеїстів. Як далі уточнив ОСОБА_1, йому не відомо, звідки у ОСОБА_3 виникла травма вуха, і наполягав на тому, що будь-якого насильства до потерпілого не застосовував, 9 жовтня 2007 року будь-яких претензій на його адресу взагалі не висловлював, останній його, ОСОБА_1, оговорює у зв'язку з бажанням помститися за принциповість і вимогливість і для цього, як припустив підсудний, використовує раніше наявне в нього захворювання вуха.

Як далі повідомив підсудний, у вечорі 11 жовтня 2007 року дійсно ОСОБА_3 у строю стало погано, він скаржився на головну біль. Після відвідування за його наказом у супроводі з капітаном ОСОБА_7 медпункту ОСОБА_3 почував себе нормально і скарг не висловлював, а ОСОБА_7 повідомила, що під час огляду лікарем ОСОБА_3 послався на те, що на процедурах у медичному пункті йому закапали вухо, після цього воно і пекло. 12 жовтня 2007 року він, ОСОБА_1, випадково дізнався про те, що ОСОБА_3 був травмований і з цього приводу допитуються його підлеглі -ліцеїсти.

Також, допитаний в судовому засіданні ОСОБА_1 вказав на такі обставини, які, на його думку, є свідченням організованого його оговору. Зокрема з боку керівництва Ліцею на нього, ОСОБА_1, останнім часом здійснювався тиск у зв'язку з його принциповістю, внаслідок чого склалися неприязні стосунки з начальником Ліцею безпосередньо. Батько ліцеїста ОСОБА_3 4 жовтня 2007 року, тобто на передодні подій, був у письмовому порядку ним попереджений про поведінку сина і можливість його відрахування з Ліцею, він є родичем працівника військової прокуратури, а тому, як вважає підсудний, невипадково у військовій прокуратурі Київського гарнізону з самого початку перевірки факту травмування ОСОБА_3 йому, підсудному, пропонували за власним бажанням залишити Ліцей.

Не дивлячись на повне невизнання підсудним своєї вини в умисному застосуванні насильства щодо підлеглого, його вина у даному злочині за викладених вище обставин підтверджується крім власне його показів, в яких не заперечуються окремі обставини з фактичного боку (місце, мотив з'ясування стосунків із ліцеїстом ОСОБА_3, розташування їх обох під час конфлікту відносно один одного), усією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які узгоджуються в деталях між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй достовірності.

Так, в судовому засіданні підсудним, сторонами захисту та обвинувачення не оспорювалися фактичні обставини того, що: - ОСОБА_1 був командиром 4 роти ліцеїстів - старшим офіцером вихователем Ліцею, тобто військовою службовою особою, начальником для ліцеїста 4 роти ОСОБА_3; - ОСОБА_1 стало відомо, що між ліцеїстами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відбувся конфлікт, під час якого ОСОБА_3 застосував насильство до ОСОБА_6, і саме у зв'язку з цим ОСОБА_1 висловлював претензії ОСОБА_3; - вказані події відбулися у першій половині жовтня 2007 року напередодні осінніх канікул ліцеїстів, які розпочалися 15 жовтня 2007 року.

Вказані обставини також підтверджуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами особової справи на ліцеїста ОСОБА_3 та майора ОСОБА_1, а також іншими нормативними документами, які регламентують діяльність Ліцею (ст. ст. 2, 5, 21, 32, 33 та 37 Положення про військовий ліцей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1087 від 17 липня 2003 року, ст. ст. 8, 59, 63, 91, 106-107 Статуту Ліцею, затвердженого 21 березня 2007 року директором Департаменту військової освіти та науки Міністерства оборони України), показами свідків та медичним документами на потерпілого.

Потерпілий - неповнолітній ОСОБА_3, будучи допитаним у судовому засіданні у присутності своїх батьків та педагога, послідовно свідчив про те, що у вівторок 9 жовтня 2007 року зранку, під час шикування ліцеїстів в спальному приміщенні на ранковий огляд він був покликаний ОСОБА_1, який у коридорі між приміщеннями для підготовки офіцерів та туалету став висувати претензії з приводу його, ОСОБА_3, поведінки та конфлікту з ОСОБА_6. Під час висловлення цих претензій ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_6 несподівано наніс йому, ОСОБА_3, коли він стояв спиною до стіни, один сильний удар долонею правої руки в область лівого вуха, внаслідок чого він, ОСОБА_3, відчув гостру біль. Також ОСОБА_1 намагався нанести ще один такий удар, але він, ОСОБА_3, захищаючись підставив руку. Більше ОСОБА_1 до нього, ОСОБА_3, насильства не застосовував, а вимагав вибачень на адресу ОСОБА_6, який на той час зайшов в приміщення туалету. Вибачившись перед ОСОБА_6, він, ОСОБА_3, разом з ним повернулися до свого підрозділу.

Як далі уточнив потерпілий, у зв'язку з тим, що в нього після удару ОСОБА_1 боліло ліве вухо, він на протязі кількох днів скаржився на стан здоров'я ліцеїстам, а також звертався до медпункту за допомогою (відразу після конфлікту під час уроків у неприйомний час (!) 9 жовтня, а також 11 жовтня 2007 року), але при цьому дійсні причини травми, як і її саму приховував від лікарів, не бажаючи «підставляти» ОСОБА_1. За таких умов, йому, ОСОБА_3, 9 жовтня лікарем ОСОБА_8 були приписані краплі в вухо «софрадекс», які не допомогли. У вечорі 11 жовтня йому стало погано, у зв'язку з чим офіцер-психолог ОСОБА_7 за наказом ОСОБА_1 супроводила його до медпункту, де він був оглянутий лікарем ОСОБА_9, дійсні обставини травмування від якого також приховав і який приписав борний спирт в вухо, антибіотик і запропонував поїхати наступного дня у шпиталь для огляду ЛОР-лікарем. Капітану ОСОБА_7, яка самостійно намагалася дізнатися, чому у нього, ОСОБА_3, такий стан, він вигадав, що причиною тому є крапі в вухо. Після відвідування лікаря він перелякався перспективи лягти у шпиталь на передодні канікул і скориставшись мобільним телефоном

ліцеїста ОСОБА_10 повідомив батьку про факт свого побиття ОСОБА_1 та проблеми у зв'язку з цим з вухом, а 12 жовтня 2007 року після прибуття батька до Києва пройшов обстеження у шпиталі, де був встановлений факт розриву барабанної перетинки, та дав перші свідчення працівникам військової прокуратури про обставини застосування до нього насильства з боку командира роти. При цьому потерпілий також уточнив, що раніше будь-яких захворювань лівого вуха він не мав, приписані краплі «софрадекс» в дійсності болю не викликали, а від борного спирту дійсно пекло, з ОСОБА_1 у нього були службові стосунки, претензії до нього з боку ОСОБА_1 носили обґрунтований характер.

Під час відтворення обстановки та обставин події потерпілий в деталях на місці події розповів про обставини застосування щодо нього насильства з боку ОСОБА_1.

Законний представник потерпілого ОСОБА_3, його батько - ОСОБА_4 у судовому засіданні підтвердив факт зв'язку мобільним телефоном із ліцеїстом ОСОБА_10 у вечорі 11 жовтня 2007 року, коли вперше від нього, а потім і від сина дізнався про його побиття ОСОБА_1. Як уточнив ОСОБА_4, другий дзвінок на його прохання також був вхідним, оскільки у нього на рахунку не було коштів, а 12 жовтня, прибувши в Київ, він намагався телефоном розшукати ОСОБА_10 з тим, щоб більш детально дізнатися про проблеми сина, після чого подав заяву про злочин, в якій повідомив викладені сином обставини злочину. При цьому батько потерпілого повідомив, що його син не мав захворювань лівого вуха і за власною згодою назвав свій номер мобільного телефону, яким він користувався у жовтні 2007 року, а також номер мобільного телефону свого брата, який дійсно проходить службу у військовій прокуратурі Центрального регіону України.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 - офіцер психолог 4 роти ліцеїстів показала, що дійсно за наказом ОСОБА_1 11 жовтня 2007 року, тобто на передодні осінніх канікул, які починалися з 15 жовтня, разом з іншим ліцеїстом супроводила до медпункту Ліцею ОСОБА_3, якому стало погано (були легке запаморочення, скарги на головну біль) і який не називав причин такого стану. У медпункті у ОСОБА_3 було зафіксовано пониження кров'яного тиску, ліцеїста у її присутності оглянув лікар ОСОБА_9 і запропонував обстеження у шпиталі ЛОР-лікарем, причин погіршення самопочуття ОСОБА_3 лікарю не назвав. У зв'язку з такою ситуацією, ОСОБА_9 та ОСОБА_11, яка випадково була присутня під час огляду ліцеїста, цікавлячись чи не було у підрозділі конфлікту, пропонували ОСОБА_3 залишитися у медпункті, але той відмовився. Після огляду лікарем ОСОБА_3 мав засмучений вигляд, а їй, ОСОБА_7, на питання, що ж таки трапилось, наодинці відповів, що на процедурах у медичному пункті йому закапали вухо і після цього пекло. Як уточнила свідок, вона зрозуміла, що саме цим ОСОБА_3 їй пояснив причину погіршення стану здоров'я, при цьому свідок спростовувала свідчення ОСОБА_1 про те, що вона нібито повідомляла йому, що такого роду скарги ОСОБА_3 висловлював безпосередньо у її присутності лікарям. Крім того, як вказала свідок, за своїми службовими обов'язками як психолог вона вивчала особистість ліцеїста ОСОБА_3, за весь час його навчання їй не відомі факти оговору з боку ОСОБА_3 інших осіб, ОСОБА_3 був не єдиний ліцеїст, у кого були проблеми із поведінкою.

Як вбачається з дослідженої за клопотанням сторони захисту заяви батька ліцеїста ОСОБА_3 від 4 жовтня 2007 року, достовірність якої законний представник потерпілого не оспорював, останній був поінформований, що у його сина є проблеми з навчанням та поведінкою, у зв'язку з чим батько просив керівництво роти приділити сину належну увагу. Водночас у цій заяві відсутня будь-яка інформація, яка могла б оцінюватися як попередження про відрахування з Ліцею ліцеїста ОСОБА_3.

Допитана з приводу цієї заяви ОСОБА_7 повідомила, що у Ліцеї встановлена загальновідома для всіх співробітників процедура відрахування ліцеїста у зв'язку з поганою дисципліною чи результатами навчання. Зокрема, якщо йде мова про ліцеїстів 4 роти, до яких відносився і ОСОБА_3, то, по-перше, про можливість відрахування обов'язково попереджаються батьки, по-друге, вона як офіцер-психолог готує документи на Педагогічну раду, виключно яка вирішує питання, при цьому, як правило, встановлюється іспитовий строк, тільки потім начальник Ліцею приймає остаточне рішення. Як далі показала ОСОБА_7, ОСОБА_1 з приводу ОСОБА_3 їй таких задач не ставив, їй також не відомо, щоб це питання вирішували інші особи, а 4 жовтня 2007 року заява батька ОСОБА_3 була складена у її присутності і за її власною ініціативою, а не за наказом ОСОБА_1, оскільки у ліцеїста ОСОБА_3 були проблеми з поведінкою та навчанням, і батько, який відвідував сина, повинен був про це знати.

Про те, що вирішенню питання про відрахування ліцеїста за недисциплінованістю у будь-якому випадку передувало безпосереднє письмове повідомлення про це батькам, і саме таку практику застосовував ОСОБА_1, повідомив в судовому засіданні і допитаний за ініціативою захисту свідок ОСОБА_12 - колишній співелужбовець і підлеглий ОСОБА_1.

У судовому засіданні підсудний не зміг пояснити, чому він взагалі не вжив будь-яких офіційних заходів у зв'язку з побиттям ліцеїста ОСОБА_6, про яке йому було достовірно відомо (!), у тому числі шляхом негайного виклику батьків порушника, а намагався вперше, як сам засвідчив ОСОБА_1 в суді,

зв'язатися з батьком ОСОБА_3 телефоном лише 12 жовтня 2007 року, тобто через три дні після конфлікту і коли вже було розпочато розслідування, до того ж вперше розповів керівництву Ліцею про конфлікт ОСОБА_3 і ОСОБА_6 в пояснювальній записці лише 14 жовтня 2007 року, про що свідчать і власноруч висловлені ОСОБА_1 в цій записці здивування з приводу необхідності давати перші пояснення майже в кінці розслідування.

Підсудний намагався переконати суд, що про конфлікт ОСОБА_6 та ОСОБА_3 відразу подав рапорт начальнику Ліцею, який нібито рапорт не прийняв. Однак, як свідчать матеріали справи, будучи звинуваченим у приховуванні конфлікту, ОСОБА_1, активно наводячи в деталях різні аргументи на свій захист, у тому числі і керівництву Ліцею, жодного разу не зазначив про факт подання такого рапорту та його ігнорування з боку начальника Ліцею, вперше заявивши про це лише в суді. За таких обставин вказану заяву підсудного суд оцінює критично, а його фактичну поведінку - як намагання приховати конфлікт з ОСОБА_3.

Допитаний в судовому засіданні у присутності педагога свідок - неповнолітній ліцеїст ОСОБА_10 показав, що у вечорі в один із днів жовтня 2007 року, напередодні канікул, у приміщенні медпункту Ліцею він випадково дізнався від ОСОБА_3, з яким товаришував, про те, що останнього вдарив в вухо майор ОСОБА_1, у зв'язку з чим в нього вже декілька днів проблеми з вухом і як наслідок лікарі пропонують їхати в шпиталь на обстеження. Він, ОСОБА_10, порадив ОСОБА_3 зв'язатися з батьком і проінформувати його про проблеми, однак ОСОБА_3 не відразу на це погодився. Після того, як ОСОБА_3 повідомив номер мобільного телефону батька, він, ОСОБА_10, зателефонував останньому і розповів про свою розмову з ОСОБА_3, а потім дав можливість поспілкуватися з батьком і ОСОБА_3. Більше розмов телефоном з батьком ОСОБА_3 він не пам'ятає за давністю подій. При цьому свідок за власною згодою назвав свій номер мобільного телефону, яким він користувався у жовтні 2007 року.

Допитаний в судовому засіданні у присутності педагога свідок - неповнолітній ліцеїст ОСОБА_13 показав, що 9 жовтня 2007 року близько 8 години ранку він як старший шикував на ранковий огляд ліцеїстів 4 роти в. казарменому приміщенні і, знаходячись перед місцем шикування ліцеїстів, побачив, як майор ОСОБА_1, перебуваючи у коридорі між кімнатами підготовки офіцерів та туалету, застосував фізичне насильство до ОСОБА_3, що виразилося в нанесенні одного удару долонею правої руки в область лівого вуха потерпілого, який стояв спиною до стіни між цими приміщеннями. Більше за вказаними подіями він не спостерігав. Як уточнив свідок ОСОБА_13, він вперше побачив застосування ротним насильства до підлеглого і це було для нього несподіваним.

Аналогічні покази за своїм змістом щодо обставин нанесення удару ОСОБА_1 ОСОБА_3 остаточно повідомив і допитаний у суді у присутності педагога свідок - неповнолітній ліцеїст ОСОБА_14, який був допитаний за його особистою заявою про себе як очевидця вказаних подій.

При цьому суд бере до уваги те, що свідок ОСОБА_14 послідовно наполягав на тому, що заяву про своє бажання заявити про себе як очевидця застосування насильства з боку ОСОБА_1 він виклав добровільно і за власною ініціативою, а від первісних своїх пояснень в суді про те, що він нібито не бачив як ОСОБА_1 наніс удар ОСОБА_3, відмовився, оскільки, як уточнив свідок, вони є наслідком впливу на нього загальної атмосфери в колективі, в якому поважали майора ОСОБА_1. За таких обставин суд як правдиві в основу вироку кладе саме останні і наведені вище покази даного свідка.

Допитаний в судовому засіданні у присутності педагога свідок - неповнолітній ліцеїст ОСОБА_15 в деталях показав про обставини конфлікту між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, який мав початок 8 жовтня 2007 року, і уточнив, що очевидцем нанесення ОСОБА_1 удару ОСОБА_3 він не був, однак бачив, як 9 жовтня з ранку ОСОБА_3 кликав до себе ОСОБА_1. У подальшому він того ж дня від ОСОБА_3 дізнався, що ОСОБА_1, висловлюючи претензії, два рази вдарив його рукою, один раз в вухо, інший - по руці. Вранці 11 жовтня ОСОБА_3 скаржився на біль в вусі, його подушка після ночі мала плями, схожі на кров, у вечорі він разом із капітаном ОСОБА_7 супроводив ОСОБА_3 до медпункту, але останній не наважувався сказати лікарям дійсні причини травми вуха. Крім того, свідок уточнив, що ОСОБА_3 у цей вечір був дуже засмучений, розмовляв з цього приводу з ліцеїстом ОСОБА_10, проте розмови між ними він не чув.

Допитані в судовому засіданні у присутності педагога свідки - неповнолітні ліцеїсти ОСОБА_16та ОСОБА_17, кожний окремо, показали, що приблизно 10 жовтня 2007 року вони від ОСОБА_3 чули скарги на біль в вусі, останній при цьому повідомив, що його напередодні вдарив в вухо майор ОСОБА_1 за те, що у свою чергу він, ОСОБА_3, побив ОСОБА_6.

Також свідки ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16та ОСОБА_17, кожний окремо наполягали на такому: - ОСОБА_3 зарекомендував себе як ліцеїст, що мав зауваження щодо своєї поведінки та навчання, у той же час ОСОБА_1 був вимогливим офіцером, якого поважали ліцеїсти і який користувався авторитетом; - їм не відомі скарги ОСОБА_3 на болі у вусі до 9 жовтня 2007 року, а також будь-які факти можливого травмування вуха ОСОБА_3 за інших

обставин, ніж на цьому наголошує сам потерпілий; - їм не відомі випадки тиску на них чи інших осіб з боку керівництва Ліцею, у тому числі з боку його начальника, з боку батьків ОСОБА_3 чи інших його родичів, а так само і з боку потерпілого у зв'язку з даною справою, навпаки, ОСОБА_14 повідомив, що коли стало відомо в Ліцеї про його бажання виступити в суді і відкрито сказати правду, саме тоді він «не відчув підтримки» в колективі.

Крім того, свідки ОСОБА_13, ОСОБА_15 та ОСОБА_17, які разом навчаються з ОСОБА_3 в одному підрозділі, уточнили, що їм також нічого не відомо про те, щоб ОСОБА_1 у жовтні 2007 року мав намір, чи повідомляв про те, що має намір ставити питання про відрахування ОСОБА_3 з ліцею у зв'язку з конфліктом його з ОСОБА_6. Водночас, обставини конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 активно обговорювалися серед ліцеїстів, які бажали захисти ОСОБА_1, що, на їх думку, правильно висував претензії до ОСОБА_3, який міг образити іншого ліцеїста.

Під час відтворення обстановки та обставин події, з використанням схем та на місці події, свідки ОСОБА_14, а ОСОБА_13 - й на досудовому слідстві давали про відомі їм обставини, місце і час побиття ОСОБА_3 майором ОСОБА_1 послідовні покази, уточнюючи окремі значимі деталі, які в цілому узгоджуються між собою та всебічно розкривають обставини конфлікту. При цьому окремі невідповідності в їх показах щодо відстані місця знаходження учасників конфлікту до метра від дверей окремих приміщень, послідовності при цьому рухів ліцеїста ОСОБА_6 та місця скупчення інших ліцеїстів та напрямки їх пересування, суд визнає дрібними і такими, що не робить покази цих осіб взаємовиключними чи суперечливими. У судовому засіданні також знайшла своє підтвердження технічна можливість даних свідків за повідомлених ними обставин бачити окремі епізоди конфлікту ОСОБА_1 та ОСОБА_6, а виникнення таких неточностей свідки переконливо пояснили перебігом часу та незначимістю для звичайної людини деталей, які намагалася з'ясувати в судовому засіданні сторона захисту. Крім того, покази цих свідків повністю узгоджуються і з показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які хоча і не бачили самих обставин побиття ОСОБА_3 ОСОБА_1, проте були очевидцями скарг ОСОБА_3 на стан свого здоров'я, час їх виникнення, його розповідей про конфлікт, і детально та послідовно як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні давали покази про подальшу поведінку його учасників.

Присутня в судовому засіданні педагог ОСОБА_5 під час допиту неповнолітніх потерпілого ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 будь-яких протестів чи заяв не робила, повідомивши, що ці особи, даючи пояснення, демонстрували впевненість, послідовність, ознак розгубленості або нещирості вона не спостерігала. Що стосується ОСОБА_14, то педагог заявила, що він пройшов шлях серозної внутрішньої боротьби між своїми переконаннями і думкою інших осіб, про що свідчить очевидна зміна позицій (бажання виступити в суді як очевидець насильства, оформлене письмово, потім відмова реалізувати таку можливість безпосередньо в судовому засіданні, знову заява про те, що він був очевидцем побиття ОСОБА_1 ОСОБА_3). Як далі повідомила педагог, на початку, коли фактично ОСОБА_14 спростував дані своєї заяви, в той же час заявляючи про її добровільне складання, він виявляв ознаки розгубленості, спостерігалося з його боку намагання щось приховати, однак останні покази даний свідок, як вказала педагог, повідомив суду впевнено і з полегшенням, демонструючи свою остаточну позицію, при цьому свідок відкрито заявив про тиск на нього у зв'язку з його бажанням сказати в суді правду.

Допитаний в судовому засіданні свідок - ОСОБА_6 - батько ліцеїста ОСОБА_18. показав, що 13 жовтня 2007 року він, відвідуючи сина, дізнався від нього про те, що ніби ОСОБА_1 ударив ОСОБА_3. Оскільки ОСОБА_18 був психологічно подавленим, від нього він, батько, ніякої конкретної інформації не отримав. У подальшому, вдома під час канікул син також уникав розмов на вказану тему, проте все ж таки повідомив, що приблизно 9 жовтня 2007 року вранці ОСОБА_3 його вдарив, про це дізнався ОСОБА_1, який підізвав до себе ОСОБА_3. Після цього, як повідомив йому син, він пішов до приміщення туалету і чув позаду себе, де залишилися ОСОБА_1 і ОСОБА_3, звук, схожий на глухий хлопок, «удар долоні по долоні». На питання чи бачив він удар, син відповідав, що не бачив. Також свідок уточнив, що йому відомо, що ОСОБА_1 неодноразово телефонував сину, однак про що вони розмовляли, син відмовлявся повідомляти.

Допитаний в судовому засіданні у присутності свого батька та педагога свідок - неповнолітній ліцеїст ОСОБА_15 в деталях показав про обставини свого конфлікту з ОСОБА_3, який закінчився тим, що 9 жовтня 2007 року близько 8 години ранку ОСОБА_3 схопив його, ОСОБА_6, рукою за обличчя та штовхнув на підлогу, від чого той вдарився і заплакав. Як далі уточнив свідок, ОСОБА_1, який перебував в коридорі між приміщеннями для підготовки офіцерів та туалету, викликав їх обох з ОСОБА_3 і почав висувати до останнього претензії щодо його поведінки, ОСОБА_3 казав, що не бив його, ОСОБА_6, а лише штовхнув. Він ОСОБА_15 під час цієї розмови пішов до приміщення туалету і чув позаду себе звук, де залишилися ОСОБА_1 і ОСОБА_3, схожий на глухий хлопок, «удар долоні

по долоні», самого удару він не бачив. Після цього до туалету зайшов ОСОБА_3 та вибачився. Більше ніяких обставин він пригадати не зміг. Під час відтворення обстановки та обставин події в приміщенні роти свідок повідомив про місце конфлікту так, як на це вказували всі його учасники, а також його очевидці ОСОБА_13 та ОСОБА_14.

Оцінюючи у сукупності покази підсудного, всі його захисні версії та припущення, покази потерпілого, а також свідків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_6 та ОСОБА_18, суд також виходить з таких даних, що встановлені іншими доказами.

Як видно з дослідженої заяви про злочин, яку 12 жовтня 2007 року у встановленому порядку подав батько потерпілого, йому під час телефонної розмови із сином близько 22 години 11 жовтня 2007 року стало відомо, що сина по вуху вдарив майор ОСОБА_1, внаслідок чого виник «отік» вуха.

Дані вказаної заяви про злочин вказують на те, що ані батько потерпілого, ані він сам не знали на момент подачі заяви про злочин, тобто до медичного обстеження у шпиталі, дійсних наслідків травми -розрив (перфорація барабанної перетинки вуха), вказуючи лише на зовнішні ознаки травми - набряк.

Як вбачається з дослідженої.в судовому засіданні вибірки дзвінків абонента ОСОБА_4 оператора мобільного зв'язку «Київстар», у період з 1 по 14 жовтня 2007 року включно абонент ОСОБА_4 мав два вхідні дзвінки з номеру телефону, що належить абоненту ОСОБА_10, а саме: 11 жовтня 2007 року о 21 годині 36 хвилин протягом 83 секунди та о 21 годині 49 хвилин протягом 138 секунд, а 12 жовтня 2007 року у період з 12 години 00 хвилин по 12 годину 11 хвилин абонент ОСОБА_3 мав чотири вихідні дзвінки на телефон, що належить абоненту ОСОБА_10, тривалістю: 1, 52, 6 та 9 секунд відповідно. Крім того, дослідженням вказаної вибірки знайшло своє безспірне підтвердження і відсутність коштів на рахунку телефону ОСОБА_4. в момент зв'язку 11 жовтня 2007 року з ОСОБА_10 - деталі, які були повідомлені суду батьком потерпілого задовго до винесення судом рішення про виїмку необхідної інформації.

Наведені дані повністю узгоджуються з версією потерпілого та свідка ОСОБА_10 щодо часу та обставин інформування батька потерпілого про побиття останнього, водночас спростовують захисну версію підсудного, що відносно нього відбулася заздалегідь спланована різними особами провокація.

З дослідженого в судовому засіданні оригіналів книги запису хворих ліцеїстів 4 роти, книги амбулаторних хворих видно, що 9 жовтня ОСОБА_3 ОСОБА_3 звертався до лікаря і йому був прописаний «софрадекс» у вухо, а 11 жовтня 2007 року - борний спирт.

Допитана з дозволу потерпілого та його законного представника в судовому засіданні свідок -ОСОБА_8 - лікар Ліцею загальної практики показала, що дійсно до неї на прийом 9 жовтня 2007 року між уроками, тобто у неприйомний час, в першій половині дня звернувся ОСОБА_3 зі скаргами на болі в лівому вусі, яке вона оглянула, вухо та барабанна перетинка була почервонілі. Ліцеїсту були призначені краплі «софрадекс» і рекомендовано консультацію лікаря, а в книзі запису хворих 4 роти був нею особисто зроблений відповідний запис. При цьому, як ОСОБА_8 уточнила, призначений нею «софрадекс» є засобом для зняття запалення, його застосування не викликає відчуття болю, вона не спостерігала перфорації барабанної перетинки, однак і не заперечувала того, що не є ЛОР-спеціалістом.

Згідно з даними оригіналу книги обліку хворих в амбулаторії, 11 жовтня 2007 року (запис під № 1152) ОСОБА_3 звертався до лікаря і йому був поставлений діагноз «Лівобічний наружний отит», а за 12 жовтня 2007 року (запис № 1159) вказано, що ОСОБА_3 встановлено діагноз «Баротравма барабанної перетинки лівого вуха».

Як видно з дослідженого в суді оригіналу медичної книжки на ОСОБА_3, 11 жовтня 2007 року він звернувся із скаргою на болі в лівому вусі, лікарем були відмічені почервоніння барабанної перетинки та набряк проходу лівого вуха був поставлений діагноз «Лівобічний наружний отит».

Допитаний в судовому засіданні за ініціативою захисту та з дозволу потерпілого та його законного представника у присутності спеціаліста - лікаря ориноларинголога вищої категорії свідок -ОСОБА_9 - лікар Ліцею показав, що до нього И березня 2007 року у вечорі близько 18 годин 30 хвилин на прийом із скаргами на болі у лівому вусі прибув ліцеїст ОСОБА_3, якого він оглянув і поставив попередній діагноз «наружний отит лівого вуха» та прописав антибіотик, турунду з 3% розчином борного спирту, каплі в ніс. До висновку про необхідність таких ліків, як уточнив свідок, він прийшов зі слів ОСОБА_3, який сказав, що застудив вухо. Оскільки він, ОСОБА_9, не є ЛОР-спеціалістом він запропонував ОСОБА_3 обстежитися у шпиталі. Про прийом ОСОБА_3 він особисто зробив запис під № 1152 у книзі обліку хворих в амбулаторії та в медичній книжці ліцеїста, а 12 жовтня 2007 року зробив запис № 1159 у книзі обліку хворих про діагноз ОСОБА_3 «Баротравма барабанної перетинки лівого вуха», який ліцеїсту було вперше встановлено у шпиталі того ж дня.

Також він подав про факт травмування ліцеїста 12 жовтня 2007 року рапорт начальнику, оглядаючи ж ОСОБА_3 бачив почервоніння барабанної перетинки, її ж перфорацію міг не помітити.

Крім того, свідок ОСОБА_9 пояснив, що ним особисто робилися записи щодо ОСОБА_3 під № № 1152 та 1159 (арк. 68), при цьому власноруч були внесення виправлення в нумерацію, оскільки ним була допущена вочевидь технічна помилка (помилка з цифрою, що вказує на десятку), будь яких ознак фальшування чи підроблення вказана книга не містить.

Оглядом в судовому засіданні книги обліку хворих в амбулаторії, яка пронумерована, не встановлено ознак підробки, нумерація записів є послідовною, що стосується виправлень цієї нумерації, то вони непоодинокі і вочевидь технічні, оскільки не містять ознак фальшування (арк. 32-об, 33, 37, 40, 42, 47-об, 55-об, 58-об, 66, 79-об, та 87-об).

Допитаний в судовому засіданні за ініціативою захисту у присутності спеціаліста - лікаря ориноларинголога вищої категорії свідок - ОСОБА_11 - начальник медичної служби Ліцею показала, що 11 жовтня 2007 року була присутня під час огляду ОСОБА_3 лікарем ОСОБА_9, ліцеїст був пригнічений і скаржився на болі в лівому вусі, яке мало ознаки почервоніння. З огляду на стан ліцеїста, вона зробила припущення про можливий конфлікт в підрозділі, а тому пропонувала ліцеїсту залишитися в лазареті, але той відмовився. Як уточнила свідок, після доповіді ОСОБА_9 про травмування ОСОБА_3, вона 12 жовтня 2007 року також склала рапорт, маючи при цьому як умовну дату травмування факт звернення ОСОБА_3 за медичною допомогою у вечорі 11 жовтня 2007 року, проте дійсні обставини травмування ліцеїста їй та ОСОБА_9 відомі не були.

Крім того свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 показали, що ОСОБА_3 під час навчання в Ліцеї мав скарги з приводу вторинної кардіопатія, врослого нігтя лівої стопи, коревої краснухи, гострого правобічного гаймориту, хронічного декомпенсованого тонзиліту, проте жодних проблем з лівим вухом чи скарг на нього не було.

Згідно з актом судово-медичного дослідження № 148 від 19 листопада 2007 року, а також висновком судово-медичного експерта № 171 від 22 листопада 2007 року ОСОБА_3 було заподіяно травму лівого вуха у форми розриву (перфорації -) барабанної перетинки, який ускладнився розвитком запалення структур середнього вуха та нейросенсорною приглухуватістю, безпосереднім травмуючим механізмом явилася ударна дія тупого предмета в ділянку лівого вуха з подальшим різким підвищенням тиску повітря в слуховому проході, така травма могла виникнути від удару долонею в область лівого вуха і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Допитаний в судовому засіданні у присутності спеціаліста - лікаря ориноларинголога вищої категорії з приводу проведеної експертизи експерт ОСОБА_19, який проводив судово-медичне дослідження, пояснив, що для фахового з вузьких питань ориноларингології проведення експертизи ОСОБА_3 оглядав головний отоларинголог МО України, який і зробив висновок, що у ОСОБА_3 «гострий лівобічний перфоративний ср. отит (посттравматичний)». Як уточнив експерт, з урахуванням отриманих спеціальних даних він відповів на питання слідчого, при цьому ускладнення, яке мав потерпілий, не враховувалося при визначенні ступеня тяжкості тілесного ушкодження.

Повідомлені експертом обставини обстеження ОСОБА_3 отоларингологом знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні направлення від 12 жовтня 2007 року та висновку вказаного спеціаліста, а також звітом про надання медичних послуг.

Присутня у судовому засіданні спеціаліст - лікар ориноларинголог вищої категорії АНТОНЕЦЬ А.Е., вивчивши всі медичні документи на ліцеїста ОСОБА_3, показала таке: - медичні документи на ОСОБА_3 не містять даних про наявність будь-яких проблем з вухами до 9 жовтня 2007 року; - розрив барабанної перетинки лівого вуха у ОСОБА_3 був встановлений лише після огляду лікарем спеціалістом у шпиталі, такий розрив не завжди може бути очевидним, а тому цілком допускається, що при попередніх оглядах його не було виявлено, тим більше лікарями не спеціалістами, які до того ж діяли в умовах неочевидності; - будь-які об'єктивні медичні дані, які могли б поставити під сумнів висновки головного отоларинголога МО України, а також експерта відсутні; -жодне з наявних раніше у ОСОБА_3 захворювань (вторинна кардіопатія, гострий правобічний гайморит, хронічний декомпенсований тонзиліт тощо) з урахуванням їх фактичної динаміки, розвитку та у зв'язку з відсутністю ускладнень перебігу категорично не могли стати причиною механічного розриву (перфорації -) барабанної перетинки, а тому висновок про посттравматичний характер цього ушкодження є безсумнівним; - лікарями в умовах неочевидності та за відсутності спеціаліста, здебільшого зі слів пацієнта, який приховував причину виникнення болю у вусі, був встановлений помилковий діагноз, який не відображав ознак перфорації барабанної перетинки; - як наслідок, застосування при перфорації барабанної перетинки капель «софрадекс» було неправильним проте

абсолютно безпечним, а розчину борного спирту - як подразника було небажаним, проте застосування цих ліків також не могло спричинити механічну перфорацію барабанної перетинки, що ж стосується дії борного спирту, то він міг лише ускладнити загоєння вже перфорировано! перетинки, у ОСОБА_3 ж вона загоїлася природним шляхом; - при розриві барабанної перетинки призначені краплі «софрадекс» є нешкідливими, а їх застосування не могло викликати відчуття болю; - ускладнення травми розвитком запалення структур середнього вуха та нейросенсорною приглухуватістю є наслідок приховування хворим причин травми та її самої, при своєчасному зверненні за медичною допомогою настання таких наслідків вдалося би уникнути.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_9, експерт ОСОБА_19 заяв, протестів у зв'язку з поясненнями спеціаліста не мали, погоджуючись з його висновками.

Отже не тільки не ґрунтується на матеріалах справи, а й навпаки ними спростовуються припущення підсудного про те, що а) ОСОБА_3 мав захворювання вуха до конфлікту з ним і цією обставиною нібито тільки скористався; б) ОСОБА_3 отримав травму внаслідок некваліфікованого медичного вручання. До того ж вказані припущення є взаємовиключними.

Оцінюючи висунуту підсудним версію своєї невинуватості, суд бере до уваги і те, що в судовому засіданні не встановлено будь-яких даних, які б могли свідчити про те, що свідки ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_18 мали підстави оговорювати підсудного, навпаки вказані свідки не приховували своєї поваги до підсудного, характеризуючи його виключно позитивно, останній визнав ці свідчення правдивими, у той же час вказані свідки характеризували потерпілого ОСОБА_3 як недисциплінованого ліцеїста.

У судовому засіданні ретельно було перевірено і версію підсудного про нібито тиск на свідків з боку як представників органів прокуратури, так і керівництва Ліцею, та намір ОСОБА_3 оговорити підсудного з помсти, проте вказана'захисна версія ОСОБА_1 свого підтвердження не знайшла.

Так, свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 заперечували будь-які факти примушення їх до дачі неправдивих показань, а свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_17 до того ж визнали, що особисто, як й інші ліцеїсти, негативно сприймали будь-яку пропозицію розповісти відомі їм обставини конфлікту ОСОБА_1 з ОСОБА_3 тільки тому, що, на думку більшості ліцеїстів 4 роти, ОСОБА_1 діяв справедливо, захищаючи ОСОБА_6. При цьому вказані свідки уточнили, що на них ніхто не тиснув з вимогою чи проханням повідомити інформацію, яка не відповідала б дійсності.

Про відсутність тиску з боку органу прокуратури на свідків - ліцеїстів може свідчити і той факт, що окремі ліцеїсти, як це вбачається з матеріалів справи, з самого початку заявляли, що не бачили обставин конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, при цьому будь-яких даних про те, що вони у подальшому зазнали будь-якого незаконного утиску своїх прав матеріалами справи та в судовому засіданні не встановлено, не зміг вказати на такі дані і сам ОСОБА_1.

Крім того, як вбачається з дослідженої в судовому засіданні вибірки дзвінків абонента ОСОБА_4., останній після 4 жовтня 2007 року (дата попередження про відрахування з Ліцею сина зі слів ОСОБА_1) на протязі часу до 10 жовтня 2007 року включно мав епізодичні вихідні дзвінки на телефон свого брата, а 5, 6, 8 та 9 жовтня взагалі не зв'язувався з ним, що спростовує версію ОСОБА_1 про змову родичів потерпілого проти нього, тим більше, що ОСОБА_3 звернувся зі скаргою на конкретні і наявні проблеми з вухом 9 жовтня 2007 року.

Суд вважає надуманими покази ОСОБА_1 і про те, що потерпілий його оговорює, намагаючись у такій спосіб помститися йому за принциповість та вимогливість, оскільки потерпілий, як безспірно встановлено в суді, протягом декілька днів, ризикуючи ускладненням травми, яке фактично і має місце, вводив в оману лікарів і приховував від офіцерів факт свого побиття вихователем ОСОБА_1, не повідомляючи про це також як своїм батькам, так і родичу, що працює в прокуратурі.

До того ж судом так і не було встановлено жодних об'єктивних даних, які вказували б на те, що ОСОБА_1 дійсно вживав конкретних дій у встановленому порядку, крім словесних попереджень, спрямованих на відрахування ОСОБА_3 з Ліцею, тобто на мотив помсти з його слів.

У судовому засіданні перевірялася повідомлена підсудним версія надання свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 завідомо неправдивих свідчень про те, що вони могли бачити, як ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_3, проте вона свого підтвердження наведеними вище доказами у їх сукупності не знайшла.

На щирість показів очевидців подій ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вказує і той факт, що вони послідовно показували, що, коли вони спостерігали за конфліктом, то бачили лише один удар з боку ОСОБА_1, при цьому не намагалися узгодити свої покази з неодноразово і раніше наголошеною позицією потерпілого, який заявляв і про другий удар з боку підсудного.

У той же час, як вбачається з досліджених матеріалів справи, показів свідка ОСОБА_6, ОСОБА_1 після навіть свого усунення від посади командира роти, усвідомлюючи значимість свого авторитету для неповнолітніх як вихователя, який за посадою вирішував всі проблеми вихованців, активно намагався підтримати з ліцеїстами контакт, навідуючись у приміщення роти, а також не припиняючи активного спілкування з ліцеїстами мобільним телефоном.

Вказані дії з боку ОСОБА_1, які полягали у активній демонстрації після свого усунення від посади дружньої турботи долею ліцеїстів суд оцінює як прихований тиск на неповнолітніх підлеглих, що полягав у формуванні в ліцеїстів співчуття до своєї особи та бажання з їх боку будь-яким чином допомогти старшому товаришу.

Так, аналізуючи покази свідка - неповнолітнього ОСОБА_6, видно, що вказаний свідок даючи 12 жовтня 2007 року перші пояснення у прокуратурі Київського гарнізону в умовах, коли про це не знав ОСОБА_1, прямо вказав на те, що був очевидцем побиття ОСОБА_1 ОСОБА_3 і деталі нанесення ударів власноруч зафіксував на схемі, у подальшому свідок, перебуваючи на території Ліцею, вже заявив про те, що на нього в прокуратурі тиснули і відмовився від своїх показів, притримуючись в подальшому вже тільки цієї версії. Однак, будучи допитаним за місцем проживання 16 листопада 2007 року у присутності свого батька, свідок вказав, що коли покинув ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у коридорі казарми «чув позаду себе глухий удар (хлопок) по звуку схожий як удар долоні по долоні», при цьому також визнав, що ОСОБА_1 періодично (!) йому телефонував і питав як справи, казав «тримайся». У судовому засіданні допитаний у присутності ОСОБА_1 свідок ОСОБА_15 вже демонстрував те, що не може згадати свої покази про «хлопок», при цьому категорично заперечував і те, що ОСОБА_1 телефонував йому.

Допитаний в судовому засіданні батько ОСОБА_6 - ОСОБА_6 підтвердив факт своєї присутності при допиті сина вдома 16 листопада 2007 року, при цьому категорично заперечував як будь-який тиск з боку працівника прокуратури на сина, так і факт викривлення (фальшування) змісту показів останнього, про що особисто розписався в протоколі слідчої дії.

Присутня в судовому засіданні педагог ОСОБА_5 під час допиту в судовому засіданні свідка ОСОБА_6 зробила заяву про те, що вказаний неповнолітній знаходиться в розгубленому стані, є психологічно подавленим, не виключно знаходиться під якимось враженням, у зв'язку з чим потребує консультації психолога, плутається як в питаннях, так і у своїх відповідях, що може вказувати на його нещирість, намагання приховати інформацію.

Суд вважає, що причиною таких переживань ліцеїста ОСОБА_6 цілком можуть бути і самі обставини конфлікту, а саме те, що ОСОБА_1 фактично захищав ОСОБА_6.

З урахуванням всього наведеного, суд вважає, що наведені покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 та останні ОСОБА_14, які повністю узгоджуються як між собою, так і з усіма встановленими в судовому засіданні фактичними даними, що стосуються факту подання заяви про злочин та обставин, які йому безпосередньо передували, а також з об'єктивними медичними даними, що підтверджують факт виключно травматичного походження ушкодження лівого вуха у потерпілого, та з обставинами його звернень за медичної допомогою у зв'язку з цим у період з 9 по 11 жовтня 2007 року - є правдивими, а тому суд саме їх, а також покази потерпілого, які повністю в усіх значимих з об'єктивної сторони деталях узгоджуються з показами вказаних свідків, кладе в основу даного вироку як правдиві.

У той же час, покази свідка ОСОБА_6 про те, що будучи учасником конфлікту та особою, за ради якої ОСОБА_1 у її присутності почав висувати претензії до ОСОБА_3, не бачив як ОСОБА_1 ударив останнього, в прокуратурі від нього вимагали оговорити ОСОБА_1, а також і про те, що ОСОБА_1 йому після інциденту не дзвонив на мобільний телефон, суд оцінює критично як намагання з боку ОСОБА_6 приховати дані, які могли б оцінюватися не на користь свого колишнього вихователя. Що ж стосується його показів про наявність характерного для удару «хлопка», показів на досудовому слідстві про факти і характер телефонних переговорів з ОСОБА_1, то в цій частині суд визнає їх правдивими і кладе в основу вироку, оскільки вони узгоджуються з іншими матеріалами справи.

З урахуванням викладеного суд захисну версію підсудного ОСОБА_1, не зважаючи на її в ціло­му послідовний характер, оцінює критично, як спробу ухилитися від кримінальної відповідальності.

На такий висновок суду не впливає і те, що дійсно під час досудового слідства потерпілий та окремі свідки плуталися щодо дати конфлікту (спочатку вказувалось 10 жовтня 2007 року, ця дата зазначена і в заяві про злочин), оскільки потерпілий послідовно стверджував з самого початку, що в день конфлікту він відразу в перерві між уроками звернувся в медпункт, що знайшло своє документальне підтвердження саме 9 жовтня 2007 року. До того ж, таку саму непослідовність допускав і підсудний (протокол допиту від 22 жовтня 2007 року, протоколи очних ставок тощо).

У судовому засіданні перевірялася і не знайшла свого підтвердження версія підсудного і про те, що його притягнення до відповідальності зумовлено погіршенням його стосунків з начальником Ліцею.

Вказана версія підсудного спростовується показами потерпілого, всіх інших свідків, а також і матеріалами справи, які вказують на те, що ОСОБА_1 як начальник застосував насильство до підлеглого, цей факт є самодостатньою підставою для початку кримінального переслідування будь-якої особи, а не тільки ОСОБА_1, при цьому не зважаючи на її попередні заслуги.

Допитаний в судовому засіданні за ініціативою захисту свідок ОСОБА_12, колишній співслужбовець та підлеглий ОСОБА_1, вказав, що, на його думку, стосунки начальника Ліцею з ОСОБА_1 погіршилися протягом останнього року, причини йому не відомі, а виражалося це у тому, що під час шикування начальник Ліцею часто робив зауваження ОСОБА_1 з приводу порядку в його підрозділі, хоча це, як уточнив свідок, були звичайні поточні проблеми. Водночас свідок визнав, що ОСОБА_1 неодноразово заохочувався командуванням Ліцею і саме у 2007 році його фото було поміщено серед фото найкращих військовослужбовців Ліцею на дошці пошани.

Досліджені в судовому засіданні оригінал особової справи на ОСОБА_1, характеризуючи на нього інші документи, містять безспірні дані про те, що безпосередньо нині обіймаючий посаду начальника Ліцею керівник приймав активну роль в просуванні ОСОБА_1 по службі в Ліцеї, не дивлячись інколи на фактичне ставлення останнього до неї (бажання звільнитися, непоодинокі конфлікти з співробітниками Ліцею, у тому числі із жінками, систематичні стягнення у різні періоди проходження служби), демонструючи при цьому наявність навіть довірливих стосунків. Не оспорював ОСОБА_1, а навпаки посилався на той факт, що до самого конфлікту з ОСОБА_3 він був одним з найкращих офіцерів Ліцею, його фото містилися на дошці пошани.

Суд вважає, що така оцінка службової діяльності ОСОБА_1 з боку керівництва Ліцею вочевидь не містить ознак переслідування та пригнічення, як у цьому намагався переконати суд підсудний.

Навіть якщо і допустити наявність неприязних особистих стосунків між ОСОБА_1 та начальником Ліцею, то і в такому випадку ОСОБА_1 не зміг пояснити в судовому засіданні їх причину, вказавши лише на те, що він порядна, принципова і гідна призначення на вищу посаду людина, що недооцінювалося начальником Ліцею. Матеріали справи містять достатні дані про те, що в інших конфліктних за участю ОСОБА_1 ситуаціях окремі його співслужбовці як критикували, так і захищали його, тобто вільно обирали власну позицію, у тому числі і у 2007 році, у випадку ж з травмуванням ОСОБА_3 офіцерський і педагогічний склад Ліцею одноголосно осудив поведінку ОСОБА_1. Вказаний факт, на думку суду, свідчить про надуманість тверджень підсудного про те, що претензії до нього обумовлені виключно суб'єктивним сприйняттям подій однією людиною

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні рапорту ОСОБА_1 від 17 вересня 2007 року на ім'я начальника Ліцею та інших матеріалів особової справи на ОСОБА_1, мотивом його незгоди з діяльністю начальника Ліцею є накладене на нього, ОСОБА_1, 13 вересня 2007 року дисциплінарне стягнення. Будь-яких даних, які свідчили про оскарження ОСОБА_1 вказаного стягнення, у тому числі до суду, та його скасування, ОСОБА_1 суду не надав.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, а також ОСОБА_20- бабуся колишнього ліцеїста охарактеризували ОСОБА_1 виключно з позитивної сторони.

За таких обставин суд вважає сукупністю досліджених доказів доведеним те, що ОСОБА_1, будучи військовою службовою особою і начальником за посадою для ліцеїста ОСОБА_3, близько 8 години 9 жовтня 2007 року, в порушення вимог ст. ст. 51 та 56 Закону України «Про освіту», ст. 28 Закону України «Про загальну середню освіту», ст. ст. 49 та 112 Статуту внутрішньої служби та ст. 4 Дисциплінарного статут Збройних Сил України, ст. ст. 24, 32 та 37 Положення про військовий ліцей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1087 від 17 липня 2003 року, ст. ст. 63, 91, 106-107 Статуту Ліцею, затвердженого 21 березня 2007 року директором Департаменту військової освіти та науки Міністерства оборони України, перевищив надану владу шляхом застосування до підлеглого фізичного насильства, а саме: наніс один удар долонею правої руки по лівому вуху потерпілого та один удар долонею правої руки по руці потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_3 були заподіяні легкі тілесні ушкодження.

Дії ОСОБА_1, який будучи військовою службовою особою і начальником щодо потерпілого ОСОБА_3, застосував щодо підлеглого насильство, що виразилося у заподіянні йому легких тілесних ушкоджень, тобто перевищив надану йому владу, суд кваліфікує за ч. 2 ст. 424 КК України.

Суд виключає з обвинувачення ОСОБА_1 вказівку на порушення ним вимог ст. 26 Закону України «Про освіту», ст. ст. 22 та 38 Закону України «Про загальну середню освіту», ст. ст. 2 та 5 Положення про військовий ліцей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1087 від 17 липня 2003 року, ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також ст. ст. 8, 9 11,

33, 59 Статуту Ліцею, затвердженого 21 березня 2007 року директором Департаменту військової освіти та науки Міністерства оборони України, оскільки їх положення є загальними, а також вказівку на порушення підсудним ст. ст. 50 та 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Правил внутрішнього розпорядку Ліцею, затвердженого начальником Ліцею, оскільки вказані норми містять або загальні обов'язки, або конкретні обов'язки, які на час конфлікту ОСОБА_1 не виконував.

У судовому засіданні військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах Головного військового клінічного госпіталю заявив цивільний позов про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в сумі 815 грн. 60 коп.

Підсудний ОСОБА_1 позовні вимоги прокурора не визнав, посилаючись на те, що він не причетний до травмування потерпілого.

Суд, приймаючи до уваги встановлені вище переліченими доказами обставини вчинення ОСОБА_1 злочину, а також враховуючи дані, які об'єктивно підтверджені дослідженими в судовому засіданні довідкою про вартість лікування потерпілого № 7/3054 від 27 листопада 2007 року та звітом про надання медичних послуг, які складені відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року, вважає необхідним покласти на підсудного обов'язок по відшкодуванню витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в повному обсязі, а саме на суму в сумі 815 грн. 60 коп.

Законний представник потерпілого, діючи від його імені, заявив цивільний позов до підсудного про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, в сумі 50 000 грн., посилаючись на те, що крім фізичних страждань, обумовлених травмою лівого вуха, його неповнолітній син зазнав також і душевних страждань у зв'язку з приниженням честі та гідності, змінами у звичайному житті, викликаними порушенням навчального процесу у зв'язку з необхідністю лікування, зневірою до ОСОБА_1 як офіцера, так і вихователя, а також поширенням підсудним у засобах масової інформації відомостей про те, що він, потерпілий, нібито оговорює офіцера.

У судовому засіданні позивач та його законний представник просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Підсудний ОСОБА_1 позовні вимоги потерпілого з наведених вище підстав також не визнав.

Не зважаючи на захисну позицію підсудного, правові та фактичні підстави заявленого потерпілим цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, наслідком якого є завдання потерпілому легкого тілесного ушкодження, підтверджуються всією сукупністю встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи, які викладені вище.

Водночас, у судовому засіданні отримані безспірні дані і про те, що ускладнення травми розвитком запалення структур середнього вухата нейросенсорною приглухуватістю викликано певною мірою і поведінкою потерпілого, який тривалий час (на протязі трьох днів) приховував причини її отримання. При цьому, будь-яких даних, які безспірно вказували б на те, що ОСОБА_1 змушував у будь-який спосіб ОСОБА_3 приховувати отриману травму, в судовому засіданні не встановлено, не містять таких даних і матеріали справи.

Крім того, страждання, які завдані потерпілому поширенням негативної щодо нього інформації, не можуть бути предметом розгляду у даному процесу, який обмежений лише можливістю вирішення питання про відшкодування моральної шкоди завданої злочином, а не іншим правопорушенням.

За таких обставин, що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то виходячи з характеру протиправних дій підсудного, його матеріального стану, ступеня його вини у завданні травми потерпілому, якої той не бажав, глибини фізичних і моральних страждань потерпілого, ступеня погіршення його здібностей, а також з урахуванням ступеня і його самого в ускладненні травми, тяжкості вимушених змін у його житті, керуючись вимогами розумності та справедливості, суд, вважає за необхідне на підставі ст. ст. 23, 1193 ЦК України задовольнити позов потерпілого частково, а саме на суму 10 000 грн. В іншій частині належить відмовити в задоволенні даного позову.

При призначенні підсудному ОСОБА_1 покарання суд враховує те, що його протиправні дії були викликані грубим порушенням дисципліни з боку потерпілого, який застосував насильство до іншого ліцеїста.

Вказану обставину суд визнає такою, що пом'якшує покарання, а тому, беручи її до уваги та враховуючи особу винного, який раніше ні в чому протизаконному замічений не був, характеризувався по службі в цілому позитивно, а в побуті виключно позитивно, має відомчі нагороди та відзнаки, вислужив 14 років в Збройних Силах, до кримінальної відповідальності притягається вперше, а також і те, що на його утриманні знаходиться малолітня дитина, а сам він у зв'язку з даною справою вже позбавлений військового звання і звільнений з військової служби, суд знаходить можливим призначити підсудному ОСОБА_1 мінімальне покарання, зазначене в санкції ч. 2 ст. 424 КК України.

Враховуючи пом'якшуючі покарання обставини, дані про особу винного, виправлення та перевиховання якого не вимагає ізоляції від суспільства, суд вважає за можливе застосувати до підсудного ОСОБА_1 ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Водночас, враховуючи характер, насильницьку спрямованість та обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину за посадою вихователя і у зв'язку з виховною діяльністю щодо неповнолітнього вихованця, суд вважає за необхідне позбавити підсудного згідно з правилами ч. 2 ст. 55 КК України права на максимальний строк обіймати посади, пов'язані із педагогічною та виховною діяльністю.

Суд вважає, що за таких обставин призначене покарання є справедливим, а також необхідним і достатнім, враховуючи конкретні обставини справи, для виправлення підсудного.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 323, 324, 325, 328 та 332 КПК України, військовий місцевий суд Київського гарнізону -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки з позбавленням на підставі ч. 2 ст. 55 КК України права обіймати посади, пов'язані із педагогічною та виховною діяльністю, строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 - підписка про невиїзд - до набрання вироком законної сили залишити без зміни.

Цивільний позов військового прокурора Київського гарнізону до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного військового клінічного ордена Червоної Зірки госпіталю (м. Київ, код ЗКПО 07773293, р/р № 35222020000294 в ГУДКУ в м. Києві, МФО 820019, призначення платежу: КПКВ 2101080 за лікування) - 815 грн. 60 коп. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого.

Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 - 10 000 (десять тисяч) грн. в рахунок відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди. В іншій частині, тобто на суму 40 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_3 - відмовити в задоволенні позову.

Речові докази по справі, а саме: книга обліку амбулаторних хворих ліцеїстів Ліцею, книга обліку хворих в амбулаторії ліцеїстів Ліцею - після набрання вироком законної сили передати до Київського військового ліцею імені Івана Богуна; медичну книгу ОСОБА_3, яка зберігається при матеріалах справи - передати потерпілому ОСОБА_3

Вирок може бути оскарженим в апеляційному порядку і на нього може бути внесене подання прокурора до військового апеляційного суду Центрального регіону через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення.