№ 1-58

ВИРОК

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11 червня 2008 року                                                                                                          місто Київ

Військовий місцевий суд Київського гарнізону в складі: головуючого - судді підполковника юстиції ДЯЧУКА С.І., при секретарях Бобильової A.M., Качан Т.І., за участю державного обвинувача -військового прокурора Білоцерківського гарнізону підполковника юстиції Бончева І.В., за присутності підсудного ОСОБА_1, його захисника - адвоката ОСОБА_2., потерпілого ОСОБА_3 у відкритому судовому засіданні в приміщенні військового місцевого суду розглянув кримінальну справу за обвинуваченням військовослужбовця військової частини А2167 солдата ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Карпівка, Олександрійського району Донецької області, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, вважається таким, що не має судимості, має на утриманні трьох малолітніх дітей, їх матір та неповнолітню рідну сестру матері малолітніх дітей, несудимого, призваного на військову службу у травні 2002 року Бахмацьким РВК Чернігівської області, -

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 406 та ч. 1 ст. 408 КК України.

Судовим слідством військовий місцевий суд -

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2003 року близько 1 години 30 хвилин ночі ОСОБА_1, перебуваючи на території військової частини у зв'язку з виконанням обов'язків служби, бажаючи продемонструвати свою удавану перевагу над військовослужбовцем більш пізнього строку призову солдатом ОСОБА_3, з яким він, ОСОБА_1, у відносинах підлеглості не перебував, застосував насильство до останнього, а саме один удар правою ногою, взутою у військовий чобіт в область підребер'я потерпілому з лівого боку, внаслідок чого з необережності заподіяв потерпілому закриту травму живота у вигляді розриву селезінки, тобто тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. ст. 49, 50, 127 та 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статут Збройних Сил України, які зобов'язують військовослужбовців у відносинах між собою додержуватися правил військової ввічливості, проявляти взаємну повагу та не допускати негідних вчинків.

Крім того, 1 червня 2003 року близько 15 години 20 хвилин ОСОБА_1 самовільно залишив без поважних причин місце служби з метою ухилитися від військової служби, проживаючи до дня затримання - 13 березня 2008 року за місцем проживання громадянки ОСОБА_4, перебуваючи з останньою у цивільному шлюбі та утримуючи трьох малолітніх дітей - 2001, 2003 та 2005 років народження, її саму та її неповнолітню сестру, працюючи на постійній роботі в сільськогосподарському підприємстві.

До початку розгляду справи в суді підсудний у повному обсязі добровільно відшкодував всі судові витрати по справі.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю і пояснив, що, дійсно вночі 22 травня 2003 року він за наведених вище обставин, бажаючи продемонструвати свою перевагу над солдатом ОСОБА_3, наніс останньому удар правою ногою, взутою у військовий чобіт в область підребер'я потерпілому з лівого боку, заподіявши потерпілому у такій спосіб тяжке тілесне ушкодження. Також підсудний повідомив, що особистих рахунків він із ОСОБА_3 не мав, у відносинах підлеглості з ним не перебував.

Крім того, як уточнив підсудний, під час проходження служби в нього помер опікун - дідусь, у зв'язку з чим виникла необхідність документального оформлення спадщини, також він, ОСОБА_1, виховував одну малолітню дитину, 2001 року народження, проживаючи до призову на службу у цивільному шлюбі з громадянкою ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 народила другу дитину. Побоюючись можливості притягнення до кримінальної відповідальності у зв'язку з вказаними проблемами він, ОСОБА_1, 1 червня 2003 року самовільно залишив військову частину з метою ухилитися від служби. Водночас, як уточнив ОСОБА_1, під час ухилення від служби він влаштувався на роботу, з 2005 року почав утримувати трьох малолітніх дітей, дружину та її неповнолітню сестру, а в момент затримання опору не чинив і відразу визнав свою провину, до того ж у повному обсязі відшкодував потерпілому завдані збитки.

Крім особистих показань вина підсудного ОСОБА_1 у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, що спричинило тяжкі наслідки, підтверджується зібраними по справі іншими доказами стосовно всіх фактичних обставин справи, і ці фактичні обставини справи підсудний та інші учасники процесу не оспорюють і підтримують в повному обсязі.

Враховуючи те, що підсудний та інші учасники процесу не оспорюють всі фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд провів судове слідство у справі із застосуванням правил ч. 3 ст. 299 КПК України.

Потерпілий цивільний позов у справі не заявляв, посилаючись на те, що підсудний відшкодував завдану злочином шкоду у повному обсязі.

Згідно з медичними документами ОСОБА_1 придатний за станом здоров'я до військової служби.

Згідно з копіями свідоцтв про народження, довідками Довжинської сільської ради Чернігівської області ОСОБА_4 має дітей 2001, 2003 та 2005 років народження, разом з ОСОБА_4 проживав ОСОБА_1 і всі вказані особи, а також неповнолітня сестра ОСОБА_4 перебували на його утриманні.

Таким чином, дії ОСОБА_1, який, будучи військовослужбовцем строкової служби, порушив статутні правила взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, що спричинило тяжкі наслідки, під якими суд визнає завдання потерпілому з необережності тяжкого тілесного ушкодження, суд кваліфікує за ч. 3 ст. 406 КК України.

Дії ОСОБА_1, який самовільно залишив місце служби з метою ухилитися від військової служби, суд оцінює як дезертирство і кваліфікує за ч. 1 ст. 408 КК України.

Призначаючи підсудному ОСОБА_1 покарання, суд бере до уваги і визнає обставинами, які пом'якшують покарання та в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, його щире каяття, відшкодування у повному обсязі завданої злочином шкоди, а також і те, що підсудний примирився з потерпілим і той просив суворо його не карати. Крім того, такими обставинами суд визнає і те, що на момент ухилення від служби ОСОБА_1 фактично утримував двох малолітніх дітей, їх матір та неповнолітню сестру останньої, а ухиляючись від служби, ОСОБА_1 не вчиняв дій, які можна було б оцінюватися як намагання переховатися від органів влади, під час затримання опору не чинив.

Беручи до уваги вказані обставини, а також враховуючи дані про особу підсудного, який під час проходження служби характеризувався позитивно, до призову на службу займався суспільно-корисною працею, з восьми років проживав окремо від батьків і перебував на утриманні у дідуся, який помер під час проходження підсудним військової служби, під час ухилення від служби працював на постійній основі і характеризувався мешканцями села та співробітниками виключно з позитивної сторони, утримуючи трьох малолітніх дітей, дружину та її неповнолітню сестру, практично відслужив встановлені строки військової служби, а трудовий колектив, в якому тривалий час і відкрито, будучи матеріально-відповідальною особою, працював підсудний до затримання, просив звільнити останнього від кримінальної відповідальності як необхідного підприємству фахівця під час збору врожаю, суд, враховуючи у сукупності з іншими обставинами і клопотання трудового колективу СТОВ «Україна» від 15 березня 2008 року, знаходить можливим застосувати до підсудного ст. ст. 69 та 60 КК України і перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного санкціях ч. 3 ст. 424 та ч. 1 ст. 408 КК України, застосувавши до підсудного при призначенні покарання за сукупністю злочинів принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки саме даний вид покарання, на думку суду, у даному конкретному випадку, як виняток з огляду на всю сукупність пом'якшуючих покарання підсудного обставин та даних про його особу, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 299, 323 - 325, 332 КПК України, військовий місцевий суд Київського гарнізону -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 406 та ч. 1 ст. 408 КК України, за якими із застосуванням ст. ст. 69 та 60 КК України призначити йому покарання:

·  за ч. 3 ст. 406 КК України у виді арешту строком на чотири місяці;

·  за ч. 1 ст. 408 КК України у виді арешту строком на три місяці.

За сукупністю злочинів, відповідно до ст. 70 КК України, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді арешту строком на чотири місяці.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 - тримання під вартою -залишити без зміни і утримувати його на гауптвахті Центрального управління військової служби правопорядку Збройних Сил України по місту Києву та Київській області до дня набранням чинності даним вироком суду, але не довше ніж 13 липня 2008 року.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_1. рахувати з 13 березня 2008 року з урахуванням часу його затримання та перебування під вартою.

Вирок може бути оскаржений і на нього може бути внесене подання прокурора в апеляційному порядку до військового апеляційного суду Центрального регіону через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення, а засудженим - протягом 15 діб з дня вручення йому копії вироку.