П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 04.08.2008 р.                                                                                                     № 13/230

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Степанюка А.Г., розглянувши матеріали справи

за адміністративним позовом       Державної податкової інспекції у Святошинському                                                                       районі м.Києва

до    Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська аграрна лізингова                                         компанія»

про   визнання зобов'язання недійсним, стягнення 995000 грн.

Суддя Степанюк А.Г.

Секретар судового засідання Федорова О.В.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 04.08.2008 року о 14 год 15 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м.Києва звернулася до суду з позовом до ТОВ «Мілкот», провадження у справі щодо якого закрито у зв'язку із ліквідацією, та ТОВ «Українська аграрна лізингова компанія»про визнання договору від 03.05.2006 року недійсним відповідно до ст. 207 ГК України, оскільки такий вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства при наявності умислу у ТОВ «ТК «Мілкот»та стягнення з ТОВ «Українська аграрна лізингова компанія»грошових коштів в сумі 995000 грн..

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що за умовами оспорюваного правочину ТОВ «ТК «Мілкот»поставило та передало у власність сільськогосподарську техніку і запчастини ТОВ «Українська аграрна лізингова компанія»на загальну суму 995000 грн.. Позивач звертає увагу суду на припис ст. 207 ГК України, яким встановлено, що господарське зобов'язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути визнано на вимогу державного органу недійсним повністю або в частині.

Крім того, оспорювана угода повинна бути визнана судом недійсною в силу ст. 49 ЦК України редакції 1963 року, оскільки така була укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільсва та за наявності умислу хоча б однієї сторони щодо настання відповідних наслідків щодо приховування доходів від оподаткування.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 19.02.2008 року ОСОБА_1., засновника ТОВ «ТК «Мілкот», визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України та встановлено, що він не мав наміру здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в установчих документах, що підтверджує наявність умислу у ТОВ ТК «Мілкот»на укладення договору з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків (руйнування системи оподаткування в Україні). А тому просить визнати договір від 03.05.2006 року недійсним та стягнути з відповідача 995000 грн., сплачених за договором.

У письмовому запереченні проти позову, а також повноважний представник відповідача у судовому засіданні повідомив, що проти позову заперечує. В обґрунтування свого заперечення вказує, що умислу на укладення правочину з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства у сторін договору не було. Оспорюваний договір було виконано його сторонами та перераховано кошти в сумі 995000 грн. за підготовку і введення в експлуатацію сільськогосподарської техніки. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Крім того в судовому засіданні зазначив, що позивачем пропущено встановлений законом строк на звернення до адміністративного суду та строк можливого застосування судом адміністративно-господрських санкцій. А тому в задоволенні позову просив відмовити.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Між відповідачем та ТОВ «ТК «Мілкот»було укладено договір від 03.05.2006 року про підготовку та введення в експлуатацію сільськогосподарської техніки.

Як зазначили сторони, оспорюваний правочин його учасниками (Відповідачем та ТОВ «ТК «Мілкот») було виконано.

Органи державної податкової служби, відповідно до Закону «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року можуть звертатися до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; …)

Як вбачається, правочин було вчинено 03.05.2006 року.

У ЦК України, який набрав чинності з 1.01.2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК редакції 1963 року, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Згідно зі ст. 228 ЦК наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

За змістом ч.2 ст.5 ЦК, цей кодекс має зворотню дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, посилання Позивача на необхідність застосування судом публічно-правових санкцій, згідно ст. 49 ЦК України редакції 1963 року, суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності 01.09.2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави або суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст. 207 та ст. 208 ГК застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215, ч.2 ст.228 ЦК є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч.1 ст. 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір було укладено 03.05.2006 року, а позов Позивач пред'явив 10.06.2008 року, отже пропустив строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначила представник позивача, засновник ТОВ «ТК «Мілкот»був визнаний винним у вчиненні фіктивного підприємництва лише 19.02.2008 року, а тому вважає, що строк звернення до суду не пропущений.

Судом встановлено, що оспорюваний правочин укладений 03.05.2008 року, позивач дізнався про оспорюваний договір у 2006 року, однак звернувся до суду 10.06.2008 року.

Враховуючи крім іншого вищенаведене, суд прийшов до висновку, що Позивачем пропущено річний строк звернення до адміністративного суду.

Згідно ч. 1, 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судом не встановлено поважних причини пропуску Позивачем річного строку звернення до адміністративного суду.

Приписом ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується  принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163  КАС України, адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                                     А.Степанюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -05.08.2008 року 9.30 год..