Справа № 22-а-24 2007р. Головуючий у 1-й інстанції: Кондратенко М.В.
Категорія 14 Судці у 1-й інстанції: Опімах Л.М., Князев В.Б.
Суддя-доповідач Данильченко Л.О.
УХВАЛА
іменем України
23 січня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Данильченко Л.О.
суддів - Смирнової Т.В., Ільченко О.Ю.
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.
та осіб, які беруть участь у справі - представника ДСА України Перчакової Л.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного казначейства України
на постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2006 року у справі
за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області
про стягнення грошової компенсації за невикористане службове обмундирування.
Вивчивши матеріали справи, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши доповідь судді апеляційного суду Данильченко Л.О., заперечення на доводи апеляційної скарги представника ДСА України Перчакової Л.М., колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2006 року адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволений.
Стягнуто з Міністерства фінансів України на користь суддів Шосткинського міськрайонного суду Сумської області:
ОСОБА_1, ОСОБА_2,ОСОБА_4 - по 6976 грн. кожному,
2
ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 - по 7510 грн. кожній.
Зобов'язано Державне казначейство України безспірно списати зазначені суми з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивачів.
В апеляційній скарзі Державне казначейство України просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою вказані кошти стягнути з Державної судової адміністрації України. Апелянт вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.
При цьому апелянт зазначає, що суд не навів мотивів списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, а кошти на цьому рахунку не належать Держказначейству на праві власності.
Крім того, апелянт зазначає, що головним розпорядником бюджетних коштів на утримання судової влади було Міністерство юстиції України, а з 01 січня 2003 року є Державна судова адміністрація України, яка при складанні кошторисів повинна була врахувати потребу коштів для погашення зобов'язань минулих років.
Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Державній судовій адміністрації України були встановлені бюджетні призначення за програмою «Виконання рішень на користь суддів».
Також апелянт підкреслив, що Державне казначейство не встановлює загальнодержавні видатки і не має права змінювати видатки державного бюджету та цільове їх спрямування.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачі працюють суддями Шосткинського міськрайонного суду Сумської області: ОСОБА_1 - з 1996 року,ОСОБА_2 - з 1998 року, ОСОБА_3 - з 1993 року, ОСОБА_4 - з 1983 року, ОСОБА_6 - з 1987 року, ОСОБА_5 - з 1993 року.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про судоустрій» від 1981 року, матеріально-технічне забезпечення судів здійснювало Міністерство юстиції України, а згідно ст.ст. 119-122 Закону України « Про судоустрій України» від 2002 року, Указу Президента України № 780/2002 «Про Державну судову адміністрацію України», з 01 січня 2003 року цей обов'язок покладено на Державну судову адміністрацію України.
3
Міністерство фінансів України закладає в бюджет і передбачає виділення з Державного бюджету асигнувань для матеріально-технічного забезпечення діяльності судів.
Відповідно до ч.12 ст.44 Закону України «Про статус суддів», судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України.
Норми забезпечення суддів службовим обмундируванням визначались постановою Кабінету Міністрів України № 177 від 19 березня 1994 року «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України».
У випадку невидачі такого обмундирування з причин, незалежних від Міністерства юстиції України, передбачалась виплата суддям грошової компенсації вартості такого одягу (наказ Міністерства юстиції України НОМЕР_1).
Позивачі отримали компенсацію за невидане службове обмундирування по 1999 рік включно за рішенням Печерського районного суду м. Києва.
За 2000, 2001, 2002 роки позивачі не отримували службове обмундирування, а також не одержували компенсації його вартості.
Доводи апелянта про те, що компенсацію за невикористане службове обмундирування повинна виплачувати ДСА України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ДСА України не є правонаступником Міністерства юстиції України і до неї не переходили матеріальні права і обов'язки по вказаних у даному позові зобов'язаннях, а отже ДСА України не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 1 січня 2003 року.
Доводи апелянта з приводу того, що головні розпорядники бюджетних коштів (МЮ України та ДСА України) повинні були при складанні кошторисів враховувати потреби у забезпеченні та передбачати кошти для погашення зобов'язань по минулим рокам, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки аналіз і затвердження бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів здійснюється Міністерством фінансів України, яке готує проект Закону про державний бюджет.
При цьому апелянт не довів, що саме головний розпорядник коштів - МЮ України чи ДСА України - не передбачив в кошторисі коштів для виділення суддям службового обмундирування або компенсації його вартості.
Навпаки, вбачається, що протягом 2000-2002 років Міністерством фінансів України взагалі не передбачались і не виділялись кошти на службове обмундирування суддів.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 177 від 19 березня 1994 року, яка втратила чинність згідно постанови КМУ № 1393 від 04
4
вересня 2003 року, Міністерство фінансів України повинно було передбачати, починаючи з 1994 року виділення бюджетних асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України. Проте Міністерство Фінансів України не в повному обсязі вирішило це питання.
За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку та задовольнив позов суддів Шосткинського міськрайонного суду, стягнувши з Міністерства фінансів України грошову компенсацію за невикористане службове обмундирування.
Сума стягнутої компенсації апелянтом не оскаржувалась.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205-206 КАС України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення.
Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2006 року в даній справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили.