ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.06.06 Справа № 20/173/06
Суддя Гандюкова Л.П.
За позовом Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк Україна”, м. Київ
До Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”, м. Запоріжжя
Про стягнення суми 2524,76 доларів США
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача – Юнаш А.Б.(довіреність ВСЕ № 276856 від 18.10.2005р.);
Від відповідача – Назаренко В.І. (довіреність №18-23 від 14.09.2005р.)
СУТНІСТЬ СПОРУ:
Заявлений позов про стягнення з відповідача державного мита, сплаченого при подачі касаційної скарги до Верховного Суду України в розмірі 2524,76 доларів США.
Ухвалою господарського суду від 11.05.2006р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/173/06, судове засідання призначено на 30.05.2006р. На підставі ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 19.06.2006р.
За згодою представників сторін у судовому засіданні 19.06.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позові, та на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України просить позов задовольнити. Позов мотивований наступним. 29.03.2005р. позивач звернувся до Верховного Суду України з касаційної скаргою на постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2005р., якою просив скасувати Постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2005р., залишивши в силі рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2005р. і Ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 10.08.2005р. у справі №14/130 за позовом Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк Україна” до ВАТ “Запорізький завод феросплавів” про стягнення процентів за безпідставне користування грошима, а також трьох процентів річних від суми заборгованості, а всього 830 251,48 доларів США. При подачі касаційної скарги позивачем було сплачено державне мито в розмірі 2524,76 доларів США, що підтверджується розпорядженням від 18.11.2005р. Постановою Верховного Суду України від 24.01.2006р. касаційну скаргу позивача задоволено. Відповідно до ст.49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі вищенаведеного просить позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав. Вважає позовні вимоги необгрунтованими з наступних підстав. Відповідно до ст.12 ГПК України господарським судам не підвідомчі спори, що виникають з підстав недотримання судом вимог ст.49 ГПК України. Статтею 88 ГПК України передбачено винесення додаткового рішення, ухвали якщо, зокрема, не вирішено питання про розподіл господарських витрат або повернення державного мита з бюджету. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.21,22,45,59,80,88 ГПК України просить 1) відмовити АКБ “Райффайзенбанк Україна” у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; 2) припинити провадження у справі.
Позивач у судовому засіданні 19.06.2006р. надав заперечення на відзив, згідно з якими вважає, що позовна заява про стягнення державного мита, сплаченого пр подачі касаційної скарги до Верховного Суду України, підлягає розгляду в господарських судах, оскільки згідно з ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав. При подачі 28.11.2005р. касаційної скарги позивачем були понесені збитки у вигляді сплати державного мита, а спори про стягнення збитків підлягають розгляду та підвідомчі господарським судам. У рішенні господарського суду Запорізької області від 13.05.2005р. зазначено, що згідно з ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача. Згідно з п.11 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. №02-5/422 “Про судове рішення” прийняття додаткового рішення (ст.88 ГПК) за заявою сторони, прокурора, який брав участь у процесі, або за ініціативою суду здійснюється, як правило, тим же суддею (складом суду), що приймав первісне рішення. Прийняття додаткового рішення припустиме виключно з підстав, передбачених ст.88 ГПК. Порушення вимог цієї статті тягне за собою зміну або скасування рішення в апеляційному чи у касаційному порядку (пункт 4 частини першої статті 104, стаття 111-10 ГПК). Постанова Верховного Суду України від 24.01.2006р. винесена та підписана суддями судової палати у господарських справах Верховного Суду України. Згідно з ст.47 Закону України “Про судоустрій України” Верховний Суд України переглядає справи у зв’язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає справи у касаційному порядку у випадках, встановлених законом та здійснює інші повноваження, передбачені законом. Вирішення питання відносно винесення додаткового рішення до компетенції Верховного Суду України не відноситься. Таким чином позивач вважає, що чинним законодавством не передбачена можливість звернутися до Верховного Суду України з заявою про винесення додаткового рішення в порядку ст.88 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
29.03.2005р. Акціонерний комерційний банк “Райффайзенбанк Україна” звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” про стягнення 830251,48 доларів США, що складається з суми процентів за безпідставне користування грошима в розмірі 622688,61 доларів США, трьох процентів річних від суми заборгованості в розмірі 207562,87 доларів США або 4339170,49 грн., виходячи з курсу НБУ на день подачі позову 1долар США=5.2986 грн. Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2005р. у справі №14/130 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 622688,61 доларів США-проценти за безпідставне користування грошима, 207562,87 доларів США-3% річних від суми заборгованості, разом 830251,48 доларів США, 321,07 доларів США держмита та 118 грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.08.2005р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” залишено без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2005р. у справі №14/130 без змін. Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, віднесені на заявника апеляційної скарги.
01.11.2005р. постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу ВАТ “Запорізький завод феросплавів” задоволено. Рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2005р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10.08.2005р. у справі №14/130 скасовано. В позові Акціонерному комерційному банку “Райффайзенбанк Україна” до відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” про стягнення 830251,48 доларів США відмовлено. Стягнуто з Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк Україна” на користь Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” 2524,76 доларів США витрат по сплаті державного мита. Доручено господарському суду Запорізької області видати наказ.
Постановою Верховного Суду України від 24.01.2006р. задоволено касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк Україна”. Постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року скасовано. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року та рішення господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 року залишено в силі.
Позивач, як заявник касаційної скарги, просить на підставі ст.49 ГПК України стягнути з відповідача державне мито, сплачене при подачі касаційної скарги до Верховного Суду України в розмірі 2524,76 доларів США, а також державне мито у сумі 25,25 доларів США, сплачене за подачу позовної заяви про стягнення державного мита, та 118 грн. сплати інформаційно-технічних послуг.
Проаналізувавши законодавство, оцінивши докази та вислухавши доводи представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Із аналізу наведеного вище законодавства слідує, що особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено право підприємств та організацій звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Із змісту ст.12 ГПК України слідує, що господарський суд розглядає спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також спори про визнання недійсним актів з підстав, зазначених у законодавстві.
Приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не наведена норма матеріального закону, яка передбачає можливість із врахуванням обставин справи стягнути у позовному провадженні державне мито, сплачене при розгляді іншої справи.
Суд враховує також наступне. Відповідно до ч.3 ст.111-17 Господарського процесуального кодексу України постанови Вищого господарського суду України переглядаються у касаційному порядку за правилами розгляду справи у господарському суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Згідно з ст.88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: 1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; 2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету. Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в установленому порядку.
У зв’язку з викладеними обставинами посилання позивача в запереченнях на відзив на ст.47 Закону України “Про судоустрій України”, роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. №02-5/422 “Про судове рішення” не спростовує висновки суду, наведені вище.
Твердження позивача в запереченні на відзив, що при подачі 28.11.2005р. касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2005р. ним були понесені збитки у вигляді сплати державного мита, а спори про стягнення збитків підлягають розгляду та підвідомчі господарським судам до уваги не беруться, оскільки у позовній заяві правова природа заявленої до стягнення суми не визначена як збитки, під час розгляду справи заяви в порядку ст.22 ГПК України про зміну підстав або предмету позову не надійшло. Між тим, чинне законодавство встановлює як конкретні норми, які визначають правову природу збитків, їх характер, а також передбачає обов’язок доказування складу збитків.
Згідно з ст.12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Таким чином, обраний позивачем предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, тому у позові слід відмовити.
Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі в сумі 25,25 доларів США державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст.1,12, 49, 82-85,88 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Л. П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 26.06. 2006 р.