копія

РІШЕННЯ        справа №2-79/2007

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

15 січня 2007 року                            Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у

складі:     судді Мельничика Ю.С., при секретарі    Кириленко І.В., з участю адвокатів    ОСОБА_8, Татарчука О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Світловодську Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Світловодська районна державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування трьох кімнатної квартири недійсним, та за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, співвідповідача ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Світловодського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору дарування однокімнатної квартири недійсним, таким який укладено з метою приховати угоду купівлі-продажу, та про визнання права спільної сумісної власності подружжя ,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 03 грудня 2004 року трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 в зв'язку з тим, що дана угода укладена внаслідок помилки, (а. с. 2-4).

Рішенням Світловодського місьрайсуду від 09 грудня 2005 року позовні вимоги задоволено, (а. с. 58-62).

Під час апеляційного провадження до апеляційної скарги приєднався ОСОБА_2, який заявив, що є співвласником подарованої його дружиною ОСОБА_1 квартири, яка уклала договір дарування без його на те згоди, чим порушено його права (а. с. 91,92), і що стало однією з підстав скасування вказаного рішення суду. (а. с. 96-101).

У квітні 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду додаткову позовну заяву до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, якою доповнили підстави позову про визнання недійсним договору дарування від 03 грудня 2004 року трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 в зв'язку з тим, що дана угода укладена без згоди ОСОБА_2, який є співвласником квартири, (а. с. 104,105).

У серпні 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду додаткову позовну заяву до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання договору дарування від 20 червня 2003 року однокімнатної квартири АДРЕСА_2 удаваним, в зв'язку з тим, що дана угода укладена з метою приховати угоду купівлі-продажу цієї квартири. Крім цього, просили визнати за ними право спільної сумісної власності подружжя як на вказану квартиру АДРЕСА_2, так і на квартируАДРЕСА_1, і яка ними набута в результаті договору обміну вище вказаної однокімнатної квартири АДРЕСА_2. Просили суд поновити строк звернення до суду. (а. с. 130-132, 141,142).

Ухвалою суду позовні заяви об'єднані в одне провадження, та до справи залучено як співвідповідача ОСОБА_5, який відчужив ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2. (а. с. 145,146).

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 по оголошенню в газеті про продаж квартири, знайшла ОСОБА_5, у якого 20 червня 2003 року купила однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 для проживання своєї дочки ОСОБА_4 та онучки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. З метою зменшення розміру оплати з її боку витрат за оформлення у нотаріуса договору, за згодою продавця ОСОБА_5, відчуження ним його квартири було оформлено договором дарування на її ім"я, проте фактичноОСОБА_5 продав, а вона купила вказану квартиру. Визнання судом, що нею та ОСОБА_5 укладена угода купівлі-продажу однокімнатної квартири потрібна для встановлення того факту, що придбана квартира належала їй та її чоловіку ОСОБА_2 на праві  спільної сумісної власності.  21   серпня 2004 року її дочка уклала шлюб  з  ОСОБА_3

 з яким проживали у вказаній квартирі. Для покращення житлових умов дочки та онуки, 15 листопада 2004 року вона обміняла однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 на трьох кімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку 03 грудня 2004 року, діючи в інтересах онучки ОСОБА_7, подарувала відповідачам по справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_3, не повідомивши про вказане свого чоловіка ОСОБА_2, який був проти цього. Ніяких грошей від ОСОБА_3 та його батьків за дарування квартири вона не отримувала. Від матері ОСОБА_3 вона отримала гроші в розмірі близько 600 доларів США, які витратила для ремонту подарованої відповідачам квартири. У колишніх власників трьох кімнатної квартири були великі борги за комунальні послуги, які погашала як вона, так і ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 Подарувавши вказану квартиру відповідачам вона допустила помилку, оскільки бажала подарувати квартиру своїй неповнолітній онучці ОСОБА_7, та уклала цю угоду без згоди свого чоловіка. За вказаних підстав просила суд задовольнити її позовні вимоги.

Позивач ОСОБА_2, підтримавши позовні вимоги , пояснив, що дійсно у червні 2003 року разом з дружиною купили для проживання дочки ОСОБА_4 та онучки ОСОБА_7 за 1 200 доларів США однокімнатну квартиру. Придбання квартири оформили з продавцем як договір дарування квартири на ім"я дружини для зменшення розміру оплати витрат за оформлення документів. В зв'язку з тим, що дочка уклала шлюб, вказану квартиру з дружиною обміняли на трьох кімнатну квартиру в яку переїхала жити сім"я доньки. ОСОБА_3 не приймав участі в обміні квартир. Від дружини ОСОБА_1 йому стало відомо про те, що вона подарувала трьох кімнатну квартиру дочці ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Своєї згоди на дарування відповідачам квартири він не давав, тому просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник позивачів адвокат ОСОБА_7 підтримав в судовому засіданні позовні вимоги, пояснив, що оскільки однокімнатна квартира подружжям ОСОБА_2 фактично була куплена вона є їх спільною сумісною власністю, і після її обміну на трьох кімнатну квартиру ОСОБА_1 не мала права без належно оформленої згоди її чоловіка ОСОБА_2, дарувати останню квартиру.

Відповідачка ОСОБА_4 позовні вимоги визнала в повному обсязі і пояснила, що її мати ОСОБА_1 у 2003 році купила однокімнатну квартиру в якій вона проживала зі своєю донькою ОСОБА_7. У серпні 2004 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3  її мати обміняла раніше придбану однокімнатну квартиру на трьох кімнатну квартиру за якою рахувалися великі борги за комунальні послуги, близько 6 500 грн., з яких вона особисто погасила 1 500 грн., за рахунок отриманої суди по місцю роботи, а залишок -погасили її мати та батько - позивачі по справі. Вказану трьох кімнатну квартиру її мати ОСОБА_1 без згоди на те батька ОСОБА_2, який на той час знаходився на заробітках в м. Москва, подарувала їй та ОСОБА_3, та допомагала зробити в ній ремонт, купуючи будівельні матеріали та проводячи ремонтні роботи.

СпіввідповідачОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що дійсно весною-літом 2003 року він дав в Світловодську газету «09» об"яву про продаж своєї однокімнатної квартири, так як вирішив з дружиною уїхати жити до батьків у Київську область, де зараз і живе. До нього літом 2003 року звернулася незнайома йому раніше ОСОБА_1, яка і купила у нього однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 1 200 доларів США. На прохання ОСОБА_1 продаж квартири був оформлений у нотаріуса як договір дарування, так як оформлення такого договору було дешевше ніж договору купівлі-продажу. Але фактично квартиру він продав, отримав за неї 1 200 доларів США від ОСОБА_1, і претензій до неї у нього немає. Позов про визнання договору дарування ним однокімнатної квартири ОСОБА_1 таким, що укладався для приховання договору купівлі-продажу визнав повністю про що надав до суду письмову заяву, (а. с. 156).

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, у судовому засіданні пояснив, що йому не було відомо, що однокімнатна квартира була куплена сім"єю ОСОБА_2 і доказів заперечувати вказане у нього немає. Позовні вимоги про визнання договору дарування трьох кімнатної квартири йому та ОСОБА_3  недійсним він не визнав, проте з яких причин в засіданні пояснити не зміг.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_8  в судовому засіданні пояснив, що позов подружжя ОСОБА_2 про визнання договору дарування однокімнатної квартири удаваним не грунтується на законі і заявлений після спливу строку позовної давності, а тому відсутні підстави для визнання договору дарування трьох кімнатної квартири недійсним.

Представник третьої особи - Світловодської районної державної нотаріальної контори, та приватний нотаріус Світловодського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про час і місце судових засідань повідомлялися у встановленому порядку, до суду не з"явилися, своїх заперечень не надали, тому суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, перевіривши матеріали справи й оцінивши їх у єдності і сукупності, враховуючи, що сторони заявили про те, що ними надані всі наявні докази, які є достатніми для вирішення спору між ними, суд виходячи з встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин приходить до таких висновків.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 з 30 липня 1970 року по даний час є подружжям. (а. с. 77). Відповідачка ОСОБА_4 є їх дочкою.

20 червня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 нотаріально посвідчено договір дарування, згідно якого позивачка прийняла в дар від ОСОБА_5 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 137).

 

Як видно з пояснень ОСОБА_1, за згодою продавця ОСОБА_5, з яким вона не була раніше знайома, відчуження ним його квартири було оформлено договором дарування на її ім"я з метою зменшення розміру оплати з її боку витрат за оформлення у нотаріуса договору, проте фактичноОСОБА_5 продав, а вона купила вказану квартиру за 1 200 доларів США.

Вказані факти в судовому засіданні підтвердили позивач ОСОБА_2, який заявив, що сам надавав частину грошей для придбання квартири, відповідачка ОСОБА_3, та співвідповідач ОСОБА_5, який заявив, що дійсно продав свою квартиру за 1 200 доларів США позивачці.

В підтвердження своїх пояснень ОСОБА_1 посилалася на довідку приватного нотаріуса ОСОБА_6, якою посвідчувався вказаний договір дарування, про те, що дійсно при оформленні договору дарування не сплачувався 1% від оцінки нерухомого майна до Пенсійного Фонду, а при оформленні договору купівлі-продажу такі витрати стягувалися. (а. с. 144).

В судовому засіданні уточнювався предмет позову і з"ясовувалися вимоги заявлені позивачами з приводу договору дарування від 20 червня 2003 року однокімнатної квартири АДРЕСА_2, й судом встановлено, що позивачі вважають цей договір недійсним через те, що фактично був укладений договір купівлі-продажу.

Суд уважно перевіряв заперечення представника відповідача ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_8  про відсутність у позивачів належних доказів в підтвердження купівлі-продажу однокімнатної квартири, а саме, документів у підтвердження сплати на той час коштів ОСОБА_1 ОСОБА_5 за вказану квартиру.

При цьому суд виходить з такого, що чинним законодавством не передбачено складання при укладенні договору купівлі-продажу квартири між фізичними особами платіжних документів, і вказане питання може бути вирішено сторонами угоди за їх домовленістю. А тому, відсутність будь-яких документів в підтвердження сплати за придбану квартиру її вартості не є підставою для визнання того, що ОСОБА_1 не купляла, а ОСОБА_5 не продавав своєї квартири, що свідчить про обґрунтування заперечень представника відповідача лише припущеннями, які суд визнає надуманими, і такими які спростовуються зібраними доказами.

Так, пояснення позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_4 та співвідповідача ОСОБА_5, дані в судовому засіданні про обставини укладення договору про відчуження однокімнатної квартири, які свідчать про укладення сторонами саме угоди купівлі-продажу квартири, та відомості з довідки нотаріуса, судом уважно досліджувалися. Суд визнає також доведеним, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 раніше, до часу відчуження останнім квартири, не були знайомі, в жодних правовідносинах не знаходилися.

Проаналізувавши та оцінивши вказані докази у своїй єдності і сукупності суд дійшов висновку про те, що вони є узгодженими між собою та взаємодоповнюють одне одному, суд визнає їх переконливими й такими, які нічим не спростовані, а тому у суду не має підстав не довіряти цим доказам.

В силу ч. 2 ст. 58 ЦК України (в редакції 1963 року), яка діяла на час укладення договору дарування однокімнатної квартири, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, які регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року (зі змінами) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.

На підставі викладеного суд знаходить, що договір дарування від 20 червня 2003 року однокімнатної квартири  АДРЕСА_2    ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 слід визнати недійсним в силу ч. 2 ст. 58 ЦК України (в редакції 1963 року), оскільки цей договір укладений з метою приховати угоду купівлі-продажу квартири між вказаними особами.

За вказаних підстав суд визнає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5  20 червня 2003 року, укладена угода купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_2, за якоюОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру за узгодженою ціною 1 200 доларів США, і вказана угода не суперечить законові.

Згідно статей 22, 23 Кодексу про Шлюб та Сім"ю, який діяв на час виникнення вказаних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, за спільною згодою. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

На вказаних підставах суд визнає, що однокімнатна квартира АДРЕСА_2, придбана внаслідок договору купівлі-продажу, була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 до часу її обміну на трьох кімнатну квартиру.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 15 листопада 2004 року обміняла однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 на трьох кімнатну квартируАДРЕСА_1 у ОСОБА_11 без будь-яких доплат (а. с. 138). Вказаний договір сторонами не оспорювався.

03 грудня 2004 року ОСОБА_1, без згоди свого чоловіка, уклала договір дарування трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 на користь відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, діючи при цьому в інтересах своєї онучки ОСОБА_7, яка на той час

 

 

проживала з відповідачами, а протягом останнього року живе у позивачки. Заявляючи, що при укладенні договору вона помилилася, так як бажала подарувати квартиру малолітній онучці, а фактично подарувала відповідачам, просила суд визнати вказаний договір недійсним.

ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що дійсно договір дарування трьох кімнатної квартири ОСОБА_1 укладено без його згоди, в той час коли він був на заробітках, і він був проти дарування квартири відповідачам, так як домовлявся з дружиною про те, щоб квартира була подарована онучці ОСОБА_7.

З листа нотаріуса ОСОБА_9 видно, що нею при посвідчені договору дарування трьох кімнатної квартири у встановленому порядку згода ОСОБА_2 не витребовувалася, так як з правовстановлюючих документів ОСОБА_1 було видно, що трьохкімнатна квартира, нею набута внаслідок обміну однокімнатної квартири, належної їй за договором дарування на праві приватної власності, що було підставою для неї вважати, що квартира є приватною власністю ОСОБА_1 а не об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (а. с. 129).

Проте, як встановлено в судовому засіданні, однокімнатна квартира АДРЕСА_2 придбана внаслідок договору купівлі-продажу, і була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2.

В силу ст. 60 СК України, та ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Оскільки однокімнатна квартира АДРЕСА_2 придбана внаслідок договору купівлі-продажу, і була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2, то набута внаслідок вище вказаного договору обміну трьох кімнатна квартира АДРЕСА_1, стала спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2.

Відповідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановленва законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1, ч. 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперчити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В силу вказаних законів ОСОБА_1 не мала права одноособово розпоряджатися трьох кімнатною квартирою, в тому числі подарувати її без згоди ОСОБА_2, а тому її дії є незаконними, що є підставою для визнання недійсним договору дарування від 03 грудня 2004 року трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1, в силу ст. 215 ЦК України.

Заявлена позивачкою ОСОБА_1 підстава для визнання договору дарування від 03 грудня 2004 року трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1, недійсним, внаслідок того, що ОСОБА_1 допустила помилку, в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження.

Так , в силу ст. 229 ЦК України помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

 

Позивачка заявила, що її помилка полягає в тому, що вона бажала подарувати однокімнатну квартиру малолітній онучці, проте в судовому засіданні так і не довела належними доказами своє обґрунтування, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На виконання вказівки апеляційного суду судом ретельно перевірялися дійсні обставини справи, щодо укладення договору дарування трьох кімнатної квартири, оскільки ОСОБА_3 заявив при першому розгляді справи в судовому засіданні, що за даним договором дарування були передані позивачці 600 доларів США.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 пояснив, що про гроші йому відомо лише з розмов його матері і ОСОБА_1, і з якою метою його мати давала позивачці гроші він не знає, як і не знає на які цілі вони були витрачені.

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що дійсно просила матір Ісаєва допомогти в ремонті подарованої відповідачам квартири. Отримавши за декілька разів близько 600 доларів, витратила їх на ремонт подарованої нею відповідачам квартири.

Оскільки сама вона займається ремонтними роботами, вона придбавала будівельні матеріали, й особисто вирівнювала потолки стіни, кліяла придбані шпалери, багети, красила, замінила дві двері, та шибки у вікнах, та ін.

Вказані обставини щодо ремонту квартири після її дарування підтвердила відповідачка ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_2

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_10  показала, що гроші передавала ОСОБА_1 за її пропозицією компенсувати половину вартості подарованої квартири, проте підтверджуючих доказів цьому немає.

Даючи оцінку показам свідка, суд враховує, що свідок є матір"ю відповідача ОСОБА_3, а тому відноситься до них критично, як до таких які надавалися зацікавленою особою, та не підтверджуються належними доказами.

За вказаних обставин суд визнає, що ОСОБА_1 було дійсно укладено безоплатний договір дарування трьох кімнатної квартири відповідачам Ісаєвим, за укладення вказаного договору дарування квартири вона не отримувала від батьків відповідача ОСОБА_3 та самого ОСОБА_3 грошової компенсації. Достовірність та безоплатність договору дарування відповідачем ОСОБА_3 не спростовано належними доказами, а тому припущення відповідача ОСОБА_3 про нібито передачу грошової винагороди ОСОБА_1 за дарування нею квартири, суд визнає надуманими й безпідставними.

За вказаних підстав суд визнає, що трьох кімнатна квартира АДРЕСА_1на час її дарування ОСОБА_1 була спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2., що є підставою для визнання цього договору недійсним, як вчиненому без згоди співвідповідача квартири.

Обговорюючи заяву представника відповідача ОСОБА_3 про пропуск, як на його думку, позивачами строку позовної давності щодо позовних вимог про визнання договору дарування однокімнатної квартири АДРЕСА_2  недійсним, таким який є удаваним, суд виходить з такого.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 придбала разом з чоловіком ОСОБА_2 для своєї сім"ї, а не для себе особисто. СпіввідповідачОСОБА_5 будучи незнайомою для неї людиною не міг подарувати їй вказану квартиру. Придбали квартиру вони для проживання їх дочки ОСОБА_4 з онучкою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1  Вона з чоловіком не сумнівалися про те, що вказана квартира є їх спільною власністю, а тому у них не було причин для звернення до суду, так як вони не припускали, що їх право на спільне майно може бути порушено.

Позивач ОСОБА_2 підтвердивши пояснення позивача ОСОБА_1 з цього питання пояснив, що був переконаний і не сумнівався в тому, що придбана однокімнатна квартира за їх спільні кошти у ОСОБА_5, й оформлена у нотаріуса на підставі договору дарування на ім"я його дружини, є і залишається у їх спільній власності як подружжя, а тому й не оспорював її. Взнавши, що в суді вирішується питання про недійсність договору дарування трьох кімнатної квартири, подарованої дружиною дочці та зятю без його на те згоди, що і порушило його вказане право, він спочатку подав до апеляційного суду заяву про приєднання до апеляційної скарги для захисту свого права (а. с. 91,92), а після скасування судом попереднього рішення Світловодського міськрайсуду, звернувся з даною додатковою позовною заявою на захист свого права, а тому не вважає, що пропустив строк позовної давності.

Заслухавши сторони, суд дійшов до таких висновків. Судом достовірно встановлено, що позивачкою ОСОБА_1 20 червня 2003 року набута однокімнатна квартира на підставі договору купівлі-продажу, і в силу ст. 22 КпШС України, який діяв на час придбання квартири, вказана квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, так як набута за час перебування у шлюбі.

Саме таку угоду й наслідки такої угоди мали на увазі позивачі коли купували вказану квартиру, й безсумнівно вважали, що їхнє право на спільне майно не порушено фактом оформлення цієї угоди у формі договору дарування, в тому числі й через свою необізнаність.

В зв'язку з тим, що під час розгляду первинного позову про визнання недійсним договору дарування трьох кімнатної квартири від 03 грудня 2004 року під час апеляційного провадження було з'ясовано судом і позивачами, що удаваним договором дарування порушено їх право на спільне сумісне майно, що виразилося

 

в тому, що без згоди ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_1 діючи в інтересах своєї онучки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 , подарувала трьох кімнатну квартиру, набуту внаслідок договору обміну першої однокімнатної квартири, тобто позбавила тим самим права власності на об'єкт спільного сумісного майна ОСОБА_2

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено в силу ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року) встановлюється в три роки. В силу ст. 76 ЦК починається строк позовної давності з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа взнала або повинна була взнати про порушення свого права.

Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту в силу ч. 2 ст. 80 ЦК (в редакції 1963 року) та ч.5 ст. 367 ЦК України (в редакції 2003 року).

Враховуючи, що ОСОБА_2 перший договір дарування однокімнатної квартири не оспорював, так як вважав, що його право власності не порушено цим договором, й судом встановлено, що вказаний договір є удаваним, то суд визнає, що ОСОБА_2 не пропущено строк позовної давності, оскільки, він дізнався про порушення свого права в лютому 2006 року й до суду звернувся з позовом за захистом свого порушеного права у квітні 2006 року, а тому його право підлягає захисту.

Керуючись статтями 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 219 ЦПК України, ч.2 ст. 58, ч.2 ст. 80 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. ст. 22, 23 КпШС України, ст. ст. 203,215, ч. ч. 2, 5 ст. 267, ст. ст. 368, 369 ЦК України (в редакції 2003 року), ст. ст. 60, 61, 65 СК України (в редакції 2003 року), суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, співвідповідача ОСОБА_5 про визнання договору дарування від 20 червня 2003 року однокімнатної квартири АДРЕСА_2 недійсним, який укладено з метою приховати договір купівлі-продажу, та про визнання права спільної сумісної власності подружжя задовольнити частково.

Визнати що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 20 червня 2003 року укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_2.

Визнати що однокімнатна квартира АДРЕСА_2 з 20 червня 2003 року по 15 листопада 2004 року знаходилася у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 03 грудня 2004 року трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 задовольнити частково.

Визнати що трьох кімнатна квартира АДРЕСА_1, на час укладення договору дарування від 03 грудня 2004 року знаходилася у спільній сумісній власністі подружжя ОСОБА_1, ОСОБА_2.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судовий збір на користь ОСОБА_2 в сумі по 25 грн. 50 коп. з кожного, та за витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі по 15 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Світловодський міськрайонний суд поданням заяви про оскарження протягом десяти днів після його проголошення, та поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про оскарження.

Суддя (підпис) ЗГІДНО

Суддя Світловодського міськрайонного суду

Мельничик Ю.С.