Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1
Доповідач - Іванова І.П.
Справа № 22ц/1290/6346/12
Провадження № 22ц/1290/6346/12
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого – Іванової І.П.
суддів: Украінцевої Л.Д., Фарятьєва С.О.,
при секретарі – Вербицькому І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу від 30.06.2005 року недійсним, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування, витребування квартири із чужого незаконного володіння,
та на ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання угоди недійсною,-
в с т а н о в и л а:
Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання угоди недійсною залишена без розгляду.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року уточнені позовні вимоги задоволені повністю: визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 від 30.06.2005 року. За ОСОБА_3 визнане право власності на квартиру № 29 в будинку № 145 на Острій Могилі м. Луганська у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер 04.11.2009 року, якому квартира належала у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлого 15.11.2003 року. Квартира № 29, що розташована за адресою: м. Луганськ Острая Могіла, будинок № 145, витребувана із незаконного володіння ОСОБА_5, який одночасно зобов’язаний передати зазначену квартиру ОСОБА_3.
В апеляційних скаргах апелянт просить ухвалу та рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року скасувати. Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, не з’ясував всіх обставин справи, а тому просив скасувати ухвалу суду та направити справу на новий розгляд, скасувати рішення суду та відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову.
У запереченнях проти апеляційних скарг ОСОБА_3 зазначила, що суд ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити їх без змін.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
Квартира № 29 в будинку № 145 на Острій Могілі м. Луганська належала за життя ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу квартири (біржового контракту), укладеного з ОСОБА_6 05.11.1999 року, який був зареєстрований Універсальною товарною біржею «Гарант» 05.11.1999 року.
ОСОБА_8 помер 15.11.2003 року.
Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири № 29 в будинку № 145 на Острій Могілі м. Луганська.
Після смерті ОСОБА_8 його батько – ОСОБА_7 – звернувся до 4-ї Луганської Державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. На момент його звернення до нотаріальної контори вищевказана квартира була предметом спору у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про визнання угоди недійсною. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 21.12.2004 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені та визнано право власності на спірну квартиру. Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 21.03.2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 було залишено без задоволення, а рішення Ленінського райсуду м. Луганська від 21.12.2004 року – без змін. Не погодившись з вказаними рішеннями, ОСОБА_7 оскаржив їх у касаційному порядку. Ухвалою Верховного Суду України від 08.06.2005 року виконання зазначеного рішення зупинено.
30.06.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу, предметом якого є квартира № 29, що розташована за адресою: Острая Могіла, будинок № 145 у м. Луганську. На момент укладення договору 30.06.2005 року відповідач ОСОБА_2 була обізнана про існування ухвали Верховного Суду України від 08.06.2005 року, оскільки копія ухвали була їй вручена 27.06.2005 року. ОСОБА_2 було відчужено квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_5
Рішення суду, що було підставою реєстрації права власності за ОСОБА_2, було скасовано ухвалою Верховного Суду України 01.12.2005 року.
04.11.2009 року ОСОБА_7 помер.
ОСОБА_3 є рідною донькою та єдиною спадкоємицею ОСОБА_7, що було встановлено судом; після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_3 звернулася до нотконтори для прийняття спадщини та їй було видане свідоцтво про право на спадщину.
Заслухавши доповідача, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевірив законність та обґрунтованість рішення, судова колегія вважає апеляційні скарги на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року та ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи уточнені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що квартира № 29, що розташована за адресою: м. Луганськ, Острая Могіла, будинок № 145, вибула із володіння ОСОБА_7, якому вона належала з 15.11.2003 року, поза його волею внаслідок постановлення Ленінським райсудом м. Луганська рішення 21.12.2004 року та апеляційним судом Луганської області ухвали від 21.03.2005 року, які були скасовані Верховним Судом України ухвалою 01.12.2005 року. Тому спірна квартира підлягає витребуванню із незаконного володіння ОСОБА_5, оскільки право власності на цю квартиру не було набуто.
Такий висновок суду є обґрунтованим.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, судом вірно було встановлено, що після смерті 15.11.2003 року ОСОБА_8 спадкоємцем першої черги був його батько – ОСОБА_7. Після смерті 04.11.2009 року ОСОБА_7 єдиним спадкоємцем є ОСОБА_3 – його рідна донька, яка прийняла спадщину після померлого.
ОСОБА_7 з 15.11.2003 року успадкував спірну квартиру після ОСОБА_8 відповідно до вимог ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року). ОСОБА_3 успадкувала зазначену квартиру на підставі вимог ст. 1223 ЦК України (в редакції 2004 року) з 04.11.2009 року після смерті свого батька ОСОБА_7
Зазначення в апеляційній скарзі того, що про існування ухвали Верховного Суду України від 08.06.2005 року апелянту не було відомо, оскільки на час надходження вказаної ухвали на поштове відділення ОСОБА_2 знаходилася у відрядженні з 20.06.2005 року по 02.07.2005 року за межами м. Луганська, є неправдивим. Дане твердження спростовується тим, що ОСОБА_2 30.06.2005 року був укладений на своє ім’я договір купівлі-продажу квартири, що само по собі передбачає особисту участь при підписанні відповідних документів при нотаріальному оформленні угоди. Оскільки договір оформлявся у нотаріуса Луганського міського нотаріального округу, то це свідчить про знаходження в цей період ОСОБА_2 саме в м. Луганську.
З тих самих підстав судова колегія вважає доведеним, що ухвала Верховного суду України від 08.06.2005 року (рекомендований лист № 54341 із Києва-24) була вручена 27.06.2005 року особисто ОСОБА_2 Крім того, припущення апелянта щодо відсутності у вказаному листі копії ухвали від 08.06.2005 року є надуманим. Вона не довела, як того вимагає закон, що в цей час отримувала інші поштові звернення з м.Київа.
Відповідно до вимог ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. Ч. 1 ст. 14 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України тощо.
ОСОБА_2, достовірно знаючи про зупинення виконання рішень суду першої та апеляційної інстанцій, якими були задоволені її вимоги, в порушення вимог ухвали Верховного Суду України від 08.06.2005 року, розпорядилася спірною квартирою на власний розсуд, уклавши договір купівлі-продажу квартири із ОСОБА_5 30.06.2005 року, тобто в той час, коли вказана квартира перебувала у спорі. Посилання на те, що вона не є судовим виконавцем, виконавчий лист не видавався, тому зазначене вище розпорядження про зупинення виконання рішення до неї не відноситься, є безпідставними, оскільки, як вже зазначалося раніше, судові рішення є обов’язковими для виконання всіма громадянами держави, а ухвалою Верховного Суду України було заборонено проведення будь-яких дій відносно квартири.
Не заслуговують на увагу твердження, що розпорядження квартирою відбулося в той час, коли вона була власницею спірного майна, через те, що рішення Ленінського райсуду м. Луганська від 21.12.2004 року та ухвала апеляційного суду Луганської області від 21.03.2005 року набрали чинності та були скасовані лише 01.12.2005 року. Оскільки за даними рішеннями було відкрите касаційне провадження, про що було відомо ОСОБА_2, стверджувати, що оскаржувані рішення набули чинності та, відповідно, підлягають виконанню, є передчасними до остаточного вирішення цього питання Верховним Судом України.
За життя ОСОБА_10 ОСОБА_2 не приймала ніяких мір для переоформлення спірної квартири на себе. Більш того, як свідчить договір купівлі-продажу від 20.11.1999р.(т.1 а.с.95) вона купила на своє ім’я квартиру АДРЕСА_1.
Судом першої інстанції був вірно зроблений висновок, що квартира № 29 в будинку № 145 на Острій Могилі м. Луганська вибула з володіння ОСОБА_7 поза його волею внаслідок постановлення Ленінським райсудом м. Луганська рішення 21.12.2004 року та апеляційним судом Луганської області ухвали 21.03.2005 року та які були скасовані ухвалою 01.12.2005 року Верховним Судом України. Таким чином, судом першої інстанції була правильно застосована ст. 388 ЦК України, п. 3 ч. 1 якою передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Крім того, враховуючи, що ОСОБА_3 є спадкоємицею першої черги після померлого ОСОБА_7, який, в свою чергу, був неправомірно позбавлений права власності на спірну квартиру, то судом обґрунтовано зроблений висновок про те, що ОСОБА_3 є власницею вказаної квартири в порядку спадкування.
Ухвалою суду від 10.10.2012 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду з підстав неодноразової неявки позивача в судові засідання.
Так, позивач не з’явилася в судові засідання, призначені на 03.07.2012 року, 07.08.2012 року та 10.10.2012 року, причини неявки суду не повідомила, була належним чином повідомлена про час слухання справи. Заяв про розгляд справи за її відсутності не надходило. В силу ч. 2 ст. 77 ЦПК України суд першої інстанції визнав, що позивач не з’явилася до суду без поважних причин.
Такий висновок суду є таким, що відповідає обставинам справи.
28.01.2004 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові повістки надсилаються, зокрема, фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, також встановлено, що у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Ленінським районним судом м. Луганська були прийняті заходи до встановлення адреси місця проживання позивача ОСОБА_2 шляхом направлення до Обласного адресного бюро УМВС України в Луганській області запиту, яким 14.05.2012 було підтверджено, що ОСОБА_2 зареєстрована з 25.12.2001 за адресою: м. Луганськ, вул. 1-а Слов'янськаАДРЕСА_2.
За даним позовом неодноразово призначалося слухання, про що повідомлялася позивач (а.с. 126, 135, 136, 137). Однак, ігноруючи виклики суду, відмовившись отримати судові повістки на поштовому відділенні, позивач неодноразово не з’являлася в судові засідання, про поважність таких неявок суду не повідомлялося.
Надісланий 12.11.2012 року позивачу ОСОБА_2 рекомендований лист з повідомленням із копією рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 10.10.2012 року (у конверті без помітки «судова повістка») був отриманий нею 14.11.2012 року, що свідчить про можливість отримання позивачем направлених на її адресу судових повісток під час розгляду справи, але нею ніякі дії щодо участі у розгляді справи, яка перебуває у провадженні Ленінського районного суду м. Луганська з 28.01.2004 року, не здійснювалися.
Згідно з ч. 3 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо: належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо того, що ОСОБА_2 втратила інтерес до свого позову.
При розгляді апеляційних скарг, сама ОСОБА_2 пояснила, що повістки з викликами до Ленінського районного суду м.Луганська не отримувала, оскільки в цей час проживала за містом. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_2 надавала суду свою нову адресу.
Стосовно вимог апеляційної скарги щодо того, що судом не було вирішено питання про роз'єднання поєднаних у одному провадженні вимог у самостійні провадження, слід зазначити наступне. Відповідно до положень ч. 2 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи. Таким чином, згідно названої норми визначено право суду, а не його обов'язок постановити відповідну ухвалу. Крім того, слід зазначити, що оскільки предметом спору є квартира № 29 в будинку № 145 на Острій Могилі м. Луганська, то об’єднання позовів в одне провадження було доцільним та обумовленим витрачанням меншого часу для вирішення справи.
Посилання апелянта на порушення його права на апеляційне оскарження ухвали суду, якою залишено позов без розгляду, при одночасному прийнятті Ленінським районним судом м. Луганська ухвали від 10.10.2012 року та рішення від 10.10.2012 року, необґрунтовані, оскільки позивачем ОСОБА_2 подані апеляційні скарги як на ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 10.10.2012 року, так і на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 10.10.2012 року. При цьому, прийняття судом ухвали від 10.10.2012 року ніяким чином не впливає на можливість оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
За таких підстав апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 312, ст. 313, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набуває чинності негайно, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: