27.03.2013
Справа № 2/1203/2916/2011
Провадження №2/434/506/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 березня 2013 року
Артемівський районний суд м. Луганська в складі :
головуючого - судді Головіної Т.М., при секретарє ОСОБА_1,
за участю позивача, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в місті Луганську цивільну справу за позовом приватного підприємця ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення нікчемності договору, стягнення завдатку, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, посилаючись на те, що 01 лютого 2006 року між сторонами було укладено договір оренди павільйону очікування транспорту з торгівельним кіоском, розташованого за адресою: м. Луганськ, с. Ювілейне, кв. Шахтарський (біля будинку 6), строком на 12 місяців, а 1 лютого 2007 року між сторонами також було укладено договір оренди аналогічного змісту строком на 24 місяці, за яким орендодавець (відповідачка) здає, а орендатор (позивач) приймає у оренду, без права суборенди даний павільйон очікування транспорту, однак відповідачка ОСОБА_2 не була і на даний час не є власницею вказаного павільйону, тому фактично вона здавала йому у суборенду земельну ділянку, яку остання орендувала у Ювілейної селищної ради, при цьому договір суборенди підлягає державній реєстрації, що відповідачкою здійснено не було, окрім того, відповідачка встановила в оспорюваному ним договорі плату, що є значно вищою від тієї, яку вона мала вносити за договором оренди земельної ділянки, у зв»язку із чим договір оренди був спрямований ОСОБА_2Є на використання всупереч закону земель комунальної власності, тому даний правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, звернувся до суду із позовом, у якому просить встановити нікчемність договору оренди; окрім того, посилаючись на те, що на виконання попередньо досягнутої домовленості щодо укладення у 2007 році договору оренди, ним відповідачці у 2006 році були сплачені суми (завдаток), що станом на 31.12.2006 року склали 11 220 грн., однак відповідачка не передавала йому майно за договором, він не приступив до використання кіоску, тому повинна йому передати суму завдатку у подвійному розмірі – тобто у сумі 22 400 грн., про що також просить суд у своєму позові - шляхом стягнення з відповідачки зазначеної суми.
У судовому засіданні позивач на позові наполягав, надав пояснення, аналогічні викладеному у позові.
Представник відповідача позов ОСОБА_4 не визнав, посилаючись на те, що земельна ділянка була надана позивачці Ювілейною селищною радою для розміщення павільйону очікування транспорту з торгівельним кіоском, про що надалі укладено договір оренди; побудований нею кіоск не є капітальним будівництвом, тому не вимагає державної реєстрації; позивач використовує даний кіоск з 2006 року під розміщення роздрібної торгівлі шляхом укладення договору оренди, орендна плата у сумі 1 200 грн. була встановлена за згодою обох сторін; грошова сума у розмірі 11 200 грн. була сплачена ОСОБА_4 за оренду кіоску у 2006 році; вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, з початку укладення договору оренди - з 2005 року йому було відомо про умови договору.
Представник третьої особи – Ювілейної селищної ради у судове засідання не з»явився, у своїй письмовій заяві просив розглянути справа у відсутність представника та вирішити спір на розсуд суду.
Як встановлено із показань сторін, їх представників, досліджених у судовому засіданні доказів, у тому числі - рішення Артемівського райсуду м.Луганська від 29.12.2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл майна; зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розділ майна, визнання права власності,-
подружжя ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, якій біло розірвано за рішенням Артемівського райсуду м.Луганська від 12.10.2007 року
Рішеннями Ювілейної селищної ради: від 16.09.2003 року ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,005 га під розміщення павільйону очікування транспорту з торгівельним кіоском за адресою м.Луганськ, с.Ювілейне, кв.Шахтарський (район будинку №6), від 23.07.2004 року - ОСОБА_2 затверджено проект відведення земельної ділянки, останній за договором оренди землі від 2.10.2004 року, укладеному з Ювілейною селищною радою, терміном на 10 років надано земельну ділянку площею 0,0030 га в оренду під розміщення павільйону очікування транспорту з торгівельним кіоском за адресою м.Луганськ, с.Ювілейне, кв.Шахтарський (район будинку №6); рішенням від 19.07.2005 року - надано згоду почати будівельно-монтажні роботи павільйону очікування транспорту з вбудованим кіоском у межах земельної ділянки площею 0,0030 га.
Чинним рішенням Артемівського райсуду м.Луганська від 29.12.2010 року також встановлено, що відповідачкою ОСОБА_2 будування павільйону очікування відбулося за її особисті кошти у період часу з липня 2005 року по грудень 2005 року, з часу припинення шлюбно-сімейних відносин з позивачем; позивач приймав у відповідачки в оренду зазначений кіоск з 31.12.2005 року, де здійснював торгівельну діяльність. Зазначеним рішенням суду у позові ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частку оспорюваного кіоску - відмовлено за необґрунтованістю.
Згідно до договорів оренди від 31.12.2005 року, 1.02.2006 року та 1.02.2007 року, ОСОБА_2 здала ОСОБА_4 строком на 24 місяці павільйон очікування транспорту з торгівельним кіоском за адресою: м.Луганськ, с.Ювілейне, кв.Шахтарський для використання під розміщення пункту роздрібної торгівлі, вартістю оплати 1200 грн. на місяць. Згідно письмової розписки від 19.012.2007 року, до 31.12.2006 року відповідач повністю розрахувався із позивачкою за оренду кіоску за 2006 рік.
Згідно ст. 60, 59 ЦПК України, кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно ст..ст. 627, 628 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, визначені його умов; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ним та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору та може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст.. 759 -765, 773 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений
строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно до ст..203 ч.1, ст. 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1, 3-5 ст..203 ЦКУ; недійсною визнається угода, що була укладена з порушенням вимог чинного законодавства.
Згідно зі ст..228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки ОСОБА_3, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Аналізуючи надані сторонами докази, суд вважає вимоги ОСОБА_4 необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню, виходячи із наступного:
судом встановлено, що договір оренди павільйону очікування транспорту з торгівельним кіоском за адресою: м.Луганськ, с.Ювілейне, кв.Шахтарський від 1.02.2007 року, укладено у відповідності до вимог Закону щодо договору найму; при його укладенні кожна з сторін діяла добросовісно і дійшла домовленості відносно всіх основних і суттєвих його умов, в тому числі про юридичну природу договору, строк його дії, вартість предмету оренди, коло обов”язків і прав кожної з сторін. Договір оренди укладено у простій письмовій формі - у відповідності до вимог чинного законодавства, всі умови договору виконані (оплата орендованого майна здійснена за лютий березень та квітень 2007 року, що підтверджено письмовими квитанціями); договір вчинено правомочними сторонами, право орендодавця підтверджено (належність об»єкту оренди відповідачці на підставі рішення Ювілейної селищної ради від 23.07.2004 року - ОСОБА_2 затверджено проект відведення земельної ділянки, останній за договором оренди землі від 2.10.2004 року, укладеному з Ювілейною селищною радою, терміном на 10 років надано земельну ділянку площею 0,0030 га в оренду під розміщення павільйону очікування транспорту з торгівельним кіоском) і на час укладення договору ним не втрачено.
Посилання позивача на нікчемність договору оренди від 1.02.2007 року внаслідок його спрямування на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки ОСОБА_3, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, жодного доказу в обґрунтування своєї позиції позивач суду не надав.
До стверджень позивача, що договір оренди був спрямований відповідачкою ОСОБА_2 на використання всупереч закону земель комунальної власності, суд відноситься критично, як до таких, які не підтверджені жодним із засобів доказування, тому є голослівними, враховуючи, що орган місцевого самоврядування - Ювілейна селищна рада, з якою відповідачка перебуває у договірних відносинах з приводу оренди земельної ділянки, на якій розташований павільйон очікування, жодних претензій до відповідачки з цього приводу не висувала.
Підстав нікчемності оспорюваного позивачем договору, враховуючи вимоги Закону щодо визначення умов договору за взаємним волевиявленням сторін, з приводу порушення ним публічного порядку, передбачених ст.228 ЦК України, судом не встановлено; порушень законодавства укладеним договором, його антисоціального характеру та посягання на істотні громадські та державні інтереси у судовому засіданні позивачем не доведено.
Відповідно до ст.ст. 570, 571 ЦК України, завдатком є грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов”язання і на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов»язання сталося з вини кредитора , він зобов»язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Ствердження позивача про передання відповідачці завдатку у сумі 11 220 грн. в рахунок досягнутої між сторонами домовленості щодо оренди ним павільйону у 2007 році, невиконання відповідачкою зобов»язань щодо передання йому павільйону, суд вважає суперечливим та не доведеним позивачем жодним із засобів доказування, виходячи з наступного:
представник відповідача проти зазначених позивачем обставин категорично заперечує, посилаючись на те, що позивачем даний павільйон використовується з 2005 року, про що 31.12.2005 року було укладено з відповідачкою перший договір оренди. З представленої позивачем розписки вбачається, що позивач усього повинен віддати відповідачці за 11 місяців 2006 року 11 220 грн., до 31.12.2006 року сторони розрахувались повністю у сумі 11 220 грн. Рішенням Артемівського райсуду м.Луганська від 29.12.2010 року також встановлено, що позивач орендував у відповідачки зазначений кіоск з 31.12.2005 року, де здійснював торгівельну діяльність. З постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 10.02.2009 року також вбачається, що 5.02.2009 року позивач звертався до правоохоронних органів з приводу відмови його колишньої дружини ОСОБА_2 у наданні йому приміщення торгівельного кіоску за зазначеною вище адресою; при опитуванні також пояснив, що є приватним підприємцем та з 2006 року здійснює торгівельну діяльність в приміщенні кіоску.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач на протязі з 2005 року використовував спірний павільйон під розміщення роздрібної торгівлі, сплачував відповідачці оговорену між сторонами та відображену у договорі грошову суму у розмірі 1200 грн. за відрахуванням податку, щорічно зазначений договір між сторонами переукладався (договори оренди від 31.12.2005 року, 1.02.2006 року, 1.02.2007 року); за останнім договором оренди позивач провів оплату за три місяці - що підтверджено письмовими квитанціями від 3.04.2007, 2.03.2007, 6.02.2007 року), а представлена позивачем розписка від 19.01.2007 року свідче про оплату відповідачці оренди за 2006 рік .
Позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду щодо визнання договору оренди нікчемним та стягнення завдатку.
Суд вважає, що позивачем такий строк пропущено без поважних причин, а його посилання на причини пропуску строку внаслідок дізнання про наявність обставин нікчемності правочину із заяви відповідачки, поданої до суду 31.07.2008 року, суд вважає необґрунтованим та нічим не підтвердженим, оскільки судом встановлено, що про умови оскаржуваного позивачем договору оренди від 1.02.2007 року, коло обов”язків і прав кожної з сторін позивачу було достеменно відомо при його укладенні, і навіть до цього часу - з 31.12.2005 року - першочергового укладення аналогічного договору оренди з відповідачкою та наступного укладення договору аналогічного змісту від 1.02.2006 року; з тих же підстав суд вважає, що позивачу у 2007 році було відомо про порушення нібито його прав відповідачкою в частині невиконання договірних зобов»язань щодо надання спірного приміщення в оренду - хоча в даній частині позовних вимог позивач взагалі не зазначає про причини пропуску ним строку позовної давності, тому поважних причин пропуску строку позовної давності та підстав для його поновлення, враховуючи, що представник відповідача наполягає на застосуванні строку позовної давнини, суд не вбачає.
Приймаючи до уваги, що судом охороняється лише порушене право, а вимоги позивача встановлені судом, як необґрунтовані, суд вважає, що у позові ОСОБА_4, не дивлячись на пропущення ним без поважних причин строку позовної давності звернення до суду, необхідно відмовити за необґрунтованістю його позовних вимог.
На підставі ст..ст. 203,215,228, 570, 571, 627, 628, 759 -765, 773 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,11,59, 60, 212-215 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення нікчемності договору, стягнення завдатку – відмовити за необгрунтованістю позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду виготовлений 27 березня 2013 року.
Суддя: