Справа № 916/3429/12
Провадження № 2/353/7/13
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2013 року м.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Луковкіна У.Ю.
за участю секретаря - Курко М.М., Бойко Я.М., Мороз М.І.
позивачки - ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2
відповідачів: ОСОБА_3 та представника Олешанської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області - сільського голови с. Олеша - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тлумачі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Олешанської сільської ради Тлумацького району про визнання протиправним рішення Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р. та його скасування; про визнання заповіту ОСОБА_5 від 29.06.1988 р. нікчемним та недійсним, -
в с т а н о в и в:
Позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 та Олешанської сільської ради Тлумацького району про визнання протиправним рішення Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р. та його скасування; про визнання заповіту ОСОБА_5 від 29.06.1988 р. нікчемним та недійсним. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що виконком Олешанської сільської ради своїм рішенням № 30 від 28.06.1988 р. примусив ОСОБА_5М.(матір позивачки) до складання заповіту. Крім того позивачка вважала, що станом на день укладення заповіту - 29.06.1988 р. - ОСОБА_5 перебувала у стані, в якому через стійкий розлад здоров'я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому заповіт підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Також подала до суду окрему заяву про поновлення їй строку для звернення з вищевказаним позовом до суду, обгрунтовуючи це тим, що про оскаржуване рішення та заповіт ОСОБА_5 вона довідалась лише у 2012 році, під час слухання іншої цивільної справи Тлумацьким районним судом.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 уточнили позовні вимоги. Просили визнати протиправним рішення Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р. та його скасувати, а також визнати заповіт ОСОБА_5 від 29.06.1988 р. недійсним, в частині визнання заповіту ОСОБА_5 нікчемним просили залишити позовні вимоги без розгляду. Уточнені позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просили суд їх задовольнити.
ОСОБА_1 пояснила суду, що її матір – ОСОБА_5 не могла скласти заповіт на ім’я її покійної сестри ОСОБА_6, оскільки на момент його складання страждала психічним розладом, а, отже, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Вказала, що даний факт підтверджується записом в амбулаторній картці ОСОБА_5 та показами лікаря психіатра ОСОБА_7 Також вважає, що заповіт від 29.06.1988 р. був підписаний не ОСОБА_5, а її сестрою – ОСОБА_6 Зазначила, що хоча вона і вибула з господарства в с. Олеша у 1956 році, вона з сестрою ОСОБА_6 вступила в управління спадковим майном після смерті матері ОСОБА_5, бо вона постійно давала своїй сестрі кошти на підтримання її частки домоволодіння. Після смерті сестри ОСОБА_6, яка сталась 14.12.2007 р., вона не могла найти
розуміння щодо права власності на житловий будинок на господарські споруди, що знаходяться в с. Олеша Тлумацького району по вул. Грушевського, 54, оскільки ці об’єкти не були зареєстровані в БТІ, і тільки в 2012 р. вона дізналась про заповіт матері від 29.06.1988 р. та рішення виконкому Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, що оскільки ОСОБА_5 страждала стійким розладом здоров'я, внаслідок якого не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому заповіт підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Стосовно рішення виконкому Олешанської сільської ради від 28.06.1988 р. зазначив, що дане рішення є недійсним, оскільки прийняття виконкомом сільської ради такого рішення є прямим втручанням у волевиявлення заповідача, яким була ОСОБА_5
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача - Олешанської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області - сільський голова с. Олеша - ОСОБА_4 проти позову заперечили, вважають його безпідставним та надуманим, просили в задоволенні позову відмовити, зазначили, що заповіт 29.06.1988 р. ОСОБА_5 складала будучи при повній пам’яті, здоровому глузді та психічними захворюваннями не страждала, оскільки згідно довідки головного лікаря Олешанської сільської лікарської амбулаторії, не перебувала на обліку в психіатричному диспансері. Додатково зазначили, що при складанні заповіту дієздатність ОСОБА_5 була засвідчена секретарем виконкому Олешанської сільської ради Тлумацького району ОСОБА_8, проте остання не може бути присутня в суді як свідок, оскільки перебуває за кордоном.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним рішення Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р. та його скасування, представник сільської ради - сільський голова с. Олеша - ОСОБА_4 зазначив, що дане рішення не є обов’язковим до виконання, а тому цим рішенням будь-яких прав як покійної ОСОБА_5, так і ОСОБА_1 не порушено. Просив в задоволенні даної позовної вимоги також відмовити.
Крім того, відповідачі просили суд застосувати до даних правовідносин строк давності, який позивачкою пропущено безпідставно.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, який працював психіатром Тлумацького району, повідомив, що пам’ятає пацієнтку ОСОБА_5 та вказав, що вона страждала церебральним атеросклерозом, психотична стадія, дементний синдром. Вказана хвороба є невиліковною і повернути пацієнтку до нормального психічного стану було неможливо. Такий стан ОСОБА_5 є незворотним і вона не могла усвідомлювати своїх дій та керувати ними як на момент її обстеження, так і в подальшому.
Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 повідомили, що ОСОБА_5 ніколи не була психічно хворою. Також зазначили, що догляд за покійною ОСОБА_5 здійснювала її дочка ОСОБА_6, яка проживала з нею в одному господарстві до своєї смерті, обробляла земельні ділянки, проводила її похорон та і надалі постійно проживала у спірному господарстві. Що ж стосується позивачки ОСОБА_1, всі свідки повідомили, що остання матері не допомагала, і як до смерті ОСОБА_5, так і після її смерті в спірному господарстві не проживала, за нею не доглядала, ремонтних та інших робіт не проводила, земельні ділянки не обробляла, оскільки проживала у м. Городенка.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що виконкомом Олешанської сільської ради прийнято рішення № 30 від 28.06.1988 р., про що свідчить архівний витяг з протоколу № 6 (а.с. 11). Як зазначає позивачка, про вищевказане рішення вона довідалась лише у 2012 р. під час слухання Тлумацьким районним судом іншої цивільної справи (№ 2/0916/19/2012). Даний факт визнаний сторонами у судовому засіданні, а тому відповідно до ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
У відповідності до положень ст. 71 ЦК України (1963 р.) та згідно ст. 257 ЦК України (2003 р.), позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст. 76 ЦК України (1963 р.) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК (2003 р.) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки рішення виконкому Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р. не стосувалось прав та обов’язків позивачки ОСОБА_1, то вона жодним чином не могла довідатись про його існування до моменту повідомлення її в судовому засіданні під час розгляду справи № 2/0916/19/2012. Суд вважає це об’єктивною перешкодою для позивачки, що позбавило її можливості звернення до суду з відповідним позовом у встановлені цивільним законодавством строки, а тому даний строк слід поновити.
Пунктом 2 рішення виконкому Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р рекомендовано ОСОБА_5 зробити заповіт. Позивачка вважає, що даним рішенням її матір ОСОБА_5 примусили оформити заповіт.
Проте суд не погоджується з вищевказаними доводами позивачки, оскільки дане рішення носило рекомендаційний характер, не містило вимог щодо його обов’язкового виконання , не зобов’язувало ОСОБА_5 вчинити ту чи іншу дію, а також жодним чином не порушує будь-яких прав позивачки ОСОБА_1 Тому, з врахуванням викладеного, позовна вимога ОСОБА_1 щодо скасування рішення Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р. та визнання його протиправним не підлягає до задоволення.
Ст. 534 Цивільного Кодексу України в редакції 1963 року, який підлягає до застосування при розгляді даної справи в частині визнання заповіту ОСОБА_5 від 29.06.1988 р. недійсним, передбачено, що кожний громадянин може за життя залишити за заповітом усе своє майно або його частину одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Відповідно до ст. 541 цього Кодексу, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. При цьому, як передбачає ст. 55 цього Кодексу, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Таке ж право належить і спадкоємцям.
Судом встановлено, що відповідно до копії заповіту від 29 червня 1988 року, посвідченого секретарем виконкому Олешанської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області ОСОБА_8 ОСОБА_5 заповіла все належне їй майно своїй дочці ОСОБА_6. Даний заповіт був зареєстрований в реєстрі за № 34 (а.с. 12).
ОСОБА_5 померла 27.03.1991 року і на момент смерті ОСОБА_5 на праві власності належав житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться в с. Олеша Тлумацького району по вул. Грушевського, 54. Дані факти не заперечується сторонами та були встановлені рішенням Тлумацького районного суду від 20.01.2012 р., яке на даний час вступило в законну силу (а.с. 7-8).
Ухвалою Тлумацького районного суду від 02.11.2012 року по справі була призначена судово-психіатрична (посмертна) експертиза, на вирішення якої були поставлене питання: «Чи на момент складання заповіту, посвідченого секретарем виконкому Олешанської сільської ради народних депутатів Тлумацького району Івано-Франківської області ОСОБА_13 від 29.06.1988 р., зареєстрованого у реєстрі за № 34, згідно якого ОСОБА_5 на випадок своєї смерті все своє майно заповіла ОСОБА_14, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла 27.03.1991 р., могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними ?»
Відповідно до Акту № 452 амбулаторної судово-психіатричної експертизи (посмертна) на досліджувану ОСОБА_5, проведеної Обласним клінічним психоневрологічним диспансером, експертна комісія прийшла до висновку, що підекспертна ОСОБА_5 страждала стійким хронічним психічним розладом у формі судинної деменції та на період складання заповіту – 29.06.1988 р. – перебувала у стані, при якому не була здатною усвідомлювати свої дії і керувати ними (а.с. 96-98). Суд не бере до уваги покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 щодо психічного стану здоров’я ОСОБА_5, оскільки жоден зі свідків не має медичної освіти та не може однозначно стверджувати про те, в якому стані перебувала померла ОСОБА_5 та чи вона могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Враховуючи, що висновком посмертної судової - психіатричної експертизи, поясненнями у суді свідка ОСОБА_7, підтверджено те, що по своєму психічному стану в момент підписання заповіту (29.06.1988 року ) ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та
керувати ними, тому суд вважає правомірними вимоги позивачки щодо визнання недійсним заповіту померлої ОСОБА_5
Проте, вимоги позивачки щодо визнання недійсним заповіту від 29.08.1988 р. померлої ОСОБА_5 не можуть бути задоволені, оскільки позивачкою ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності.
Відповідно до ст.71 ЦК України (1963 року) та ст.257 ЦК України (2003 року), загальна позовна давність встановлюється у три роки. При цьому, перебіг позовної давності, відповідно до ст.76 ЦК України (1963 року) та ст.261 ЦК України (2003 року), починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з оглянутих у судовому засіданні погосподарських книг Олешанської сільської ради, позивачка ОСОБА_1 вибула з господарства в с. Олеша по вул. Грушевського, 54 ще у 1956 році. Даний факт також підтверджується і самою позивачкою.
Матір позивачки ОСОБА_5 померла 27.03.1991 року і саме з цього часу відкрилася спадщина, відповідно до ст. 525 ЦК України 1963 року. Позивачка в судовому засіданні ствердила, що вона була присутня на похороні матері, також цей факт підтвердили і свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 Тобто з моменту похорону позивачка могла дізнатися про наявність заповіту матері ОСОБА_5, вчинивши дії по прийняттю спадщини, передбачені діючим на той час цивільним законодавством. Проте, як встановлено в судовому засіданні та ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.03.2012 р. по справі № 2/0916/19/2012, позивачка ОСОБА_1 своїм правом на прийняття спадщини не скористалась, у період з 27.03.1991 р. по 23.09.1991 р. відповідну заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подала, у спірному будинковолодінні не проживала, і звернулася до суду з даним позовом про визнання заповіту недійсним тільки 01.10.2012 року, тобто після спливу строку позовної давності. При цьому, позивачка не навела суду причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті матері та не довела суду їх поважність. Суд критично ставиться до посилань позивачки та її представника про те, що позивачка вступила в управління спадковим майном, так як проживала у спірному будинковолодінні, оскільки як ствердили всі свідки та не заперечувала позивачка вона вибула з даного господарства ще задовго до смерті своєї матері ОСОБА_5 Позивачка у своїй заяві до державного нотаріуса ОСОБА_15 зазначає, що вона проживала за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 до 1956 р. (а.с. 111).
У судовому засіданні відповідачі просили суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, а відповідач ОСОБА_3 подав про це письмову заяву. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ч.4 ЦК України).
Таким чином, позивачкою пропущений строк звернення до суду з вимогою про визнання заповіту ОСОБА_5 від 29.06.1988 р. недійсним, що є підставою для відмови у задоволенні даної позовної вимоги.
Питання судових витрат по справі суд вирішує у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 при подачі позовної заяви в повній мірі за однією з позовних вимог не був сплачений судовий збір, з неї слід стягнути на користь держави 107 грн. 30 коп. недоплаченого судового збору по вимозі немайнового характеру.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 48, 55, 71, 74, 75, 76,80,524-527, 529, 534, 542, 545, 548, 549 ЦК України (1963 року), ст.ст.256, 257, 260, 261, 267 ЦК України (2003 року), ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Олешанської сільської ради Тлумацького району про визнання протиправним рішення Олешанської сільської ради № 30 від 28.06.1988 р. та його скасування – відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Олешанської сільської ради Тлумацького району про визнання заповіту ОСОБА_5 від 29.06.1988 р. недійсним – відмовити, у зв’язку з пропуском строку позовної давності.
Судові витрати по справі, понесені ОСОБА_1, віднести на її рахунок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (код ЄДРПОУ 37831044, р/р 31218206700451, МФО 836014, УДК в Тлумацькому районі) - 107 (сто сім) грн. 30 коп. недоплаченого судового збору по вимозі немайнового характеру.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Тлумацький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуюча У.Ю. Луковкіна