Кіровський міський суд Донецької області

Справа за єдиним унікальним номером 232/ 1345 /13-к

Провадження №1-КП /232/ 118 /13

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2013 року                                                   м.Кіровське

Кіровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді                              Волкової Н.Ю.

при секретарі                                        Мігаліній Л.Ю.

за участю прокурора                              Штенда Р.Т.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого                               ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене у Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013050370000466 від 17 травня 2013 року, відносно обвинуваченого

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Яренга Усть-Вимського району, республіки Комі, Російської Федерації, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одруженого, раніше судимого:

- 31 травня 2006 року Калінінським районним судом міста Горлівка за ст.ст. 186 ч.2, 75,76 КК України до 2 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 2 роки;

          -12 вересня 2006 року Центрально-Міським районним судом міста Горлівка за ст.ст. 186 ч.2, 187 ч.2, 70 ч.1 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, звільненого з місць позбавлення волі 23 серпня 2013 р. по відбуттю строку покарання;

зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

мешкаючого в м. Донецьк, Будьонівський район, вул. Багратіона буд. №21 “б” кв.2,

у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, -

в с т а н о в и в :

           ОСОБА_2, який з 26 лютого 2006 р. до 23 серпня 2013 р. відбував покарання у вигляді позбавлення волі на підставі вироку Центрально- Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 12 вересня 2006 р., яким засуджений за ст. ст.186 ч.2, 187 ч.2, 70 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього його майна, під час відбування покарання у Кіровській виправній колонії №33 Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області з 21 грудня 2006 р. до 23 серпня 2013 р., на протязі тривалого часу з 31 жовтня 2011 р. по 17 травня 2013 р. включно умисно, неодноразово, злісно не підкорявся законним вимогам адміністрації установи виконання покарання, що продовжувалося незважаючи на те, що він за порушення вимог режиму відбування покарання на протязі року піддавався стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу, що проявилося в наступному:

за порушення режиму утримання до ОСОБА_2 до переведення в грудні 2012 р. в приміщення камерного типу у Кіровській виправній колонії було застосовано сім непогашених дисциплінарних стягнення за порушення режиму утримання, а саме:

-31 жовтня 2011 року за порушення розпорядку та невихід на обід переведений до ДІЗО (дисциплінарний ізолятор) строком на 15 діб правами начальника КВК 33;

- 19 грудня 2011 року за порушення розпорядку та невихід на обід переведений до приміщення камерного типу строком на три місяця правами начальника КВК 33;

- 29 травня 2012 року за відсутність на перевірці оголошено сувору догану правами начальника установи;

- 07 червня 2012 року за відсутність на перевірці переведений до ДІЗО строком на 15 діб правами начальника установи;

- 02 серпня 2012 року за порушення форми одягу оголошено догану правами начальника відділення;

- 05 жовтня 2012 року за відсутність на перевірці оголошено догану правами начальника установи;

- 05 жовтня 2012 року за порушення санітарних норм та знаходження на тумбочці попільнички переведений до ДІЗО строком на 15 діб правами начальника установи;

після безуспішного застосовування вказаних заходів впливу, до ОСОБА_2 було застосоване стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу

-на підставі постанови начальника КВК 33 від 13 грудня 2012 р. ОСОБА_2 притягався до дисциплінарного стягнення відповідно до ст. 132, 134 КВК України у вигляді переведення до приміщення камерного типу строком на три місяця за відмову 08 грудня 2012 р. від виконання законних вимог начальника відділення №8 ОСОБА_3 провести прибирання коридору відділення №8 відповідно до затвердженого графіку чергувань та у відповідності з обов’язками засуджених до позбавлення волі, встановленими ст. ст. 107, 118 ч.5 КВК України;

після звільнення 14 березня 2013 р. з приміщення камерного типу, ОСОБА_2 продовжив злісно не виконувати законні вимоги представників адміністрації КВК №33: 16 травня 2013 р. за відсутність на перевірці йому оголошено догану та 17 травня 2013 р. о 9 год. 40 хв. ОСОБА_2, який в цей день відповідно до графіку чергувань засуджених відділення №8 на травень 2013 року був черговим по відділенню, у відділенні №8 в присутності чергового помічника начальника КВК 33 ОСОБА_4, старшого оперуповноваженого ОСОБА_5, засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 умисно, відкрито категорично відмовився виконувати законну конкретну вимогу адміністрації установи – начальника відділення №8 соціально виховної та психологічної роботи (ВСВПР) ОСОБА_3 провести прибирання коридору відділення №8 згідно графіку чергувань в порядку ст. 118 КВК України, що не було обумовлено поважними причинами, оскільки засуджений ОСОБА_2 був зобов’язаний та міг виконати законну вимогу адміністрації установи, так як за станом здоров’я міг виконати двох часове прибирання відділення №8 та звільнення від вказаних обов’язків на момент огляду за станом здоров’я не мав, був забезпеченим необхідним інвентарем для прибирання та ділянкою роботи, а начальник відділення №8 соціально виховної та психологічної роботи (ВСВПР) ОСОБА_3 є посадовою особою, котра вправі пред’явити вимогу щодо прибирання коридору відділення №8 згідно графіку у відповідності із ст. 118 ч.5 КВК України в порядку черговості, в неробочий час і не більше як на дві години в день.

Таким чином, в діяннях ОСОБА_2 є склад кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.391 КК України, в якому ОСОБА_2 винен, оскільки він, відбуваючи покарання у вигляді позбавлення волі, в тому числі в КВК 33, умисно, на протязі тривалого часу з 31 жовтня 2011 р. по 17 травня 2013 р. включно умисно, неодноразово, злісно не підкорявся законним вимогам адміністрації установи виконання покарання, що продовжувалося незважаючи на те, що він за порушення вимог режиму відбування покарання на протязі року піддавався стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу, де знаходився з 14 грудня 2012 р. до 14 березня 2013 р. та після цього вже 17 травня 2013 р. умисно, відкрито категорично відмовився виконувати законну конкретну вимогу адміністрації установи – начальника відділення №8 соціально виховної та психологічної роботи (ВСВПР) ОСОБА_3 провести прибирання коридору відділення №8 згідно графіку чергувань в порядку ст. 118 КВК України, що не було обумовлено поважними причинами, оскільки засуджений ОСОБА_2 був зобов’язаний та міг виконати законну вимогу адміністрації установи, так як за станом здоров’я міг виконати вказані обов’язки, був забезпеченим необхідним інвентарем для прибирання та ділянкою роботи, а начальник відділення №8 соціально виховної та психологічної роботи (ВСВПР) ОСОБА_3 є посадовою особою, котра вправі пред’явити вимогу щодо прибирання коридору відділення №8 згідно графіку у відповідності із ст. 118 ч.5 КВК України в порядку черговості, в неробочий час і не більше як на дві години в день.

          Обвинувачений ОСОБА_2 повністю визнав себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні, підтвердив, що мав всі ті стягнення, що зазначені в обвинувальному акті, пояснивши, що дійсно йому виносилися вказані в обвинувальному акті дисциплінарні стягнення, він на протязі трьох місяців з 14 грудня 2012 р. до 14 березня 2013 р. знаходився в приміщенні камерного типу (ПКТ). Йому було відомо про існування графіка чергувань по прибиранню відділення та він не звертав на нього уваги, оскільки ніколи за час відбування покарання не проводив прибирання приміщень відділення, адже на його погляд вимагати від нього прибирати у коридорі відділення було не по-людськи, краще б йому запропонували виконати якусь більш складнішу роботу, а от з обов’язком прибирати він так і не зміг змиритися незважаючи на те, що саме за відмову від прибирання просидів три місяці в ПКТ та знову 17 травня 2013 р. в присутності оперуповноваженого ОСОБА_5 та чергового помічника начальника КВК 33 ОСОБА_4 відмовився виконати вимогу начальника відділення №8 ОСОБА_3 прибрати в коридорі, яку він надав ще і у присутності засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8; його відвели до медичної частини, оглянули та звільнення від роботи не дали, потім ще раз запропонував ОСОБА_3 прибрати коридор та він знову відмовився з тих же міркувань. Він розуміє, що зобов’язаний був підкорятися законним вимогам адміністрації, розуміє, що вимога виконати прибирання відділення в межах двох годин є законною вимогою, а тому вважає, що вчиняв злісну непокору вимогам адміністрації.

Відповідно до п. 29 Правил внутрішнього розпорядку для установ виконання покарання, засуджені зобов’язані виконувати всі законні вимоги персоналу установи; у встановленому порядку виконувати роботи з благоустрою установи виконання покарань та прилеглої до неї території, а також для поліпшення культурно-побутових умов засуджених.

Згідно з ч.5 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день,

а згідно ст. 107 КВК України обов’язками засуджених є утримання в чистоті і порядку приміщень, виконання всіх законних вимог персоналу колонії.

Відповідно до ч.8 ст. 134 КВК України (в редакції 11 липня 2003 р.) поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, з визначенням строку тримання. Вказане стягнення відповідно до ч.9 ст. 134 КВК України накладається у разі безуспішного застосування заходів впливу.

З врахуванням прийнятого КВК України в редакції 11 липня 2003 р. неможливе застосування п.25 Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 р. №2, в який останні зміни вносилися лише 03 грудня 1997 р. №12, оскільки вказаний пункт постанови мав посилання на ст.71 раніше діючого КВК України, відповідно до якої переведення засуджених до приміщення камерного типу (одиночну камеру) здійснювалося за мотивованою постановою начальника колонії, погодженою з спостереженою комісією та судам в зв’язку з цим рекомендувалося перевіряти чи була погоджена постанова зі спостережною комісією. Нині діючою ст. 134 КВК України погодження постанови начальника установи зі спостережною комісією при переведенні засудженого до ПКТ у якості дисциплінарного стягнення не передбачено, а отже перевід до ПКТ ОСОБА_2 за постановою начальника установи повністю відповідає діючому законодавству. До того ж, оскільки існує спеціальна норма, передбачена ст. 134 КВК України, що визначає порядок застосування заходів стягнення до осіб, засуджених до позбавлення волі, в тому числі порядок поміщення засуджених до приміщень камерного типу, то неможливо користуватися вимогами ч.2 ст. 100 КВК України, що визначає не порядок застосування стягнень, а зміну умов тримання засудженого без вказівки певного строку в межах однієї колонії та передбачає, зокрема тримання засуджених відповідно до вимог ст. ст. 94,97 КВК України в дільниці посиленого контролю та т.і.

ОСОБА_2 був переведений до приміщення камерного типу 14 грудня 2012 р. на три місяця та знаходився там до 14 березня 2013 р., тобто протягом трьох місяців, що підтверджено відповідною постановою начальника КВК 33 від 13 грудня 2012р., яка засудженим не оскаржена.

Перевід до приміщення камерного типу було здійснено обґрунтовано та відповідно до ст. 132, 134 КВК України, наразі відповідно до ч.8 ст.134 КВК України поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки з визначенням строку тримання, як обґрунтовано були накладені на ОСОБА_2 і дисциплінарні стягнення, що передували переведенню його до приміщення камерного типу. Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні не оспорює, що заслужував стягнення у вигляді переведення до приміщення камерного типу.

ОСОБА_2 пояснив суду, що розуміє свій обов’язок підкорятися законним вимогам представників адміністрації, а тому прийшов до переконання, що він дійсно не підкорявся законним вимогам представників адміністрації.

Суду наданий графік проведення робіт з благоустрою відділення №8 згідно ст. 118 КВК України на травень 2013 р., складений начальником відділення ОСОБА_3 30 квітня 2013 р., погоджений з замісником начальника по СВПР ОСОБА_9 30 квітня 2013 р. та затверджений начальником КВК 33 30 квітня 2013 р., відповідно до якого 17 травня 2013 р. повинні були чергувати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с.75)

Згідно з протоколом огляду від 21 травня 2013 р., при вході у відділення №8 у коридорі на стенді з правової інформації є графік чергувань на травень 2013 р., відповідно до якого 17 травня 2013 р. чергують ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с.69,70,73-74)

Відповідно до наказів начальника Кіровської виправної колонії №33 від 10 жовтня 2011 №113 о/с та наказу №52 від 31 січня 2013 р. начальник соціально виховної та психологічної роботи (ВСВПР) ОСОБА_3 закріплений за відділенням №8 (а.с.66,70).

Начальник соціально виховної та психологічної роботи (ВСВПР) ОСОБА_3 в силу свого службового стану мав право пред’явити вимоги прибрати коридор відділення, оскільки він є службовою особою та відповідно до ч.3 ст. 135 КВК України має право застосовувати в усній формі такі стягнення як попередження, догана, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії.

Факт відмови ОСОБА_2 від виконання законних вимог начальника відділення ОСОБА_3 від прибирання коридору відділення №8 згідно графіку у відповідності із ст. 118 ч.5 КВК України в порядку черговості, в неробочий час і не більше як на дві години в день підтверджено в судовому засіданні самим обвинуваченим ОСОБА_2

Відповідно до довідки про наявність заохочень та стягнень, ОСОБА_2 за період з 31 жовтня 2011 р. до 17 травня 2013 р. мав дев’ять стягнень, заохочень не мав (а.с.91).

          Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, тобто стосовно умисної злісної непокори законним вимогам адміністрації виконання покарань обвинуваченим ОСОБА_2 під час відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі після переведення його протягом року до приміщення камерного типу, проти чого учасники судового провадження не заперечували.

При цьому суд з’ясував у ОСОБА_2, що він розуміє зміст цих обставин, упевнився у відсутності сумнівів у добровільності позиції ОСОБА_2, який запевнив, що самостійно прийшов до висновку про свою повну винуватість в пред’явленому обвинуваченні а також роз’яснив йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

           ОСОБА_2 підлягає покаранню за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України.

          При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення середньої тяжкості, в якому беззастережно визнав себе винуватим, раніше судимий, за довідкою медичної частини КВК 33 міг виконувати 08 грудня 2012 р. та 17 травня 2013 р. двухчасове прибирання відділення №8 та звільнення від цього не має (а.с.72,96); на обліку у лікаря нарколога та психіатра в теперішній час не знаходиться, оскільки знятий з обліку в 2007 р. з Горлівського наркологічного диспансеру, де до цього стояв на обліку через психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіодіїв (а.с.93) , за місцем відбування покарання характеризувався негативно, як злісний порушник режиму утримання (а.с.90), за місцем проживання після звільнення з місць позбавлення волі характеризується позитивно, одружений 18 жовтня 2011 р. (а.с.162), в теперішній час проживає разом з дружиною в місті Донецьку, де і працює по піднайму. В якості обставини, яка обтяжує покарання обвинуваченому, суд враховує рецидив злочину, вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі за попереднім вироком суду.

При визначенні міри покарання суд не може не врахувати, що ОСОБА_2, який з 26 лютого 2006 р. до 23 серпня 2013 р. відбував покарання у вигляді позбавлення волі на підставі вироку Центрально- Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 12 вересня 2006 р., яким засуджений за ст. ст.186 ч.2, 187 ч.2, 70 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього його майна, повністю відбув призначене йому попереднім вироком покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі та звільнений з місць позбавлення волі 23 серпня 2013 р. за відбуттям строку покарання (а.с.187); не відбутої ОСОБА_2 частини покарання за станом на 15 листопада 2013 року не має; а отже хоча він після ухвалення вироку та до повного відбуття покарання скоїв нове кримінальне правопорушення, в зв’язку з повним відбуттям на даний час покарання за попереднім вироком та відсутності невідбутої частини покарання, у суду немає підстав для застосування ст. 71 КК України через відсутність невідбутої частини покарання.

Таким чином, враховуючи обставини справи, щиросердне визнання обвинуваченим своєї вини у скоєному злочині, що суд вважає обставиною, що пом’якшує його покарання, те, що обвинувачений після звільнення з місць позбавлення волі за відбуттям повного строку покарання, проживає з дружиною, працює та позитивно характеризується за місцем проживання, суд приходить до висновку про те, що обвинуваченому має бути призначити покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, у межах, встановлених у санкції статті 391 КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення у вигляді позбавлення волі, вважаючи можливим його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, що буде необхідно та достатньо для виправлення обвинуваченого та недопущення скоєння ним кримінальних правопорушень на майбутнє.

           Цивільні позови про відшкодування матеріальної шкоди по справі не заявлені.

           Суд вважає за необхідне відносно ОСОБА_2 за даною справою до набрання вироком законної сили запобіжний захід залишити раніше обраний у вигляді особистого зобов’язання.           

          На підставі наведеного, керуючись ст. ст.349, 368, 370, 371, 374 КПК України, суд, -

з а с у д и в:

          ОСОБА_2 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.391 КК України та призначити покарання за ст. 391 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

Застосувати ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 обов’язки періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію за місцем фактичного проживання; не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

          Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний у вигляді особистого зобов’язання з'являтися вчасно до суду за кожною вимогою суду у визначений судом час, -не відлучатися з місця свого фактичного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4 "б" кв.2 без дозволу суду, повідомляти суд про зміну місця проживання.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Донецької області через Кіровський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим – в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

          Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

           Суддя: Н.Ю. Волкова