Справа №: 2318/6255/12
2/705/175/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2013 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області
в складі: головуючого судді Іванова А.А.
при секретарі Власовій Т.Ю.
з участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умані цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та застосування до нього наслідків недійсного правочину, треті особи: ОСОБА_4, Уманська міська державна нотаріальна контора в Черкаській області,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та застосування до нього наслідків недійсного правочину, треті особи: ОСОБА_4, Уманська міська державна нотаріальна контора в Черкаській області посилаючись на те, що 26 липня 2003 року між нею та ОСОБА_4, що являється третьою особою, був укладений шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Уманського міського управління юстиції Черкаської області. Під час перебування у шлюбі, ними за спільні кошти було придбано 19/1000 частин комплексу нежитлових будівель та споруд, а саме: громадську будівлю, підвал, вхід у підвал, ганки «А», «під А», «а» та І,ІІ,ХХVІ, загальною площею 1219,2 кв.м, які розташовані по вулиці Леніна, 57 в місті Умані Черкаської області, підтвердженням чого є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане Уманською міською нотаріальною конторою від 25.11.2010 року за реєстром № 3-3570.
26 жовтня 2011 року відповідач ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності, посвідченої віце-консулом Генерального консульства України в Барселоні 11.07.2011 року за реєстром № 570/4/2-1939, від імені чоловіка позивача - ОСОБА_4, уклав на користь ОСОБА_3 ОСОБА_5 дарування частини комплексу нежитлових будівель та споруд, який був посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6
Позивач зазначає, що вона, як співвласник майна, відповідно до чинного законодавства, повинна бути повідомлена про відчуження спільного майна подружжя і у випадку її згоди, вона повинна була це зазначити у письмовому порядку, але вона такої згоди не надавала, тому вважає, що такими діями були грубо порушенні її законні права та інтереси, у зв’язку з чим просить визнати недійсним з моменту вчинення ОСОБА_5 дарування частини комплексу нежитлових будівель та споруд від 26.10.2011 року та застосувати до сторін даного Договору наслідки недійсності правочину, повернувши їх у попереднє становище.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні повністю підтримала подану позовну заяву, й пояснила, що з 26 липня 2003 року між нею та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження. На підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого Уманською міською нотаріальною конторою від 25.11.2010 року за реєстром №3-3570, ними за спільні кошти було придбано 19/1000 частин комплексу нежитлових будівель та споруд, а саме: громадську будівлю (будівля управління), підвал, вхід у підвал, ґанки «А», «під А», «а», І, II, XXVI, загальною площею 1219,2 кв.м., що знаходяться по вул. Леніна, 57 в місті Умані Черкаської області.
Згідно ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, доходу. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. 26 жовтня 2011 року ОСОБА_2, який діяв від імені її чоловіка ОСОБА_4, по довіреності, посвідченої ОСОБА_7, віце-консулом Генерального консульства України в Барселоні 11.07.2011 року за реєстром №570/4/2-1939, уклав на користь відповідача ОСОБА_3 договір дарування частини комплексу, нежитлових будівель та споруд. Даний договір було посвідчено державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6
Враховуючи те, що згідно ст. 369 ЦК України позивач, як співвласник майна, повинна бути повідомлена про відчуження спільного майна подружжя і у випадку її згоди повинна була дати письмову згоду, яка мала бути нотаріально посвідчена для вчинення такого правочину, однак вона такої згоди не давала.
Зазначеними незаконними діями ОСОБА_2 грубо порушив її законне право власності на частину у спільному майні подружжя, гарантоване їй чинним законодавством.
Згідно з нормами ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відповідно до ст. 228 Цивільного Кодексу України - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин укладений відповідачем ОСОБА_2 є таким, що порушив її конституційне право передбачене ст. 41 Конституцією України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину , а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
В зв’язку з порушенням прав позивача, гарантованими Конституцією України та порушенням норм чинного законодавства відповідачами вона була змушена звернутися до суду з даним позовом.
Окрім вище зазначеного, позивач однією з підстав визнання договору дарування недійсним вказала на перевищення повноважень представником ОСОБА_4 – ОСОБА_2, оскільки він відповідно до ст. 241 ЦК України, вчинив правочин з перевищенням наданих йому повноважень
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву від 07.12.2012 року, відповідно до якої просив суд справу розглянути без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання 10.12.2012 року, 19.02.2013 року, 26.02.2013 року та 21.03.2013 року не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується публікацією оголошення про дату засідання в офіційному виданні - газета «Черкаський край» від 06 березня 2013 року №19-20 (19745-19746)
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву від 07.12.2012 року, відповідно до якої просив суд справу розглянути без його участі.
Представник третьої особи - Уманської міської державної нотаріальної контори Черкаської області – ОСОБА_6 щодо вирішення позовних вимог поклалася на думку суду й пояснила, що з позивачем ОСОБА_1 вона знайома, договір дарування від 26 жовтня 2011 року детально не пам’ятає. Даний договір повинна була підписати позивач, але чомусь цього не зробила. Свою згоду на укладення договору позивач не давала, хоча така згода є обов’язковою при укладенні договору дарування. У ОСОБА_2 була універсальна довіреність на всі дії, а не на проведення дій з певними приміщеннями. Так, як згода дружини (ОСОБА_1Б.) не була отримана, то договір дарування підлягає розірванню. В довіреності нічого не вказано про договір дарування, якщо довіреність видається для укладення договору дарування, то в ній має бути вказано про те, кому дарується майно.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази позивача, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Судом достовірно встановлено, що 26 жовтня 2011 року ОСОБА_2, який діяв по довіреності посвідченій віце-консулом Генерального консульства України в Барселоні 11.07.2011 року за реєстром № 570/4/2-1939 від імені ОСОБА_4, уклав з ОСОБА_3 договір дарування19/1000 частин комплексу нежитлових будівель та споруд, а саме: громадську будівлю (будівля управління), підвалу, входу у підвал, ґанків «А», «під А», «а», І, II, XXVI, загальною площею 1219,2 кв.м., що знаходяться по вул. Леніна, 57 в місті Умані Черкаської області.
Відповідно до ч.4 п.5 даного договору зазначено, що цей договір укладається з витребуванням згоди дружини Дарувальника та нею подано заяву, справжність підпису на якій засвідчено Уманською міською державною нотаріальною конторою 26.10.2011 року по р.№3-2993, яка зберігається у справах Уманської дерєжноткантори.
Згідно з наданими в судовому засіданні поясненнями нотаріуса, яка посвідчила оскаржуваний договір – заяви від дружини дарувальника – ОСОБА_1 вона не відбирала й така заява в нотаріальній справі відсутня.
Окрім вище зазначеного судом встановлено, що в представника дарувальника не було необхідних повноважень для укладення від його імені договору дарування, оскільки відповідно до змісту довіреності на підставі якої він діяв, представнику було надано право лише на представлення інтересів ОСОБА_4 у випадку укладення договору купівлі-продажу вище зазначеного нерухомого майна. Тобто, представник ОСОБА_4- ОСОБА_2, відповідно до ст. 241 ЦК України, вчинив правочин з перевищенням наданих йому повноважень, а тому такий правочин має бути визнаний недійсним з даних підстав.
Зокрема в довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_2 при укладенні оскаржуваного правочину зазначено, що ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_2 продати належну йому на праві приватної власності частину комплексу, нежитлових будівель та споруд, що знаходяться по вул. Леніна, 57 в місті Умань Черкаської області, за ціною та на умовах на його розсуд, у порядку, передбаченим чинним законодавством із додержанням при цьому вимог та правил.
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне визнати недійсним договір дарування частини комплексу нежитлових будівель та споруд, укладеного 26 жовтня 2011 року ОСОБА_2, який діяв по довіреності, посвідченій ОСОБА_7, віце-консулом Генерального консульства України в Барселоні 11.07.2011 року за реєстром № 570/4/2-1939 від імені ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований) зареєстрованого в реєстрі за №3-2994, посвідченого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходить з того, що позивач не є стороною оскаржуваного правочину, а тому вона позбавлена права вимоги повернення майна. Як вбачається зі змісту ст. 216 ЦК України, позов про застосування реституції може заявлятись окремо від позову про визнання правочину недійсним та взагалі є окремою позовною вимогою, що направлена на захист прав власності і застосування реституції як такої, після визнання правочину недійсним є необов’язковим.
Керуючись ст.ст. 10, 11,88, 208, 209, 212 – 215, 218,224 ЦПК України, на підставі ст.3,11,13,16,203,215,216,237,238,241, ЦК України, суд,
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та застосування до нього наслідків недійсного правочину, треті особи: ОСОБА_4, Уманська міська державна нотаріальна контора в Черкаській області задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування частини комплексу нежитлових будівель та споруд, укладеного 26 жовтня 2011 року ОСОБА_2, який діяв по довіреності, посвідченій ОСОБА_7, віце-консулом Генерального консульства України в Барселоні 11.07.2011 року за реєстром № 570/4/2-1939 від імені ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований) зареєстрованого в реєстрі за №3-2994, посвідченого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6
В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно 1539 (одна тисяча п’ятсот тридцять дев’ять) грн.00 коп. на користь ОСОБА_1 судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами по справі протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції.
Головуючий: А.А. Іванов