АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа № 2-8290/07
Провадження №22-ц/2090/5388/2012р. Головуючий 1 інст.- Подус Г.С.
категорія - право власності Доповідач - Пономаренко Ю.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М УКРАЇНИ
15 жовтня 2013 року
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Пономаренко Ю.А.
суддів - Кукліної Н.О., Черкасова В.В.
при секретарі: Гелашвлі Т.Г., Гуренко М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Універсальної біржі „Україна" про визнання права власності, -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2007 року до суду звернувся ОСОБА_2 із позовною заявою, в якій просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 80,4 кв.м., житловою площею 42,1 кв.м., яка складається з трьох кімнат, площею 17,7 кв.м., 12,6 кв.м., 11,8 кв.м. зі здійсненим переплануванням у вигляді переобладнання лоджії в частину кухні №5, за рахунок чого приміщення кухні збільшилося на 5,1 кв.м. при цьому лоджія збільшена на 0,35 кв.м., ще одна лоджія збільшена на 0,35 кв.м.; та на квартиру за адресою 62422 Харківська обл., Харківський район, МЖК „Інтернаціоналіст", АДРЕСА_1 загальною площею 392,7 кв.м., житловою площею 106,3 кв.м., яка складається з п'яти кімнат, площею 30,8 кв.м., 19,4 кв.м., 25,6 кв.м., 16 кв.м., та 14,5 кв.м., зі здійсненою добудовою у вигляді мансарди - приміщення 4-23, 4-24, 4-25, 4-26, 4-27 загальною площею 71,3 кв.м., частини веранди VII пл. 7,7 кв.м., тамбуру XXV площею 5 кв.м., частини гаражу XXVI площею 31,4 кв.м., та сараю площею 8,4 кв.м. В обґрунтування позову посилався на те, вищезазначені квартири були набуті ним в шлюбі із ОСОБА_3 та спільною власністю подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла. Також зазначав, що договори від 26.03.1996р. та 23.11.1998р. не були нотаріально посвідчені та не є правовстановлюючими документами на ці квартири. Просив визнати за ним право власності за для користування правами власника вказаних приміщень в повній мірі.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 80,4 кв.м., житловою площею 42,1 кв.м., яка складається з 3 (трьох) кімнат, площею 17,7 кв.м., 12,6 кв.м., 11,8 кв.м. зі здійсненим переплануванням у вигляді переобладнання лоджії в частину кухні №5, за рахунок чого приміщення кухні збільшилося на 5,1 кв.м. при цьому лоджія збільшена на 0,35 кв.м., ще одна лоджія збільшена на 0,35 кв.м. та на квартиру за адресою: Харківська обл., Харківський район, МЖК „Інтернаціоналіст", АДРЕСА_1 загальною площею 392,7 кв.м., житловою площею 106,3 кв.м., яка складається з 5 (п'яти) кімнат, площею 30,8 кв.м., 19,4 кв.м., 25,6 кв.м., 16 кв.м., та 14,5 кв.м., зі здійсненою добудовою у вигляді мансарди - приміщення 4-23, 4-24, 4-25, 4-26, 4-27 загальною площею 71,30 кв.м., частини веранди VII пл. 7,70 кв.м., тамбуру XXV площею 5 кв.м., частини гаражу XXVI площею 31,4 кв.м., та сараю площею 8,4 кв.м.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати зазначене рішення та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись та на те, що при його постановлені судом були порушені норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що ОСОБА_4 без урахування її інтересів звернувся до суду про визнання права власності на оспорювані квартири.
Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню а рішення суду скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не відповідає даним вимогам закону, виходячи з наступного.
Суд, задовольняючи позов виходив з того, що можна визнати право власності на об'єкт самочинного будівництва, оскільки власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, при наявності технічного висновку щодо можливості експлуатації квартири з урахуванням перепланування та з того, що перепланування та реконструкція були здійснені за спільні кошти подружжя ОСОБА_4.
Проте, погодитись із таким висновком не можна, оскільки суд дійшов до нього з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Матеріали справи містять дані про те, що 07.09.1985 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб.
26.03.1996р. на біржі „Україна" між АТ МЖК „Інтернаціоналіст" та ОСОБА_3 укладений договір реєстр. № НІ-258 купівлі-продажу 3-кімнатної квартири АДРЕСА_2. Право власності на дану квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 25.05.1997р. за р. № 855/8, при цьому з договору вбачається, що з правовстановлюючих документів є тільки акт державної приймальної комісії про прийом в експлуатацію завершеного будівництва об'єкту.
23.11.1998р. на біржі „Україна" між ОСОБА_5 особисто та від імені неповнолітньої ОСОБА_6 зі ОСОБА_3 укладений договір реєстр. № Н10-1283 купівлі-продажу 5-кімнатної квартири АДРЕСА_1. Право власності на дану квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 26.11.1998р. за р. № 933/4.
Договори купівлі-продажу від 26.03.1996р. та 23.11.1998р. були укладені за ЦК УРСР (в редакції1963 року), до набрання чинності ЦК України 2003 року.
Відповідно до п.п. 4, 9 ЦК України (в редакції 2003 року) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності (ЦК України 2003 року), застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", зміненого Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року N 15 "Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах" з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, (в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначених положень закону не врахував, не звернув уваги на те, що договори купівлі-продажу від 26.03.1996р. та 23.11.1998р. укладені між ОСОБА_3 та АТ "МЖК Інтернаціоналіст" і ОСОБА_5 відповідно до вимог чинного на той час законодавства підлягали нотаріальному посвідченню, чого зроблено не було.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України (в редакції 2003 року) передбачена можливість визнання судом договору дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове його виконання, але одна зі сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Матеріли справи даних про те, що ОСОБА_3 або ОСОБА_2 зверталась до суду щодо визнання дійсними вищезазначених правочинів не містять.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_3 померла. Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина, яка складалася з двох спірних квартир. 14 серпня 2003 року ОСОБА_2, звертався до Одеської державної нотаріальної контори (а.с. 67), діючи від себе та імені ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини, відповідно до ст.ст. 1261, 1267 ЦК України.
З відповіді Одеської державної нотаріальної контори (а.с. 71) вбачається, що договори купівлі-продажу від 23.03.1996р. та 23.11.1998р. не були прийняті нотаріусом в якості правовстановлюючих документів. ОСОБА_2 було рекомендовано звернутись за захистом своїх та прав ОСОБА_1, щодо дійсності вищезазначених договорів в судовому порядку.
Між тим ОСОБА_7 звернувся до суду з іншими позовними вимогами, просивши визнати за ним право власності на спірні приміщення з їх переобладнанням в порядку спадкування.
Матеріали справи містять дані про те, що відповідно до вимог ст. 1261 ЦК України крім позивача ОСОБА_2 спадкоємцем першої черги є ОСОБА_1, яку судом 1 інстанції не було залучено до участі у справі, чим були порушені вимоги закону.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Крім того, наявними у справі доказами, не спростовується що будівництво спірного переобладнення квартири здійснено самочинно без належного дозволу та затвердженого проекту будівництва.
Доказів, що хтось чинив перешкоди у здійсненні перебудови квартир, не надав дозволу та не затверджував розроблений на замовлення позивача проект будівництв, матеріали справи не містять.
Таким чином, судова колегія вважає, що оскільки рішенням суду 1 інстанції рішення було винесено без урахувань положень ст.ст 47, 227 ЦК УРСР в редакції 1963 року та інтересів ОСОБА_1, яка є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 та має право на частину спірного майна, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі.
Відповідно до п.4 ст. 309 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, якщо судом були порушені або неправильно застосовані норми матеріального або процесуального права.
В зв'язку з чим судова колегія вбачає правові підстави для скасування рішення суду та часткового задоволення апеляційної скарги з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 309, 313, ст.314, 315,317 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2007 року скасувати.
В позові ОСОБА_2 до Універсальної біржі „Україна" про визнання права власності відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -