УХВАЛА

 ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2008 року квітня місяця 07 дня                                           Колегія суддів судової палати у

цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді    Дралло І.Г.,

суддів -    Афендікова С. М. ,  Шаповалової О.А.,  при секретарі -    Постіковій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за по­зовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4,  треті особи: Сакська МБВ «Прибій»,  Сакська міська рада,  Сакський міський відділ земельних ресурсів,  про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,  усунен­ня перешкод у користуванні майном та стягнення моральної шкоди,  за апеляційними ска­ргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Саксь-кого міськрайонного суду АР Крим від 11 червня 2007 року,

ВСТАНОВИЛА:

10.04.2007 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою,  яка належить їй на праві власності,  та знесення самовільно побудованої відповідачкою будівлі,  мотивуючи свої вимоги тим,  що згідно з Державним актом про право власності на земельну ділянку серії KM №№ 119497 від 10.02.2006 року їй належить земельна ділянка площею 0, 0975 га,  розташована за адресою: АДРЕСА_1,  на якій знаходяться будиночки для відпочинку № 9 і № 10; на суміжній земельній ді­лянці,  яка знаходиться у власності Сакської міської Ради і яка виділена у користування ОСОБА_3 ,  знаходиться літній будиночок,  якій належить їй на праві власності. Протя­гом січня-березня 2007 року ОСОБА_3  через свою довірену особу- ОСОБА_4  .самовільно організувала будівництво паркану,  частково розташованого на земельній діля­нці,  що належить позивачці. Він перекриває вихід з її ділянки на набережну та до моря,  а також перекриває надходження свіжого повітря до сектору № 14,  чим порушуються її права як власника земельної ділянки.

17.04.2007 року позивачка доповнила свої позовні вимоги,  просила залучити до учас­ті у справі ОСОБА_3  у якості співвідповідача,  а базу відпочинку «Прибій»,  Сакську міську раду та Сакський міський відділ земельних ресурсів - у якості третіх осіб,  зо­бов'язати відповідачок звільнити належну їй та самовільно зайняту ними земельну ділян­ку,  розташовану у секторі АДРЕСА_1,  знести самовільно побудований паркан за тією ж адресою,  стягнути з відповідачок на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.,  а також понесені судові витрати. Моральна шкода полягала у тому,  що у зв'язку з самовільним будівництвом вона відчувала душевні страждання через зменшення привабливості розташованих на її ділянці будинків відпочинку для відпочива­ючих,  була вимушена приймати додаткові заходи для організації свого життя.

Рішенням Сакського міськрайсуду від 11 червня 2007 року позов задоволено частко­во. Зобов'язано ОСОБА_3  і ОСОБА_4  звільнити самовільно зайняту земельну ділянку,  яка належить ОСОБА_1 згідно з Державним актом про право власності на земельну ділянку серії KM №119497 від 10.02.2006 року,  розташовану за адресою:

Справа № 22-ц-335/2008 р.     

Головуючий у першій інстанції   - Романюк Є.В.

       Доповідач Шаповалова О.А.

2

АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3. і ОСОБА_4  на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3  і ОСОБА_4  на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі по оплаті судового збору у розмірі 48-00 грн.,  а також витрати на інформаційно-технічне забезпе­чення розгляду справи у сумі 8-50 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4  просить рішення суду скасувати та постанови­ти нове рішення по суті позовних вимог,  посилаючись на те,  що рішення суду постанов­лено з порушенням норм матеріального і процесуального права,  суд неповно встановив обставини,  що мають значення для справи,  а саме - той факт,  що ОСОБА_4  не є вла­сником майна,  розташованого за адресою: АДРЕСА_1,  та той факт,  що вона не має повноважень на управління майном ОСОБА_3  і не будувала са­мовільно огорожу,  в зв'язку з чим вважає рішення суду необгрунтованим.

В апеляційній скарзі,  заявленій ОСОБА_3  через свого представника ОСОБА_5.,  вона просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення,  посилаючись на те,  що рішення суду першої інстанції постановлено на неповно з'ясованих обставинах,  що мають значення для справи. Вважає,  що судом неправильно зазначено в рішенні,  що від­повідач ОСОБА_3  є власником майна за адресою: АДРЕСА_1,  без правовстановлюючих документів,  без договору оренди землі,  та не має державного акту на право власності,  оскільки це не відповідає нормам законодавства.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду залиши­ти без змін,  а апеляційні скарги відхилити,  оскільки відповідачі добровільно виконали рі­шення суду,  що підтверджується актом ДАБК від 25.07.2007 року,  тобто,  фактично визна­ли протиправність своїх дій.

Судова колегія,  заслухавши суддю-доповідача,  розглянувши матеріали справи та об­говоривши доводи апеляційних скарг,  вважає необхідним залишити їх без задоволення,  а рішення суду - без змін,  з наступних підстав.

Відповідно до вимог  ст.  303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному по­рядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої ін­станції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі  ст.  213 ЦПК України законним є рішення,  яким суд,  виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив справи у відповідності з законом.  Обґрунтованим є рі­шення,  що прийняте на основі повно і всебічно з'ясованих обставин,  на які сторони поси­лаються як на підставу своїх вимог та заперечень,  підтверджених тими доказами,  які були досліджені в судовому засіданні.

Як убачається із судового рішення,  дані вимоги закону судом були виконані в пов­ному обсязі. Проаналізувавши наявні по справі докази,  колегія суддів вважає,  що судом були правильно встановлені фактичні обставини та правовідносини,  що склалися між сто­ронами.

Зокрема,  суд першої інстанції встановив,  що позивачці ОСОБА_1 згідно з Дер­жавним актом про право власності на земельну ділянку серії KM № 119497 від 10.02.2006 року належить земельна ділянка площею 0, 0975 га,  розташована за адресою: АДРЕСА_1,  на якій розташовані будиночки для відпочинку № 9 і № 10. На суміжній земельній ділянці,  яка знаходиться у власності Сакської міської ра­ди,  знаходиться літній будиночок для відпочинку,  який належить на праві власності ОСОБА_3  Ці факти ніким із сторін не заперечувались.

На протязі січня - березня 2007 року відповідачі ОСОБА_3  та ОСОБА_4  без отримання у встановленому законом порядку дозволу,  самовільно побудували паркан,  незаконно зайнявши при цьому частину земельної ділянки,  яка знаходиться у власності ОСОБА_1 Даний факт повністю підтвердився в ході судового розгляду справи як поясненнями представників позивача та третіх осіб - Сакської міської ради та Сакського міського відділу земельних ресурсів,  що зафіксовані в протоколі судового засідання,  так і письмовими матеріалами справи. Представник відповідачки ОСОБА_3  - ОСОБА_5. у судовому засіданні також не заперечувала факт самовільної будівлі паркану. Крім того,  з представленого до апеляційного суду позивачем ОСОБА_1. акту видно,  що

3

 у    виконання    рішення    суду    відповідач ОСОБА_3         розібрала        раніше встановлений паркан (а.с.  129).

Згідно зі  ст.  391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В обґрунтування своїх вимог,  спрямованих на захист свого права власності,  позивач­ка ОСОБА_1 надала суду докази того,  що побудований відповідачами паркан займає частину її земельної ділянки,  заважає проходу з її земельної ділянки до набережної та мо­ря,  заважає використовувати належну їй власність на свій розсуд,  оскільки вона здає від­почиваючим влітку будинки,  які розташовані на належній їй земельній ділянці,  та ця зе­мельна ділянка внаслідок протиправних дії відповідачок стала непривабливою для відпо­чиваючих (а.с.  9-17,  61-62). Представлені позивачкою докази обгрунтовано визнані судом належними та допустимими,  оскільки вони відповідають вимогам  ст.  58-59 ЦПК України.

Доводи ОСОБА_3  про те,  що висновки суду про відсутність законних підстав на володіння земельної ділянки,  на якій розташований її будиночок для відпочинку,  не від­повідають дійсним обставинам,  колегія суддів вважає неспроможними,  оскільки вони спростовуються наявними у справі доказами. Зокрема,  матеріалами адміністративного ре­агування Держземінспекції АРК відносно порушень земельного законодавства з боку ОСОБА_3  підтверджується,  що вона використовує земельну ділянку площею 469,  8 кв. м під розміщення об'єкту нерухомості - будиночка АДРЕСА_2 без документів на землекористування,  самовільно зайняла земельну ділянку площею 80 кв.м,  що прилягає до будиночку,  земельна ділянка огороджена парканом з ка­меню - ракушняку (а.с.  29,  33). У зв'язку з порушенням земельного законодавства на ад­ресу ОСОБА_3  неодноразово виносилися приписи про усунення виявлених порушень (а.с.  27,  32),  за невиконання яких її було піддано адміністративному стягненню за  ст.  188-5 КУпАП за порушення вимог  ст.  ст.  125,  126 Земельного Кодексу України (а.с.  26,  28).

Згідно зі  ст.  125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користува­чем документа,  що посвідчує право власності чи право постійного користування земель­ною ділянкою,  та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використан­ня земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) та до одержання до­кумента,  що посвідчує право на неї,  і без державної реєстрації забороняється. Відповідно до  ст.  126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку і право по­стійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором,  який реєструється згідно з законом.

Відповідно до ч.3  ст.  10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень,  крім випадків,  встанов­лених цим Кодексом; в силу ч. 1  ст.  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не ін­акше як за зверненням фізичних або юридичних осіб,  поданих відповідно до цього Кодек­су,  в межах заявлених ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб,  що прийма­ють участь у справі.

Відповідачем ОСОБА_3  не було надано суду жодних доказів про те,  що вона на законних підставах користується ділянкою,  на якій розташований належний їй будиночок для відпочинку,  тому її доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів не може визнати такими,  що заслуговують на увагу.

Не може також колегія суддів погодитися з доводами апеляційної скарги ОСОБА_4  про необґрунтованість судового рішення щодо стягнення з неї моральної шкоди че­рез те,  що вона нібито не має ніякого відношення до самовільної побудови паркану,  не є власницею майна в секторі АДРЕСА_1,  а також не має ніяких по­вноважень з управління майном ОСОБА_3

В матеріалах справи є довіреність,  яка видана ОСОБА_3  на ім'я ОСОБА_4  від 23.02.2007 року строком на роки,  якою ОСОБА_3  уповноважує останню вчиняти всі юридично значимі дії,  пов'язані з укладанням на ім'я довірителя договору оренди зе­мельної ділянки,  на якій розташований рекреаційний корпус,  за адресою:

4

АДРЕСА_2 (а.с.  35). Також з матеріалів справи вбача­ється,  що всі акти перевірки додержання Тананко норм земельного законодавства прово­дилися у присутності ОСОБА_4  та були підписані нею (а.с.  27,  29,  32,  33).

Як пояснила в судовому засіданні позивачка ОСОБА_1,  самовільне будівницт­во паркану на земельній ділянці,  на якій розташований будиночок №11,  належний ОСОБА_3 ,  велося саме відповідачкою ОСОБА_2  за дорученням ОСОБА_3  Дані факти не спростовані відповідачами,  тому суд обґрунтовано врахував їх доведеними.

Згідно зі  ст.  23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди,  за­вданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч.3  ст.  386 ЦК України власник,  права якого порушені,  має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. В силу  ст.  1167 ЦК України моральна шкода,  завдана неправомірними рішеннями,  діями чи бездіяльністю,  відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності її вини.

Факт спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди у зв'язку з незаконним будів­ництвом паркану відповідачами повністю доведений у судовому засіданні позивачкою та полягає,  зокрема,  в тому,  що були порушені її права власника земельної ділянки,  внаслі­док чого вона відчувала моральні страждання,  викликані необхідністю докладати додат­кових зусиль для організації ведення своїх справ та захищати свої права в судовому по­рядку.

За таких обставин моральна шкода була обґрунтовано стягнута судом з ОСОБА_3  та ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1  ст.  308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін,  якщо визнає,  що суд першої інстанції прийняв рішення з до­держанням норм матеріального та процесуального права.

Отже,  виходячи з наведеного,  юридичних підстав для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_3  та ОСОБА_4  та скасування або зміни рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись  ст.  ст.  303,  304,  307,  308,  314,  315,  317,  319,  325 ЦПК України,  судова ко­легія

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_4  та ОСОБА_3  відхилити.

Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 11 червня 2007 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,  однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня на­брання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.