У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві  18 січня  2007 року кримінальну справу за касаційним поданням  заступника прокурора Черкаської області на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 31 березня 2006 року, яким засуджено

         ОСОБА_1,

         ІНФОРМАЦІЯ_1,

         двічі судимого, останнього разу

         9.08.2005 р. за ч. 3 ст. 185 КК України

         на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75

         КК України звільненого від відбування покарання

         з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

за ч. 2 ст. 289 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 4 роки позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно призначено покарання 5 років позбавлення волі.

         На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

В апеляційній інстанції вирок не переглядався.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він у листопаді 2003 року, за попередньою змовою із невстановленою слідством особою, проникнувши на територію домоволодіння, АДРЕСА_1, заволоділи мотоциклом “Іж-Юпітер-3” вартістю 1000 грн., що належить ОСОБА_2, який розібрали на запчастини, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду  вищезазначену суму.

У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи юридичної оцінки та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1, посилається на неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання. Зазначає, що суд при призначенні остаточного покарання засудженому порушив вимоги ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки за оскаржуваним у касаційній інстанції вироком судом було призначено ОСОБА_1 реальне покарання, а за попереднім вироком (мається на увазі від 9.08.2005 р )  із застосуванням ст. 75 КК України. Тому, на думку прокурора, відповідно ч. 4 ст. 70 КК України, кожний вирок повинен виконуватися самостійно.  У зв'язку із зазначеним, прокурор просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення, з наступних підстав.

         Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних у справі  та досліджених судом доказів, і в касаційному поданні не оспорюються.

         Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК України є правильною.

         Що стосується доводів прокурора у касаційному поданні про те, що судом неправильно визначено покарання засудженому Резніченко, оскільки такий висновок суду суперечить вимогам  ч. 4 ст. 70 КК України, то вони безпідставні.

         Перевіркою матеріалів справи встановлено, що злочин, за який ОСОБА_1 було засуджено за оскаржуваним у касаційній інстанції вироком, було вчинено ним  у листопаді 2003 р., тобто, до постановляння попереднього вироку від 9 травня 2005 року, за яким ОСОБА_1 було засуджено до покарання  із застосуванням ст. 75 КК України.

         Постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 від 31 березня 2006 року, суд, відповідно до вимог закону, навівши відповідне мотивування, звільнив його від покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, а не призначив йому реальне відбування покарання у виді позбавлення волі, як про це не вірно зазначає у касаційному поданні прокурор, а тому,  враховуючи, що злочин засудженим було вчинено до постановлення попереднього вироку, призначив остаточне покарання за сукупністю злочинів, відповідно вимог ч. 4 ст. 70 КК України.

         Пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 Про практику призначення судами кримінального покарання, на який посилається прокурор у касаційному поданні в обґрунтування свої вимог,  стосується випадків коли особа вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується реально, ОСОБА_1 ж за обома вироками засуджувався до покарання із застосуванням ст. 75 КК України, із звільненням від покарання з випробуванням з іспитовим строком.

         Отже, при призначенні засудженому ОСОБА_1  остаточного покарання суд дотримався вимог загальних засад призначення покарання і призначив остаточне покарання засудженому відповідно положень Загальної частини Кримінального Кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.  395, 396 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

         касаційне подання заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення, а вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 31 березня 2006 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

судді:

         Селівон О.Ф.                   Лавренюк М.Ю.                Кривенда О.В.