У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 лютого 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Перевальського районного суду Луганської області від 4 липня 2005 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1

уродженця м. Кок-Янгак Ошської області, Киргизія,

раніше шість разів судимого,

останнього разу 4.07.1996 р.

Лисичанським міськсудом Луганської області

за ст. 94 КК України 1960 року

на 13 років позбавлення волі,

засуджено за ст. 393 ч. 2 КК України на  5 років позбавлення волі.

         На підставі ст. 71 КК України остаточно ОСОБА_1 призначено покарання на 5 років 6 місяців позбавлення волі.

         В апеляційному порядку справа не переглядалася.

         Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, вирок щодо якого в касаційному порядку не оскаржується.

         ОСОБА_1 засуджено за те, що він відбуваючи покарання на дільниці соціальної реабілітації ІНФОРМАЦІЯ_2, 7 травня 2005 року, близько 17 години 20 хвилин, за попередньою змовою з ОСОБА_2, втекли з місця позбавлення волі.

         У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок щодо нього скасувати. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що він не вчиняв інкримінованого йому злочину, а справа щодо нього сфальсифікована.

         Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

         Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, за обставин, викладених у вироку, підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів.

         Так, під час досудового слідства засуджений ОСОБА_1 детально пояснював, які обставини підштовхнули його до втечі з колонії де він відбував покарання, пояснював, як саме йому разом з ОСОБА_2 вдалося втекти, розповідав, куди і як саме він йшов.

         Під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 підтвердив раніше дані ним показання, однак пояснив, що колонію хотів залишив на деякий час, тому не вважав це за втечу.

         Працівники ІНФОРМАЦІЯ_2  ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 підтвердили, що близько 17 години 50 хвилин вони та інші працівники виявили відсутність ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а згодом знайшли місце, де засудженим вдалося залишити виправну установу.

          Відповідно до протоколу огляду місця пригоди вбачається, що на території локального сектору виявлено пошкодження спеціального загородження, а на поверхні землі з зовнішнього боку двору сліди від взуття.

         Версія засудженого про те, що він разом з ОСОБА_2 залишили територію колонії з дозволу адміністрації, колегія суддів вважає надуманою і такою що суперечить матеріалам справи.

         Суд повно дослідив обставини злочину, дав зібраним доказам належну оцінку і правильно застосував матеріальний закон.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону по справі не встановлено, а твердження засудженого щодо не ознайомлення його з протоколом судового засідання та порушення вимог ст. 87-1 КПК України не відповідають дійсності. 

Покарання відповідає характеру та ступеню тяжкості вчиненого злочину, даним щодо особи засудженого.

Підстав для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст.384 КПК України, немає.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Верховного Суду України -

                                       у х в а л и л а:

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1.

                                             Судді: