АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22ц/790/806/14р.

Справа № 2035/8980/2012 Головуючий 1 інст. Нікуліна Л.П.

Категорія: право власності Доповідач – Колтунова А.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової І.Г., Костенко Т.М.,

при секретарі: Попій Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Харківської міської ради, ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_4, АТ Українська універсальна біржа “Культінвест”, біржа “Право - Ріелтер”, ОСОБА_5, відділ державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову, реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції про визнання недійсним договорів купівлі – продажу та про встановлення факту смерті; та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

05 жовтня 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Червонозаводської районної ради м.Харкова, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, АТ “Українська універсальна біржа “Культінвест”, біржа “Право - Ріелтер” про визнання договорів купівлі – продажу недійсними.

У червні 2013 року позивачі уточнили позовні вимоги, у якості відповідачів вказали Харківську міську раду, ОСОБА_3, а також просили суд встановити факт смерті ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця міста Харкова, в січні 2012 року у місті Харкові; визнати недійсними договори купівлі – продажу 33/100 частини квартири 8, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, які були укладені 17 жовтня 1995 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_8; 19 лютого 1996 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_6

Позивачі посилались на ті обставини, що згідно свідоцтва на право власності на житло № 9-95-55369-У2, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 31 травня 1995 року, їм та ОСОБА_9 належало на праві спільної сумісної власності 33/100 частин квартири АДРЕСА_1.

17 жовтня 1995 між власниками вказаної квартири та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі продажу.

Позивач ОСОБА_1 був в цей час неповнолітнім, його інтереси при укладенні цієї угоди належним чином представлені не були.

Фактично укладений договір купівлі – продажу виконаний не був, оскільки грошові кошти від продажу квартири вони не отримували, залишались мешкати і бути зареєстрованими в цій квартирі.

19 лютого 1996 року представник ОСОБА_8 – ОСОБА_5 продала вказану квартиру ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9, спадщину після його смерті прийняла позивачка ОСОБА_2, яка була зареєстрована разом з спадкоємцем на момент його смерті в зазначеній квартирі.

В січні 2004 року помер ОСОБА_10, який на момент смерті не мав постійного місця проживання, вів бродячий спосіб життя.

В органах РАГЗУ факт смерті ОСОБА_10 зареєстрований не був. Спадкоємців у ОСОБА_8 не має. У зв’язку з чим, вони просили суд встановити факт смерті ОСОБА_10

Позивачі вважали, що договір купівлі – продажу, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 також є недійсним, оскільки він не був виконаний, належним чином не посвідчений.

Про наявність вищевказаних договорів купівлі – продажу ОСОБА_1 стало відомо лише у 2012 році, у зв’язку з чим він звернувся до суду з позовом.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав. Надав зустрічний позов, в якому просив суд визнати за ним право власності на 33/100 частин квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

ОСОБА_3 вказав, що його батьку ОСОБА_6 належало на праві власності 33/100 частин вищезазначеної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_3 він помер. Спадщину після смерті батька він прийняв, так як звернувся в установлений законом строк в нотаріальну контору. Свідоцтво на право власності нотаріусом йому видано не було, оскільки у нього були відсутні оригінали правовстановлюючих документів на дану квартиру.

У зв’язку з чим, він просив суд визнати за ним право власності на вищевказану квартиру у порядку спадкування за законом.

Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 грудня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Харківської міської ради, ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_4, АТ Українська універсальна біржа “Культінвест”, Біржа “Право - Ріелтер”, ОСОБА_5, відділ державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову, реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції про визнання недійсним договорів купівлі – продажу та про встановлення факту смерті – відмовлено. Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом – задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 33/100 частини квартири АДРЕСА_1, після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати, задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Апелянти посилались на ті обставини, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі.

Судом першої інстанції необґрунтовано не було прийнято до уваги, що на період укладення договору купівлі – продажу, посвідченого між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_11 та ОСОБА_8, ОСОБА_1 був малолітнім, але органи опіки та піклування при укладенні цього правочину згоди не надавали.

Крім того, зазначеною угодою суттєво були порушені права малолітнього, оскільки були погіршені його житлові умови.

Висновки суду першої інстанції відносно того, що позивачі пропустили строки звернення до суду зроблені без урахування тієї обставини, що ОСОБА_1 на момент нотаріального посвідчення даного договору було 3 роки, повноліття він досяг у 2010 році, а про продаж спірної квартири йому стало відомо у 2012 року. З часу народження він постійно проживав та був зареєстрований в цій квартирі.

Крім того, судом не було прийнято до уваги, що дані договори купівлі – продажу не були посвідчені в нотаріальному порядку, що також є правовою підставою для визнання їх недійсними.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтримували апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не надали доказів, які підтверджують, що договори купівлі-продажу частини квартири, які вони оспорюють, були укладені внаслідок обману, а також що ними не були отримані грошові кошти по договору купівлі – продажу від 17 жовтня 1995 року.

Крім того, позивачами пропущений строк звернення до суду, клопотання про його поновлення вони не заявляли.

Колегія суддів, вважає, що погодитися з висновками суду першої інстанції у повному обсязі не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що відповідно свідоцтва про право власності на житло від 31 травня 1995 року 33/100 частин квартири АДРЕСА_1 належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_1 (а.с. 6). На 33/100 частин квартири приходиться кімната 17,6 квадратних метрів.

Друга кімната – 10,4 кв.метрів, яку також займають позивачі, не приватизована (а.с. 9).

17 жовтня 1995 року між ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі – продажу частини спірної квартири.

Договір купівлі – продажу був посвідчений АТ Українська універсальна біржа “Культінвест” (а.с. 7).

Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що позивачами не доказаний той факт, що цей договір купівлі – продажу укладений внаслідок обману та по даному договору продавцям не передавались грошові кошти за квартиру, оскільки із тексту договору купівлі – продажу вбачається, що відчуження належної частини позивачу квартири проведено за 3 60000 000 крб. (а.с. 7).

Письмових доказів у спростування даних обставин позивачами не приведено.

Разом з тим, в позовній заяві позивачі посилались також на ті обставини, що були порушені при укладенні даного договору купівлі – продажу права малолітнього ОСОБА_1, але судом першої інстанції даним обставинам належної оцінки не надано.

У відповідності з вимогами ч.1 ст. 48 ЦПК України, 1963 року, який діяв на період укладення цього договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Частина 1 статті 227 ЦК України, 1963 року, передбачала нотаріальну форму посвідчення договору купівлі – продажу квартири.

За таких обставин, при відчуженні 33/100 частин квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві спільної сумісної власності в тому числі і малолітньому ОСОБА_1, були порушені його права та інтереси. Житлові умови ОСОБА_1 значно погіршилися.

Разом з тим, як вбачається із договору купівлі – продажу права малолітньої дитини при укладенні цього договору не були враховані (а.с. 7).

Згідно договору купівлі – продажу ОСОБА_1 вказаний у якості продавця, підпис його, або уповноваженого за нього особи, відсутній (а.с. 7).

Судом встановлено, що як на період відчуження спірної квартири, так і на теперішній час, ОСОБА_1 постійно мешкає та зареєстрований в спірній квартирі (а.с. 3).

Таким чином, відчуження вказаної квартири потягло порушення прав малолітнього.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що правові підстави для визнання вказаного договору недійсним, позивачами наведені не були.

Колегія суддів приходить до висновку, що даний договір є недійсним, так як порушувались права малолітньої дитини при його укладенні.

Посилання суду першої інстанції відносно пропуску строку позовної давності на оспорювання цього договору, не може бути визнано обґрунтованим.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 достиг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 3).

Як в суді першої, так і апеляційної інстанції він зазначав, що йому стало відомо про наявність даних договорів купівлі – продажу в 2012 році.

Других доказів, які свідчать, що він раніш знав про відчуження належної йому на праві власності частини квартири, суду надано не було.

Відповідно ст.. 76 ЦК України, 1963 року, ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що строки позовної давності щодо оскарження договору купівлі – продажу ОСОБА_1 пропущені не були.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що договір купівлі – продажу, посвідчений між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 17 жовтня 1995 року АТ “Українська універсальна біржа “Культінвест”, є недійсним.

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів ухвалює в даній частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 17 жовтня 1995 року між ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_1 та ОСОБА_8, посвідчений АТ “Українська універсальна біржа “Культінвест”, задовольняє.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі – продажу цієї частини квартири, укладеному 19 лютого 1996 року між ОСОБА_8 в особі його представника ОСОБА_5, та ОСОБА_6, посвідченого біржею “Право - Ріелтер”, то колегія суддів не вбачає правових підстав для його скасування.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сторонами по даному договору купівлі – продажу не були.

У відповідності з роз’ясненнями пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV ( 1952-15 ) "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

У зв’язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що у позивачів відсутнє право на оскарження цієї угоди, ними обраний неправильний захист порушених прав.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню.

Не вбачає колегія судді правових підстав для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо встановлення факту смерті ОСОБА_8

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачами у підтвердження даного факту не надано допустимих доказів, рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим.

Разом з тим, з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на частину спірної квартири у порядку спадкування, колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у нотаріальному порядку про видачу свідоцтва на право власності на частину вищевказаної квартири було відмовлено з тих підстав, що їм не надані правовстановлюючі документи, які свідчать про належність цієї квартири спадкодавцю ОСОБА_6 (а.с. 233).

Допустимих доказів у підтвердження даних доказів не було надано і суду.

Відповідно даних, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_6 купив у ОСОБА_8 33/100 частини квартири 8, яка складається з однієї кімнати житловою площею 15,9 квадратних метрів, загальною площею 17,6 кв. метрів в будинку готельного типу АДРЕСА_1 по договору купівлі – продажу, посвідченому біржею “Право - Рієлтер” (а.с. 8).

Оригінал цього договору або належним чином завірена копія договору в матеріалах справи не міститься.

Як уже вказувалось вище, у відповідності з вимогами частини 1 статті 227 ЦК України, 1963 року, діючого на період виникнення спірних правовідносин, вимагалось нотаріальне посвідчення договору купівлі – продажу квартири. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Позовних вимог про визнання указаного договору купівлі – продажу дійсним в порядку ч.2 ст. 47 ЦК України ОСОБА_3 заявлено не було.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем по зустрічному позову не надано достовірних допустимих доказів щодо належності спірної частини квартири померлому ОСОБА_6, у зв’язку з чим суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог в зазначеній частині.

На підстав пунктів 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення суду і в указаній частині, ухвалює нове рішення яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання права власності у порядку спадкування відмовляє.

На підставі викладеного, керуючись, ч.2 ст. 47, ст. 48, ч.1 ст. 227 ЦК України 1963 року, ст. ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч.1 ст. 209, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст. 316, ст. 317, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 09 грудня 2013 року змінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Харківської міської ради, ОСОБА_3, третя особа –АТ Українська універсальна біржа “Культінвест” про визнання недійсним договору купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладеному 17 жовтня 1995 року між ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до Харківської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання право власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі – продажу 33/100 частини квартири АДРЕСА_1, укладений на товарній біржі АТ Українська універсальна біржа “Культінвест” 17 жовтня 1995 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_8.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Харківської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В інший частині рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 09 грудня 2013 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий –

Судді: