Справа № 2-158/11

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.08.2011року смт.Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі :

головуючої судді - Присяжнюк Л.М.

при секретарі - Островерхій Т.С.

з участю позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Стара Вижівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 “Правда”про визнання дійсним договору купівлі-продажу основних засобів №1 від 19 серпня 2010 року та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 “Правда”про визнання дійсним договору купівлі-продажу основних засобів №1 від 19 серпня 2010 року та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 19 серпня 2010 року між ним та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу основних засобів №1, за умовами якого він купив приміщення контори с. Чевель Старовижівського району, вартістю 6000 грн. Однак після внесення на рахунок відповідача коштів, останній ухилився від нотаріального посвідчення договору. Вважає, що сторони виконали усі істотні умови договору купівлі-продажу, а тому просив визнати цей договір дійсним та визнати за ним право власності на приміщення контори ОСОБА_4 “Правда”по вул. Пісоченській, 2а в с.Чевель Старовижівського району.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав з підстав наведених у ньому, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав, не заперечував проти його задоволення.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінивши та дослідивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2010 року між ОСОБА_4 “Правда”та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу основних засобів, за умовами якого позивач купив приміщення контори в с. Чевель Старовижівського району, вартістю 6000 грн. (а.с. 7).

Згідно акту приймання-передачі від 28 грудня 2010 та накладної №447 від 28 грудня 2010 року ОСОБА_1 сплатив вказані кошти в договорі ОСОБА_4 “Правда”та прийняв придбані основні засоби, зокрема приміщення контори (а.с.9-10).

З витягу із Статуту Старовжівської філії науково-виробничого акціонерного товариства “Агроінком”ОСОБА_4 “Правда”, агрофірма може від свого імені володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном, набувати, орендувати та відчужувати майно (а.с.11). На підставі рішення ради агрофірми “Правда”від 27 липня 2010 року вирішено продати приміщення контори в с. Чевель підприємцю ОСОБА_1 при умові, якщо він зробить кімнату для пошти в цьому приміщенні (а.с. 12).

Статтею 220 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Договір, який не укладено (наприклад, коли сторони не домовилися щодо всіх істотних умов або домовилися про нотаріальне посвідчення договору, для якого ця форма не передбачена законом), не може бути визнаний дійсним за правилами ч.2 ст.220 ЦК. Враховуючи, що ч.З ст.640 ЦК державній реєстрації договору надається саме таке юридичне значення - з моменту такої реєстрації договір є укладеним, то до цього моменту договір не є таким.

Таким чином, дія норми ч.2 ст.220 ЦК поширюється лише на договори, щодо яких передбачене обов'язкове нотаріальне посвідчення, і не може застосовуватись до договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, об'єктом спірного договору купівлі-продажу є нерухоме майно - приміщення контори, в с.Чевель Старовижівського району, даний договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в силу ст. 657 ЦК України, а тому підстав, для визнання його дійсним, за правилами ч.2 ст. 220 ЦК України, не вбачається.

Крім того, в судовому засіданні сторони ствердили, що документи про право власності у відповідача ОСОБА_4 “Правда”на приміщення контори відсутні, а через фінансову неспроможність відповідач не мав можливості їх виготовити.

Таким чином, оцінивши зібрані та дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, с>д прийшов до висновку, що в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суму недоплаченого судового збору з вимоги немайнового характеру (визнання недійсним договору купівлі-продажу) в розмірі 8 грн. 50 коп. слід стягнути з позивача в доход держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 6, 10, 11, 88, 130, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, 640, 657 ЦК України , с у д,-

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 “Правда”про визнання дійсним договору купівлі-продажу основних засобів №1 від 19 серпня 2010 року та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в доход держави 8(вісім) грн. 50 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Старовижівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ Л.М.Присяжнюк